Справа: № 826/9782/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
19 січня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2015 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Міністерства юстиції України, треті особи - приватне акціонерне товариство «Бліц-Інформ» та публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати незаконною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18.03.2015 про арешт майна боржника та заборону на його відчуження (ВП №46888910) в частині накладення арешту на усе майно, що належить боржнику (далі - оскаржувана постанова); зняти накладені оскаржуваною постановою арешти із рухомого майна, що належить ПрАТ «Бліц-Інформ».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2015 позов задоволено частково: зобов'язано Міністерство юстиції України вчинити передбачені нормами чинного законодавства дії, направлені на зняття арешту, накладеного 18.03.2015 постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про арешт майна та заборону на його відчуження (ВП №46888910), із рухомого майна, що належать приватному акціонерному товариству «Бліц-Інформ» (ЄДРПОУ 20050164), а саме із:
- машини миючої для антилоксових валів, 2000 року, інвентарний номер Х012050, заводський номер 99091;
- обладнання для монтажу друкованих форм, 2000 року, інвентарний номер Х009967, заводський номер 4269;
- станції змішування і дозування флексокрасок, інвентарний номер Х012036, заводський номер 204;
- машини офсетного друку рулонів, 2002 року, інвентарний номер Х030449, заводський номер 29981В,
- машини обробки фольгою, 2001 року, інвентарний номер Х030594, заводський номер 57125105;
- машини для виробництва коробів, 2001 року, інвентарний номер Х030590, заводський номер 57805806,
- машини для виробництва коробів, 2001 року, інвентарний номер Х030589, заводський номер 53106005;
- машини печатної, 2001 року, інвентарний номер Х003007, заводський номер 362708;
- машини для різання паперу, 2001 року, інвентарний номер Х003030 заводський номер 7141234;
- машини печатної флексографічної, 1999 року, інвентарний номер Х012128, заводський номер 41876;
- машини каширувальної, 2002 року, інвентарний номер Х012104, заводський номер 43586;
- машини для різання паперу, 2001 року, інвентарний номер Х003022, заводський номер 3799004;
- машини для склеювання упаковки, 2001 року, інвентарний номер Х030698, заводський номер 34110705;
- флексографічної друкарської 8-ми фарбової машинки ПРИМАФЛЕКС СМ (комплект), 2007 року, інвентарний номер Х037521, заводський номер s.n. 53410;
- лінії безшовного кріплення для виготовлення брошур та книжкових блоків KOLBUS, 2004 року, інвентарний номер Х028549, заводський номер 45;
- машини печатної ролевої «Heidelberg M 600 B 24», інвентарний номер Х004971, заводський номер МС-Y0396;
- машини для скріплення Renz Autobind 700, 1998 року, інвентарний номер Х003075, заводський номер 379;
- швидкісної паперорізальної машини Polar 137, 2001 року, інвентарний номер Х003037, заводський номер 7141232;
- машини офсетного друку Man Rland 706 L, 2001 року, інвентарний номер Х003002, заводський номер 29353В;
- системи зволоження повітря DAN FUGHT, 2004 року, інвентарний номер Х020780;
- комп'ютерного серверу ІВМ, 2004 року, інвентарний номер Х009876,
- горизонтального стопоукладальника RIMA-System 6200, інвентарний номер Х004978, заводський номер Хо627079.
Позов в іншій частині залишено без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 18.03.2015 державним виконавцем на підставі розглянутої заяви ПАТ «ОТП Банк» (стягувач) від 16.03.2015 про примусове виконання наказу №5011-35/4003-2012, виданого 18.03.2014 Господарським судом міста Києва, про стягнення із ПрАТ «Бліц-Інформ» (боржник) на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитом у розмірі 2 991 507 ,94 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком України (далі - Національний банк) станом на 09.09.2013 року, 1 євро = 10,48442 гривень) становить 31364225,68 грн., заборгованість по відсотках - 715646,10 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком станом на 09.09.2013 року, 1 євро = 10,48442 гривень) становить 7503134,28 грн., пеню за прострочення сплати відсотків 466047,11 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком станом на 09.09.2013 року, 1 євро = 10,48442 гривень) становить 4886233,64 грн. та 52330,40 грн. судового збору, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46888910.
Одночасно з цією постановою державним виконавцем 18.03.2015 прийнято постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження, якою накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить ПрАТ «Бліц-Інформ» у межах суми звернення стягнення: 43805924,00 грн., та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ПрАТ «Бліц-Інформ» тільки у межах суми боргу.
