21 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3322/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого - Милосердного М.М.,
суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,
при секретарі - Тропанець О.В.,
за участю: позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, та перекладача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 27.04.2015 року № 355-15 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, у липні 2015 року до суду звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовам до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 27.04.2015 року №357-15 про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що потребує додаткового захисту оскільки не може повернутися до країни походження у зв'язку із загрозою небезпеки через участь в мітингах та членство в опозиційній до влади партії.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року адміністративні справи об'єднано в одне провадження.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою Камеруну, уродженкою м. Бафуссам, але постійно проживала у м. Дуала. За національністю - камерунка, за віросповіданням - християнка-католичка, рідна мова-французька, вільно володіє мовою баміліке та трохи розуміє російську та англійську. За сімейним станом неодружена, перебуває у громадянському шлюбі з громадянином Камеруну ОСОБА_1. Має незакінчену вищу освіту, повну середню освіту здобула на Батьківщині в м. Дуала протягом 1984-2001 років. З 2004 -2007 роки навчалась в Медичному інституті (м. Лімбі).
Також, позивач зазначала, що вона з 2008 року є членом політичної партії "Соціально демократичний фронт" та двічі (в лютому 2010 року та в жовтні 2011 року) організовувала мітинг, який був розігнаний представниками влади країни, була заарештована та звільнена через 2 тижні під зобов'язання не вчиняти таких дій.
Згідно до матеріалів особової справи позивача, вона востаннє вибула з Камеруну 09.11.2011 року авіарейсом Дуала (Камерун) - Брюссель (Бельгія) - Київ (Україна), на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та студентської візи. Державний кордон України перетнула 11.11.2011 року легально. На території Камеруну залишилися проживати батько та матір. Інформація щодо переслідування родини позивача відсутня.
22 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою №13 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 154).
Наказом №18 першого заступника начальника ГУДМС України в Одеській області від 30 січня 2015 року, відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянці Камеруну ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, особова справа № 2015OD0008.
За результатами розгляду особової справи № 2015OD0008 громадянки Камеруну ОСОБА_2, Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області, 30 березня 2015 року, на підставі абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складений висновок про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 200-206).
Рішенням Державної міграційної служби України №357-15 від 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні.
Отримавши повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області за № 300 від 22.05.2015 року про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2 звернулася до суду.
Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення наступним, з чим також погоджується колегія суддів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Згідно з ч. 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується ОСОБА_2, до України вона прибула легально в 2011 році на підставі національного паспорту та студентської візи з метою навчання, не мала жодних перешкод із перетином кордону країни походження, з 2008 року по 2011 рік приймала участь в двох мітингах, один раз була арештована на 2 тижні та відпущена під зобов'язання не вчиняти подібних дій, тобто позивачем не наведено переконливих доводів обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань за політичну діяльність, доказів членства в партії також не було надано.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач не надала обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування ОСОБА_2, або її родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, відсутність в загальнодоступних джерелах інформації будь-яких даних про обставини наведені позивачем щодо мітингів, відсутність доказів політичної діяльності позивача, звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту через значний проміжок часу (більше 3-х років) після в'їзду на територію України, міграційний орган прийняв законне рішення про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. А тому підстави для його скасування та задоволення позовних вимог відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року за адміністративними позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 січня 2016 року.
Головуючий: М.М. Милосердний
Судді: А.І.Бітов
І.Г.Ступакова