Харківський окружний адміністративний суд
02 серпня 2011 р. Справа № 2-а- 6476/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г.,
при секретарі судового засідання Бондаренко Ю.В.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати протокольне рішення №129 від 18.04.2011 року Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій; зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час служби у Харківському вищому військовому училищі тилу МВС СРСР, за рішенням уряду СРСР, розпорядженням ГУВВ СРСР та наказами начальника ХВВУТ МВС СРСР від 10.08.1989 року №192 та від 23.09.1989 року №230 з 09.08.1989 року по 20.09.1989 року був направлений у службове відрядження з охорони громадського порядку у м. Гагри (Абхазія), де проходив службу у складі оперативної групи внутрішніх військ МВС СРСР у 1989 році. В умовах надзвичайного стану, введеного у зв'язку з масовими антигромадськими проявами та веденням збройних конфліктів між грузинським та абхазьким населенням, для припинення яких були введені внутрішні війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справ СРСР. Знаходячись у складі військових об'єднаних груп, неодноразово був залучений для виконання спеціальних завдань по охороні громадського порядку, нормалізації обстановки та відновленню законності і правопорядку. Брав участь у військових операціях із застосуванням бронетехніки по виявленню та знешкодженню незаконних озброєних формувань, перевірки приміщень та інших місць зберігання вогнепальної та холодної зброї, боєприпасів, вибухівки. Разом із місцевими підрозділами органів внутрішніх справ приймав участь у контролі за дотриманням громадського порядку місцевим населенням, умов комендантського часу та положень надзвичайного стану. При несенні служби у зазначений період, неодноразово ризикуючи життям та здоров'ям, попереджав протиправні дії серед ворогуючих сторін, за що отримав після виконання службових завдань - медаль "За відзнаку у військовій службі - II ступеню", виданий від імені Президії Верховної Ради СРСР наказом Міністра внутрішніх справ СРСР №651 о/с від 17.12.1989 року.
01.04.2011 року позивач звернувся із заявою про визнання його учасником бойових дій до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області. Однак, протокольним рішенням №129 від 18.04.2011 року позивачу було відмовлено, про що він був повідомлений листом від 20 квітня 2011 року №7/П-331. Вважає дане рішення протиправним, у зв'язку з чим, змушений звернутися за встановленням мого порушеного права до суду.
Відповідачем були надані письмові заперечення проти позову, які обґрунтовані тим, що згідно переліку держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Абхазію не можна вважати країною (державою), оскільки Абхазія знаходилась у складі єдиної держави - Союзу радянських соціалістичних республік, а позивач в період за межами колишнього СРСР не перебував.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за відсутності вповноваженого представника.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач, ОСОБА_1, будучи старшим інструктором з керування автомобілями АР Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР, за наказом начальника вказаного училища у період з 09.08.1989 року по 21.09.1989 року був командирований в м. Гагри за розпорядженням ГУВВ МВС СРСР.
Відповідно до довідки Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України №3/35-37 від 11.03.2010 року, Начальника ВК Академії ВВ МВС України повідомлено, що згідно "Історичної довідки" ХВВУ тилу МВС СРСР, особовий склад училища був задіяний для охорони громадського порядку з 04.06.1989 року по 16.07.1989 року у Ферганській області та з 17.07.1989 року по 21.09.1989 року у м. Гагра (Абхазія).
Від імені Президії Верховної Ради СРСР Наказом Міністра внутрішніх справ СРСР №651 о/с від 17.12.1989 року позивач був нагороджений медаллю "За відзнаку у військовій службі - II ступеню".
Позивач звернувся до Комісії з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни, ГУ МВС України в Харківській області із заявою про визнання його учасником бойових дій у зв'язку з перебуванням у службових відрядженнях по виконанню ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишнього СРСР.
За результатом розгляду матеріалів, відповідач прийняв рішення про відмову позивачу у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав.
У відповідності з п.2 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, слід розуміти також і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
24.08.1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в тому числі і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Крім того слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Абхазії, характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
При цьому слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в закавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України №3/35-37 від 11.03.2010 року, про те що особовий склад Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР був задіяний для охорони громадського порядку з 04.06.1989 року по 16.07.1989 року у Ферганській області та з 17.07.1989 року по 21.09.1989 року у м. Гагра (Абхазія), чи мало спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території.
Хоча вказані позивачем країни не включені у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території Абхазії (Грузинської РСР) і піддавав ризику своє життя і здоров'я.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати протокольне рішення №129 від 18.04.2011 року Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
Зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУМВС України в Харківській області розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова в повному обсязі виготовлена 09 серпня 2011 року.
Суддя Котеньов О.Г.