11 грудня 2015 року (12:32) м. Київ 810/4824/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової О.В., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Кондакової А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними дій.
Суть спору: ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними дій Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області щодо проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_3
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було безпідставно проведено перевірку дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил, оскільки у контролюючого органу у відповідності до норм Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII були відсутні підстави для проведення відповідної перевірки внаслідок запровадження мораторія.
Позивач зазначив про те, що у Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області відсутній дозвіл Кабінету Міністрів Україна на проведення відповідної перевірки, що на думку позивача, свідчить про те, що вищевказана перевірка проведена відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що норми Закону України № 71-VIII не поширюються на діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, оскільки вказаний нормативно-правовий акт стосується виключно діяльності контролюючих органів, які здійснюють нагляд (контроль) за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, у той час як Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль за об'єктами будівництва.
Крім того, відповідач вказав на те, що на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та її територіальні органи розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 01.01.2015 № 76-VIII, у відповідності до якого встановлено мораторій на проведення перевірок контролюючими органами підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців протягом періоду з січня по червень 2015 року.
Відповідач зазначив про те, що оспорювана перевірка була проведена 27.08.2015, тобто після закінчення дії встановленого Законом України № 76-VIII мораторію, а тому відповідач вважає, що проведення Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Київській області перевірки діяльності ФОП ОСОБА_3 було вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства.
Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ серії НОМЕР_1 від 17.04.2013.
Як вбачається з матеріалів справи, головним державним інспектором Сидоровим С.В. на підставі направлення б/н від 03.08.2015 було проведено планову перевірку дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що було складено акт б/н від 27.08.2015.
У вказаному акті зазначено, що за результатами перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться будівельний майданчик об'єкта будівництва «Універсальний комплекс по наданню послуг населенню по АДРЕСА_1». В акті перевірки посадовими особами контролюючого органу вказано про відсутність можливості проведення перевірки за зазначеною адресою, у зв'язку з відсутністю під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 Не погоджуючись з проведенням відповідачем вказаної перевірки, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання дій відповідача щодо проведення перевірки протиправними, з приводу чого суд зазначає наступне. Правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності визначені Законом України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 № 687-XIV.
Відповідно до ч 1 ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю).
В свою чергу, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі-Закон № 3038) визначені правові та організаційні засади здійснення містобудівної діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 3038 державний архітектурно-будівельний контроль-сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 41 Закону № 3038).
Пунктом 2 ч. 4 ст. 41 Закону № 3038 встановлено, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону.
Процедура здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності визначена Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі-Порядок № 553).
Пунктом 1 Порядку № 553 встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294 (далі-Положення № 294) державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держарх будінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Згідно з пп. 7 п 4 Положення № 294 Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час провадження містобудівної діяльності.
Пунктом 7 Положення № 294 встановлено, що Держархбудінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Щодо порядку проведення Держархбудінспекцією планових перевірок, то відповідно до п. 6 Порядку № 553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи інспекції, який затверджується керівником відповідної інспекції. Інспекції проводять планові перевірки об'єктів містобудування не частіше ніж один раз на півроку.
Строк проведення планової перевірки не може перевищувати десяти робочих днів, а у разі потреби може бути одноразово продовжений за письмовим рішенням керівника відповідної інспекції чи його заступника не більше ніж на п'ять робочих днів.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877), дія якого на момент проведення перевірки поширювалася також і на органи державного архітектурно-будівельного контролю, планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.
Згідно з ч. 6 ст. 7 Закону № 877 за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Відповідно до п. 8 Порядку № 553 за результатами перевірки суб'єкта господарювання, який провадить господарську діяльність, пов'язану з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності, складається відповідний акт у двох примірниках.
Позивач, мотивуючи позовні вимоги, зазначив про те, що проведення відповідачем перевірки не відповідає вимогам Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, оскільки вказана перевірка була здійснена за відсутності дозволу Кабінету Міністрів України на її проведення, з приводу чого суд зазначає наступне.
П. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71) було встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Проаналізувавши положення вказаного закону, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що вищезазначений закон спрямований на врегулювання відносин, що виникають виключно у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства, що безпосередньо вбачається з назви Закону.
Отже, Закон № 71 направлений на врегулювання виключно податкових відносин, і відповідно вказаний нормативно-правовий акт не поширюється на ті відносини, що виникають у сфері містобудівної діяльності.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу (ст. 2 ПК України).
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Отже, Закон № 71 є частиною податкового законодавства України.
Згідно зі статтею 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Таким чином, оскільки Закон № 71 є частиною податкового законодавства та регулює відносини, визначені статтею 1 ПК України, визначені ним терміни мають використовуватися у значенні, встановленому Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальних органів не є контролюючими органами доходів і зборів у розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, а тому приписи п. 3 Прикінцевих положень Закону № 71 не поширюються на діяльність відповідача.
Також, суд звертає увагу на те, що окрім Закону № 71 законодавцем було прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 року (далі - Закон № 76).
Частиною 8 «Прикінцевих положень» Закону України № 76, було встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
Таким чином, 28.12.2014 Верховною Радою України було прийнято два закони із запровадженням мораторіїв на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців. При цьому, в обох законах був застосований термін «контролюючі органи», що дозволяє зробити висновок про необхідність інтерпретації цих дефініцій, виходячи зі сфери регулювання законів, та свідчить про те, що норми Закону № 71 встановлюють заборону на проведення перевірок контролюючими органами в сфері оподаткування, а положення Закону № 76 - іншими контролюючими органами.
Отже, саме положеннями Закону № 76 встановлено обмеження щодо проведення контролюючими органами, у тому числі і Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальних органів, перевірок діяльності підприємств, установ та організацій, фізичних осіб. При цьому, відповідні обмеження тривали протягом січня-червня 2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що оспорювана перевірка була проведена в серпні 2015 року, тобто вже після закінчення дії встановленого Законом № 76 мораторію, що на думку суду свідчить про правомірність проведення відповідачем відповідної планової перевірки.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII як на підставу обґрунтовування правомірності своїх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В ході розгляду справи позивачем всупереч вимогам ст. 71 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують протиправність дій відповідача щодо проведення вищевказаної перевірки, у той час як з матеріалів справи встановлено, що вказана перевірки була здійснена у відповідності до норм чинного законодавства, що на думку суду, свідчить про відсутність підстав щодо визнання неправомірними відповідних дій відповідача.
Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.
У судовому засіданні 11.12.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 16.12.2015.
На підставі викладеного, керуючись ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.