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідачем із дотриманням норм чинного законодавства, однак, обтяження заставленого майна арештом та забороною його відчуження порушує праві та інтереси позивача, тому із такого майна має бути знятий арешт шляхом зобов'язання відповідача вчинити передбачені нормами чинного законодавства дії, направлені на його зняття.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2005 між позивачем та закритим акціонерним товариством «Холдингова компанія «Бліц-Інформ» (правонаступником якого є ПрАТ «Бліц-Інформ») укладено генеральну кредитну угоду б/н, із змінами і доповненнями, внесеними додатковими угодами зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами: б/н від 22.11.2005; №2 від 17.07.2007; №3 від 11.11.2008; №4 від 04.12.2008; №5 від 17.02.2009; №6 від 31.07.09; №7 від 31.03.2010; №8 від 30.07.2010; №9 від 29.03.2012.
З урахування додаткової угоди №9 від 29.03.2012 до генеральної кредитної угоди ліміт кредитування 7 490 000,00 євро у гривні за офіційним курсом Національного банку, встановленим на дату видачі кредитних коштів, валюта гривня, останній день строку дії субліміту 30.04.2012, процентна ставка 14%.
У рамках генеральної кредитної угоди 29.03.12 між позивачем, як банком, та ПрАТ «Бліц-Інформ», як позичальником, укладено кредитний договір №010/56/642. Заборгованість ПрАТ «Бліц-Інформ» за кредитним договором станом на 04.03.2015 становить 112 143 006,58 грн., у тому числі: за основним зобов'язанням - 79766366,87 грн.; за відсотками - 31254040,38 грн.; пеня за відсотками - 1122599,32 грн.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою та кредитним договором між банком та позичальником укладено наступні договори застави:
- договір застави основних засобів №11/1-1819/2814 від 25.08.2005, згідно з яким, у заставу банку передано поліграфічне обладнання. Предмет застави оцінюється сторонами у сумі 8595394,00 грн.;
- договір застави основних засобів №11/1-2080/3486 від 12.02.2007, відповідно до якого, у заставу банку передано поліграфічне обладнання. Предмет застави оцінюється сторонами у сумі 3076143,00 грн.;
- договір застави основних засобів №11/1-2509 від 06.06.2008, згідно з яким, у заставу банку передано технологічне обладнання. Предмет застави оцінюється сторонами у сумі 20166709,00 грн.;
- договір застави основних засобів №11/1-2618 від 24.11.2008, відповідно до якого, у заставу банку передано технологічне обладнання. Предмет застави оцінюється сторонами у сумі 12367608,00 грн.
20.03.2015 позивачем зареєстровано звернення стягнення на предмети застави за договорами №11/1-1819/2814 від 25.08.2005, №11/1-2080/3486 від 12.02.2007, №11/1-2509 від 06.06.2008 та №11/1-2618 від 24.11.2008.
Згідно зі ст.ст. 572, 574, 576 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.
Предметом застави не можуть бути:
культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.
Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 577 ЦК України застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ст. 14, ч. 1 ст. 15, ст. 16, Закону України «Про заставу» договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України. Застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених цим законом заходів з примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження надано право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 25, ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
З матеріалів справи вбачається, що договори застави укладені між позивачем та ПрАТ «Бліц-Інформ» 25.08.2005, 12.02.2007, 06.06.2008, 24.11.2008.
Вказані застави зареєстровані позивачем 20.03.2015.
Рішення суду, за яким відбувається стягнення із ПрАТ «Бліц-Інформ» коштів, набрало законної сили 11.03.2014.
Тобто, як вбачається з вищевикладеного, реєстрація позивачем застави 20.03.2015 року, тобто, після прийняття Господарським судом міста Києва рішення про стягнення коштів із ПрАТ «Бліц-Інформ», не впливає на момент виникнення у позивача права застави. Отже, позивач має пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами.
Закон України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на 02.03.2015, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) не передбачає обмежень на прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна у разі, якщо таке майно перебуває в заставі у іншої, ніж стягувач, особи.
У такому випадку настають наслідки, передбачені ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у заставодержателя виникає право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем із дотриманням норм чинного законодавства.
Однак, обтяження заставленого майна арештом та забороною його відчуження порушує права та інтереси позивача, тому із такого майна має бути знятий арешт шляхом зобов'язання відповідача вчинити передбачені нормами чинного законодавства дії, направлені на його зняття.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2015 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2016.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.