Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м. Харків
19 січня 2016 р. Справа № 820/11380/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,
при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про стягнення заробітної плати, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд зобов'язати Ізюмську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Харківській області (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Фрунзе, 32, ідентифікаційний код 39799097) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за відпрацьовані в квітні 2010 року, але не оплачені 43 години.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що останній працював у Ізюмській об'єднаній державній податковій інспекції у Харківській області на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань та йому не здійснено виплату заробітної плати за квітень 2010 року за відпрацьовані 43 години.
Представник відповідача, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що посилання позивача на судові рішення є безпідставними оскільки жодного підтвердження недійсності табелю обліку праці на підставі якого нараховується заробітна плата у вказаних рішеннях немає, тому підстави для перерахунку та виплати заробітної плати відсутні.
Позивач в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, просив розглядати справу за відсутності представника контролюючого органу.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області.
Права, посадові обов'язки та вимоги були визначені посадовою інструкцією головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ОСОБА_1 затвердженою першим заступником начальника Ізюмської ОДПІ Г.М. Тимофієвою 06.03.2009 року та позивача з її змістом було ознайомлено 06.03.2009 року, про що свідчить його особистий підпис(а.с.7-10).
Наказом Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 25.03.2010 року №168 «Про призначення податкових керуючих» ОСОБА_1 призначено податковим керуючим по боржникам-фізичним особам Борівського району та по боржникам-юридичним особам Борівського району і м. Ізюм(а.с.16-17).
Як встановлено судом, 25.03.2010 року позивачу була надана посадова інструкція, але ОСОБА_1 відмовився від підпису у зв'язку з тим, що п.п.1.108.1 п. 1.108 якої передбачено, що згідно наказів «Про закріплення податкових керуючих» головний державний податковий ревізор-інспектор є податковим керуючим, за яким закріплено обов'язки по погашенню податкового боргу по підприємствам м. Ізюм та Борівського району.
За таких обставин, посадовими особами Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області складено акт відмови головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Ізюмської ОДПІ від підписання посадової інструкції(а.с.15).
З вищевказаного акту відмови від підписання посадової інструкції вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від підпису у зв'язку з тим що, на наказ від 25.03.2010 року №168 «Про призначення податкових керуючих» ОСОБА_1 були подані зауваження.
Під час судового засідання позивачем надані пояснення, що виконання обов'язків податкового керуючого по особам-боржникам, які знаходяться в м. Ізюмі та Ізюмському районі, неможливе без постійного перебування в Ізюмській ОДПІ. Для виконання цих обов'язків йому потрібно було їздити з смт. Борова до м. Ізюм, або змінювати постійне місце проживання, що, на його думку, є зміною істотних умов праці і про цю обставину він мав бути попереджений за два місяці, як це передбачено ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України.
Наказом Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 02.04.2010 року №187 «Про призначення податкових керуючих» ОСОБА_1 призначено податковим керуючим за підприємствами та фізичними особами-боржниками м.Ізюм та Ізюмського району(а.с.19-20).
Суд вважає за необхідне відзначити, що до виконання обов'язків податкового керуючого по особам-боржникам, які знаходяться з м. Ізюм та Ізюмському районі, позивач не приступав і продовжував виконувати обов'язки податкового керуючого по боржниках, які перебувають на обліку в Борівському відділенні Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області.
Приймаючи до уваги, вищевикладене та на підставі доповідної записки начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ОСОБА_3, пояснень ОСОБА_1 09.04.2010 року начальником Ізюмської ОДПІ прийнято наказ №202 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»(а.с.21-22).
Враховуючи, що і після оголошення догани позивачу наказом №202 останній до виконання функцій податкового керуючого не приступив, у зв'язку з чим начальником Ізюмської ОДПІ прийнято наказ №24-о від 19.04.2010 року «Про звільнення ОСОБА_1.»(а.с.23-24).
Слід вказати, що накази Ізюмської ОДПІ №168 від 25.03.2010 року та №187 від 02.04.2010 року в частині призначення позивача податковим керуючим за платниками податків-боржниками м. Ізюм та Ізюмського району та наказ №202 від 09.04.2010 року оскаржувались позивачем в судовому порядку.
Судовим розглядом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу за результатами розгляду якої Харківським апеляційним адміністративним судом прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.(а.с.26-32).
Рішенням суду апеляційної інстанції визнано протиправними та скасовано накази Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 25.03.2010 року №168 та від 02.04.2010 року №187 в частині призначення ОСОБА_1 податковим керуючим за платниками податків-боржниками м. Ізюм та Ізюмсьського району. Визнано протиправним та скасовано наказ Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 09.04.2010 року №202.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.02.2014 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду залишено без змін(а.с.33-37).
Разом з тим, позивачем в судовому порядку був оскаржений наказ Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 19 квітня 2010 року №24-о «Про звільнення ОСОБА_1.».
Та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року, крім іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 09.04.2010 року №24-о(а.с.38-46).
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року залишено без змін(а.с.53-55).
Судом з'ясовано, що припинення служби позивача відбулося за загальними підставами, зокрема, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на дату прийняття наказу №24-о «Про звільнення ОСОБА_1.») трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Підставою для нарахування заробітної плати є штатний розпис та табель використання робочого часу. Типова форма табелю затверджена наказом державного комітету статистики №489 від 05.12.2008 року.
