20 січня 2016 року Справа № 876/6505/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Мікули О.І.,
суддів - Кушнерика М.П., Ніколіна В.В.,
з участю секретаря судового засідання - Кіри Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чорноострівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач- ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Чорноострівської сільської ради, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Чорноострівської сільської ради №242 від 18 вересня 2013 року.
Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що оскаржуване рішення сільської ради порушує його право на землекористування, передбачене Коституцією України та Земельним Кодексом України. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Представники позивача- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача- Швець М.С. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої 25 лютого 2010 року ОСОБА_4, в тому числі на земельну ділянку, площею 0,1959 га. Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2009 року ОСОБА_4 була власником земельної ділянки, площею 0,1959 га. Даний державний акт виготовлений на підставі рішення Чорноострівської сільської ради № 117 від 21 червня 2008 року.
Відповідно до записів у земельно-кадастрових книгах Чорноострівської сільської ради за ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,5190 га, в тому числі ріллі 0,4594 га.
Згідно з рішенням Чорноострівської сільської ради № 117 від 21 червня 2008 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2009 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1959 га.
Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року у справі №1307/2553/2012 визнано недійсним рішення Чорноострівської сільської ради № 117 від 21 червня 2008 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2009 року, на ім'я ОСОБА_4, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю управління Держкомзему у Жидачівському районі за № 010945100029.
На виконання вказаної постанови суду 18 вересня 2013 року Чорноострівська сільська рада прийняла рішення №242, яким визнано недійсним рішення Чорноострівської сільської ради №117 від 21 червня 2008 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2009 року, на ім'я ОСОБА_4, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю управління Держкомзему у Жидачівському районі за № 010945100029, а земельну ділянку площею 0,1959 га, яка розмішена в с.Лучани Жидачівського району Львівської області, передано в землі запасу сільської ради.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах та відповідно до вимог земельного законодавства України, а позивач не надав доказів, які б підтверджували його право власності чи право постійного користування на спірну земельну ділянку.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких підстав.
Відповідно до ст.2 КАС України авданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Ст.3 КАС України зазначає, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Також ч.1 ст.17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Із вищенаведених правових норм вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно- правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктомвладних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.1 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізмчних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
П.10 ч.2 ст.16 ЦК України передбачає, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що поняття "земельні відносини" включає і реалізацію права особи на отримання земельної ділянки.
Відповідно до ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Ст. 5 ЗК України передбачає, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Згідно зі ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Виходячи з положень ст.ст.13, 14 Конституції України, ст.ст.177,181,324, глави ЦК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст.80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України вбачається, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких правовідносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб'єктами підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Чорноострівської сільської ради, яким визнано недійсним рішення Чорноострівської сільської ради № 117 від 21 червня 2008 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2009 року, на ім'я ОСОБА_4, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю управління Держкомзему у Жидачівському районі за № 010945100029, а земельну ділянку площею 0,1959 га, яка розмішена в с.Лучани Жидачівського району Львівської області, передано в землі запасу сільської ради.
В судовому засіданні встановлено, що спір виник з приводу оскарження п.2 рішення Чорноострівської сільської ради № 242 від 18 вересня 2013 року, а саме: передачі в землі запасу сільської ради земельної ділянки площею 0,1959 га, яка розмішена в с.Лучани Жидачівського району Львівської області, і якою, як не заперечується сторонами, користується ОСОБА_2, тобто, оскаржуючи рішення Чорноострівської сільської ради № 242 від 18 вересня 2013 року, позивач звернувся за захистом свого права на земельну ділянку, а тому у спорі між позивачем та Чорноострівською сільською відсутні ознаки публічно- правового характеру.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, разом з тим, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на те, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст. 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Таким чином, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Така правова позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду України (зокрема, постанова від 07 липня 2015 року справа №21-847а15), а в силу вимог ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв постанову з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, п.4 ч.1 ст.198, ст.ст.203, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року у справі № 443/1556/14-а 2-а/443/19/15 за позовом ОСОБА_1 до Чорноострівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати, та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.І. Мікула
Судді: М.П. Кушнерик
В.В. Ніколін
Повний текст ухвали виготовлено 25 січня 2016 року.