Справа № 296/12692/13-ц
2/296/208/16
"12" січня 2016 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Бондарчука В.В.,
секретарів Воєвуцької І.В., Тузенко А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл домоволодіння та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив: 1) усунути перешкоди в користуванні належною йому та відповідачеві ОСОБА_2 на праві сумісної власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання йому ключів від вказаної квартири; 2) усунути перешкоди у користуванні належним йому сараєм, побудованим за його власні кошти, однак не зареєстрованим належним чином, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 обрізати зварку на дверях сараю та надати доступ до користування сараєм і речами, які в ньому знаходяться; 3) виділити ОСОБА_1 в натурі 31/100 частини квартири АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться біля будинку, а саме сарай та гараж під літерами Б-1 та Г-1, шляхом надання доступу до вказаних споруд та надання ключів від указаних споруд. Також просив стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити.
Відповідач позов не визнав повністю та заперечив проти його задоволення за безпідставністю.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердили факт самочинного будівництва сарая ОСОБА_1 за адресою спірного будинковолодіння.
Суд заслухав пояснення сторін, покази свідків, дослідив матеріали справи та встановив наступне.
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) є співвласниками частини домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідно до довідки КП «ЖОМ БТІ» Житомирської обласної ради від 05.10.2009 за №16-А-5731 Позивачу належить 31/300 ід.ч. вказаного вище домоволодіння, а Відповідачу - 155/300 ід.ч. Крім того, співвласниками цього ж домоволодіння є ОСОБА_5 (38/200 ід.ч.) та ОСОБА_6 (38/200 ід.ч.). Земельна ділянка зареєстрована площею 567 кв.м. (а.с. 9).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 01.10.1998 за №462 (а.с. 81) та Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 (а.с. 80), Відповідачу передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0486 гектарів, розташовану на території АДРЕСА_1. Землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Позивач набув право власності на належну йому частку спірного будинковолодіння на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.1992 (а.с. 10). Крім того, на підставі цього ж Свідоцтва, Відповідач набув право власності на частину належної йому частки спірного будинковолодіння, а також на 124/300 ід.ч. цього ж будинковолодіння - на підставі Договору дарування від 04.12.1995 (а.с.183-184).
У вказаних вище правовстановлюючих документах зазначено, що при переході права власності Позивача та Відповідача на частини будинку, до будинку належать: сарай - гараж літ. «В», уборні літ. «Д», «У», огородження № 1-3. При цьому, конкретні частки цих нежилих приміщень за Позивачем та Відповідачем не визначені, будь-якого договору про їх визначення чи поділ між сторонами не укладалося.
Судом встановлено, що спірні правовідносини регулюються главою 26 ЦК України - Право спільної власності.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Тобто, з аналізу вказаних вище правовстановлюючих документів та положень статті 356 ЦК України вбачається, що Позивач і Відповідач є суб'єктами спільної часткової власності.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Положеннями статті 364 цього ж Кодексу встановлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Звертаючись із позовом до суду, Позивач в 1-му пункті позовних вимог просить суд: «Усунути перешкоди у користуванні належною мені на праві приватної власності 31/300 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 яка належить мені та відповідачу ОСОБА_2 на праві сумісної власності) по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати мені ключі від квартири №2, яка належить мені та відповідачу ОСОБА_2 на праві сумісної власності».
Разом з тим, сторонами по справі не надано будь-яких доказів того, що частині будинку, яка належить Позивачу, присвоєно адресу АДРЕСА_1, клопотань про витребовування таких доказів не заявлено. Посилання Позивача на те, що Відповідач набув право власності на квартиру №2, яка відповідає 124/300 ід.ч. спірного будинку на підставі Договору дарування від 04.12.1995 (а.с.183-184) також є безпіставними, оскільки в судовому засіданні досліджувався цей договір, та в ньому відсутні будь-які відомості про присвоєння належній Відповідачу частці житлового будинку нумерації «квартира №2» .
Таким чином суд приходить до висновку про необгрунтованість цієї позовної вимоги та відмовляє в її задоволенні. При цьому, відмовляючи в її задоволенні, суд також враховує, що Позивачем не надано будь-яких доказів того, що Відповідач користується часткою будинку, яка належить Позивачу, оскільки, крім Відповідача, співвласниками спірного будинку також є ОСОБА_5 (38/200 ід.ч.) та ОСОБА_6 (38/200 ід.ч.), але будь-яких позовних вимог до них Позивач не заявляв. Разом з тим суд вважає, що Позивач як співвласник будинковолодіння, має право здійснення права спільної часткової власності стосовно належної йому 31/300 ід.ч., однак не заявляє таких позовних вимог.
В п.2 позовних вимог Позивач просить: «Усунути перешкоди у користуванні належним мені сараєм, який мною збудований за власні кошти, однак не зареєстрований належним чином, розташованого біля квартири №2, будинку АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2: обрізати зварку на дверях сарая та надати мені доступ до користування сараєм та моїми речами, які знаходяться в сараї».
Враховуючи те, що Позивач не надав доказів, що самочинно зведена споруда, яку він називає «сарай», здана в експлуатацію в установленому законом порядку та за ним зареєстровано право власності на неї, суд відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги за недоведеністю.
В п.3 позовних вимог Позивач просить: «Виділити мені в натурі 31/300 частини квартири АДРЕСА_1 з господарськими будівлями спорудами що знаходиться біля будинку, а саме сарай та гараж під літерами Б-1 та Г-1».
Відповідно до висновку експерта №210/10-2015 за результатами проведення додаткової судової будівельно - технічної експертизи розподіл житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 відповідно до визначених часток співвласників не вбачається можливим.
Враховуючи, що розподіл спірного житлового будинку та господарських споруд неможливий відповідно до ідеальних часток, а Відповідач не погоджується на зменшення розміру своєї частки в домоволодінні та на отримання компенсації за зменшення частки, а також те, що Позивачем не надано доказів, які б давали передбачені законом підстави для позбавлення Відповідача права власності на належну йому частку будинку, суд відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.
В п.4 Позивач просить суд: «Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити мені перешкоди у користуванні сараєм та гаражем під літерами Б-1 та Г-1 шляхом надання мені доступу до вказаних споруд та надання мені ключів від вказаних споруд».
Однак, ця позовна вимога також не підлягає до задоволення, оскільки з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що Позивач, приймаючи спадщину, не набув права власності на сарай та гараж під літерами Б-1 та Г-1.
Таким чином, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необгрунтованість позову та відмовляє в його задоволенні.
Керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 208, 209, 212, 215 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл домоволодіння та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном за необґрунтованістю.
Сторони мають право оскаржити рішення до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя В. В. Бондарчук
З оригіналом згідно. Суддя: