Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 грудня 2015 р. Справа № 805/4773/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Крилової М.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про розірвання трудових відносин та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про розірвання трудових відносин та зобов'язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що згідно наказу №34-к від 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 було призначено на посаду помічника судді Микитівського районного суду міста Горлівки на час виконання суддею Наумик О.О. повноважень судді. З 07 липня 2014 року вона вибула у щорічну чергову відпустку, а з кінця липня 2014 року у звязку з проведенням на частині території Донецької області, а саме у місті Горлівка антитерористичної операції, Микитівський районний суд міста Горлівки Донецької області припинив свою діяльність, а з серпня 2014 року було проведено відключення суду від Єдиного реєстру судових рішень. У кінці листопада 2014 року керівник апарату Микитівського районного суду м.Горлівки Янко О.Й. звернулася до позивача з проханням узяти на себе обовязки керівника апарату цього суду, мотивуючи своє прохання тим, що нею було подано документи на роботу до так званої «ДНР». Позивач погодилася з цією пропозицією і на початку грудня 2014 року підписала подання, де письмово погодилася виконувати обовязки керівника апарату Микитівського районного суду м. Горлівка, а у подальшому (у грудні 2014 року та січні 2015 року) за її підписом, як в.о. керівника апарату цього суду, було проведено ряд звільнень працівників суду. У звязку з застосуванням до неї насильства з боку працівників так званого «міністерства безпеки ДНР», вона 27 січня 2015 року таємно виїхала із міста Горлівка до Дніпропетровської області, де на даний час і перебуває. Після проходження у червні 2015 року конкурсу та стажування з питання нового працевлаштування, позивач у телефонному режимі звернулася до ТУ ДСА у Донецькій області з питання щодо її звільнення, але нею було з'ясовано що ніхто не робив наказ щодо покладання на неї обов'язків керівника апарату Мкитівського районного суду міста Горлівки, тому їй рекомендували вирішувати питання про звільнення у загальному порядку - через керівництво суду, якого немає.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач ОСОБА_1 просила суд встановити факт звільнення за погодженням сторін з посади помічника судді Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області з 01 червня 2015 року, зобовязати Микитівський районний суд міста Горлівки Донецької області або уповноважену ним особу: провести запис до її трудової книжки про звільнення відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, провести повний розрахунок з нею з моменту припинення виплати заробітної плати по дату звільнення, з урахуванням фактично виплаченої заробітної плати, провести виплату компенсації за невикористану частину чергової відпустки за період роботи з 21 червня 2014 року по дату звільнення.
Позивач у судове засідання не зявилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог.
Повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду в порядку ст.ст. 33-36 КАС України не є можливим, оскільки зареєстроване місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_3.
Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (зі змінами) Українське державне підприємство поштового звязку «Укрпошта» не здійснює пересилання пошти зокрема до/з м. Горлівка Донецької області, як до населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду в порядку ст. 38 КАС України також не є можливим, оскільки Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області припинив свою роботу на час проведення АТО.
Про дату, час і місце проведення судового засідання третя особа повідомлена належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36 КАС України, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_1 особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила.
11 грудня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду представник третьої особи надав письмові пояснення, сутність яких полягала у наступному.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження ДСА України визначені статтями 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ДСА України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Статтею 151 Закону встановлено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України, Територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють свою діяльність відповідно до положення про них, що затверджуються Головою Державної судової адміністрації України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 Кодексу законів про працю України).
Укладення трудового договору, яке оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу, означає, що працівник і власник підприємства, установи або організації набули прав та взяли на себе обов'язки, встановлені для сторін трудового договору законодавством про працю.
Частиною 3 статті 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Отже прийняття на роботу працівника та його звільнення безпосередньо пов'язане із виданням власником або уповноваженим органом відповідного наказу.
Разом з тим, відповідно до статті 152 Закону організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарне стягнення.
Згідно частини 3 статті 154 Закону судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Крім того, як відомо указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», відповідно до якого на території Луганської та Донецької областей розпочата антитерористична операція.
Абзацом 23 статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 року № 638 - IV встановлено, що режим у районі проведення антитерористичної операції - це особливий порядок, який може вводитися в районі проведення анти терористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктом боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинились в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
На підставі положень ч. 4 ст. 122, ч. ч. 4, 6 ст. 128 КАС України справа розглянута в письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії ВА 387922, виданого Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 20 грудня 2005 року.
З 25 листопада 2008 року місце проживання позивача було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений Микитівським РВ Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області.
На підставі записів, внесених до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2, засвідчена позивачем копія якої надана суду, встановлено наступне.
З 21 червня 2013 року на підставі наказу № 24-к від 21 червня 2013 року ОСОБА_1 призначена на посаду секретаря судового засідання.
З 21 липня 2013 року на підставі наказу № 30-к від 19 липня 2013 року, Позивачу присвоєно 13 ранг 6 категорія посад державних службовців, як така, що успішно пройшла випробувальний термін.