При звільненні було здійснено виплату заробітної плати за квітень 2010 року відповідно до табелю, згідно якого в квітні позивач працював всього 45 год., з яких: 01.04.2010 р.-8 год.; 02.04.2010 р.- 8 год.; 06.04.2010 р.- 4 год.; 07.04.2010 р.- 8 год.; 08.04.2010 р.- 5,7 год.; 09.04.2010 р. - 3,3 год.; 12.04.2010 р.- прогул; 13.04.2010 р. - відпустка; 14.04.2010 р.- 8 год.; 15.04.2010 р.- прогул; 16.04.2010 р.- прогул; 19.04.2010 р.- прогул(а.с.25).
До матеріалів справи позивачем долучені копії актів від 06.04.2010 року, 08.04.2010 року, 09.04.2010 року, 12.04.2010 року, 15.04.2010 року, 16.04.2010 року, 19.04.2010 року про порушення трудової дисципліни та Регламенту Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, які складені контролюючим органом для фіксування факту відсутності позивача у головному офісі Ізюмської ОДПІ (к. 55 Ізюмська ОДПІ, вул. Фрунзе, 32, м. Ізюм) (а.с.56-62).
Суд зазначає, що за результатами складання вищевказаних актів, не проводилось розслідування та жодним чином не з'ясовувались причини відсутності позивача у головному офісі Ізюмської ОДПІ (к. 55 Ізюмська ОДПІ, вул. Фрунзе, 32, м. Ізюм).
Разом з тим, суд зазначає, що 08 жовтня 2015 року позивач звертався із заявою до начальника Ізюмської ОДПІ з проханням провести перерахунок заробітної плати, надати розрахунок цього перерахунку та виплатити недоплачену заробітну плату(а.с.63).
Та, листом від 26 жовтня 2015 року за підписом в.о. начальника Ізюмської ОДПІ відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті заробітної плати за відпрацьовані, але не оплачені години в квітні 2010 року у зв'язку з тим, що посилання позивача на судові рішення є безпідставними оскільки жодного підтвердження недійсності табелю обліку праці на підставі якого нараховується заробітна плата у вказаних рішеннях немає(а.с.64).
Проте, у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2014 року зазначено, що факт постійного місця роботи позивача в Борівському відділенні Ізюмської ОДПІ Харківської області встановлено постановою Борівського районного суду Харківської області від 14.06.2010 року в межах розгляду справи №2-а-302/10 за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання протиправними і скасування наказів та відшкодування моральної шкоди, яка набрала законної сили 28.06.2010 року.
Крім того, судами апеляційної та касаційної інстанції встановлено, що з дня початку роботи (з 23 вересня 2002 року) позивач постійно виконував обов'язки податкового керуючого в Борівському відділенні Ізюмської ОДПІ, за місцем свого проживання в смт. Борова, яке знаходиться на відстані 40 км від м. Ізюм та за результатом дослідження журналів обліку виходу на роботу працівників Ізюмської ОДПІ, встановлено, що основним місцем роботи позивача був офіс розташований в смт. Борова, а не в м. Ізюм.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
До того ж, у посадовій інструкції головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ОСОБА_1 затвердженою першим заступником начальника Ізюмської ОДПІ Г.М. Тимофієвою 06.03.2009 року, а саме п. 3.34 вказано, що головний державний податковий ревізор-інспектор відділу відповідає за виконання зазначених вище функцій безпосередньо в Борівському районі.
Таким чином, не можуть вважатися прогулами дні, коли позивач був відсутній у головному офісі Ізюмської ОДПІ (к.55 Ізюмська ОДПІ, вул. Фрунзе, 32, м. Ізюм), оскільки він виконував посадові обов'язки згідно інструкції затвердженою 06.03.2009 року саме по Борівському районі у м. Борова.
Слід зазначити, що позивач не приступав до виконання обов'язків по погашенню податкового боргу по підприємствам м. Ізюм та Борівського району, які визначені по посадовою інструкцією затвердженою 25.03.2010 року.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 у наказі від 19.04.2010 року №24-о посилається саме на п. 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, тоді як у п. 4 статті 40 Кодексу законів про працю України вказано наступне: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише
у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За таких обставин, суд дійшов висновку про звільнення позивача саме за не виконання посадових обов'язків, а не прогулів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час виникнення правовідносин) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час виникнення правовідносин) основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Статтею 30 Закону України «Про державну службу» унормовано підстави припинення державної служби.
Відповідно до ст. 31 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Згідно ст. 32 Кодексу законів про працю України Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше
підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених
законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди
працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд, оцінивши докази наявні у матеріалах справи, вважає, що, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
Таким чином вимоги позивача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за відпрацьовані в квітні 2010 року, але не оплачені 43 години є правомірними та обґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про стягнення заробітної плати - задовольнити.
Зобов'язати Ізюмську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Харківській області (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Фрунзе, 32, ідентифікаційний код 39799097) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за відпрацьовані в квітні 2010 року 43 години.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2016 року.
Суддя Нуруллаєв І.С.