З 01 серпня 2013 року на підставі наказу № 34 - к ОСОБА_1 призначена на посаду помічника судді Микитівського районного суду м. Горлівки при судді Наумик Олені Олександрівні на час виконання нею повноважень судді, присвоєно 11 ранг 5 категорії посад державних службовців.
Таким чином, ОСОБА_1 є державним службовцем, на час виникнення спірних правовідносин обіймає посаду помічника судді Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області та їй присвоєно 11 ранг 5 категорії державних службовців.
В подальшому з метою збереження життя і здоровя суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, роботу Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області було припинено у звязку з неможливістю здійснювати правосуддя із-за бойових дій, що відбувалися в районі розташування суду, повідомлення про це розміщене на офіційній сторінці відповідача в мережі Інтернет (http://snm.dn.court.gov.ua/sud0534/).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у звязку з проведенням антитерористичної операції», на підставі подань Державної судової адміністрації України про зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцем загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 01 вересня 2014 року) Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ видане розпорядження від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ».
Змінена територіальна підсудність справ, підсудних Микитівському районному суду м. Горлівки Донецької області, територіальна підсудність цих справ визначена Слов'янському міськрайонному суду Донецької області.
На час судового розгляду робота Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області не відновлена.
Як свідчить довідка від 03 лютого 2015 року № 1229003110 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, засвідчена позивачем копія якої надана суду, ОСОБА_1, постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 і перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 27 січня 2015 року.
Термін дії довідки продовжений з 17 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року.
Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.
Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України).
При цьому відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Ч. 1 ст. 6 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Позивач звернулася до суду з вимогою про розірвання трудового договору, укладеного між нею та Микитівським районним судом м. Горлівки Донецької області, мотивуючи свої вимоги неможливістю звільнитися у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
Згідно з ч. 5 ст. 152 Закону № 2453 керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду.
Ч. 6 ст. 152 Закону № 2453 встановлено, що правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Закону № 2453 кожний суддя суду загальної юрисдикції має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом, Законом України «Про державну службу» та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
За правилами ч. 3 ст. 154 Закону № 2453 помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату суду за поданням судді.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є державним службовцем та обіймає посаду помічника судді Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області.
Таким чином, звільнення позивача належить до компетенції керівника апарату Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 2993 року № 3723-ХІІ (далі Закон № 3723) державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які заміщають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ч. 2 ст. 9 Закону № 3723 визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апаратах судів, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачене законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3723, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Загальні підстави припинення трудового договору визначені ст. 36 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39 цього Кодексу).
Згідно з положеннями ч. 1 і 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Позивач просить суд розірвати трудовий договір, укладений між нею та Микитівським районним судом міста Горлівки Донецької області, на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Системний аналіз положень Законів № 2453 і № 3723 та Кодексу законів про працю України зумовлює висновок, що незалежно від підстави (загальна, визначена Кодексом законів про працю України, чи спеціальна, передбачена ст. 30 Закону № 3723), звільнення працівника апарату суду, зокрема помічника судді, має здійснюватися керівником апарату суду.
Виконуючи завдання адміністративного судочинства шляхом розгляду та вирішення адміністративної справи, суд не повноважний перебирати на себе повноваження субєктів владних повноважень, навіть у випадку, коли такі повноваження не можуть бути реалізовані з обєктивних причин.
Адміністративний суд не може підміняти своїм рішенням відповідне рішення субєкта владних повноважень, в даному випадку наказ керівника апарату Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області.
При цьому, на відміну від цивільного судочинства (справ окремого провадження), розглядаючи адміністративну справу, суд не може встановлювати факти, що мають юридичне значення, в даному випадку факт припинення державної служби ОСОБА_1 та її трудових відносин з Микитівським районним судом м. Горлівки Донецької області.
В контексті спірних правовідносин відповідач не приймав жодних рішень, не вчиняв дій та не допустив бездіяльності, які потребували б оцінки суду.
В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивачем не надані докази на підтвердження того факту, що вона зверталася до відповідача з заявою про звільнення на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України, а останній ухилився від її розгляду чи відмовив позивачу у звільненні.
Зважаючи на викладене, правові та фактичні підстави для постановлення судового рішення про розірвання трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Микитівським районим судом м. Горлівки Донецької області, відсутні.
З приводу посилання позивача на ст. 8 Конституції України та її доводів щодо необхідності захисту її конституційних прав, гарантованих ст. ст. 43, 46 Основного Закону, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Ст. 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ст. 46 Конституції України гарантоване права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, визначає Закон України «Про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі Закон № 1706).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Обєднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Судом встановлено, що позивач набула статусу внутрішньо переміщеної особи, отже на неї поширюються гарантії, встановлені Законом № 1706.
Зокрема, ст. 7 Закону № 1706 визначені засади забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообовязкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту.
Ч. 1 ст. 7 Закону № 1706 передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону № 1706 визначено, що зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення таким працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).
Отже, чинним законодавством України визначений позасудовий порядок припинення трудових відносин внутрішньо переміщених осіб, які не звільнилися з роботи, у разі неможливості продовження роботи за попереднім місцем проживання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01 вересня 2015 року, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, про припинення трудового договору відмовити повністю.
2. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.
3. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
4. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
5. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Крилова М.М.