11 січня 2016 року (11 год. 05 хв.)Справа № 808/8487/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Запорізького окружного адміністративного суду (далі іменується - суд) надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі іменується - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.11.2015, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2015 №0001512202 та №0001522202.
В обґрунтування позову підприємство посилається на те, що висновки контролюючого органу про, базуються на суб'єктивних припущеннях відповідача. Зазначає, що у перевіряємий період ТОВ «Індустріал Сервіс» мало господарські відносини з контрагентом - ТОВ «Сейл Ком», на підтвердження операцій з яким позивач має всі необхідні первинні документи. Як зазначає позивач, зі змісту акту перевірки не вбачається, що ДПІ були виявлені дефекти форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а дані, надані слідчим, без перевірки їх достовірності та доцільності судом, не носять ознак преюдиції і не можуть братися за основу для будь-яких висновків, окрім кримінального караного діяння. Враховуючи викладене, на думку позивача податкові повідомлення-рішення від 12.10.2015 №0001512202 та №0001522202, винесені на підставі Акту перевірки №960/08-28-22-02/32875731 від 09.09.2015 - є безпідставними та підлягають скасуванню.
Позивач у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. На позовних вимогах наполягає.
У судове засідання з'явився представник відповідача ОСОБА_1 Матеріали справи містять письмові заперечення від 11.01.2016 вх. №663, в яких, зокрема, зазначено про те, що проведеною перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 91004,00 грн. та заниження податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Сейл Ком» на загальну суму 81904,00 грн. Вказує, що з постанови старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Зайцева В.А. на проведення позапланової перевірки ТОВ «Індустріал Сервіс» за період з 01.01.2013 по теперішній час при взаємовідносинах з ТОВ «Сейл Ком» вбачається, що фактично товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Сейл Ком» до ТОВ «Індустріал Сервіс» не постачалися, взаємовідносини носили безтоварний характер, що свідчить про те, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування несплати податків. Крім того, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Сейл Ком» №200190755 від 30.09.2014 анульоване 12.03.2015. Відповідно право на податковий кредит з податку на додану вартість у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Вважає, що прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, просить у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Враховуючи вимоги частини першої статті 41 КАС України, відповідно до якої уразі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» зареєстровано 25.02.2004 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, за адресою: 69096, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Маршала Чуйкова, будинок №27-А, квартира №50, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №198255. Товариство взято на податковий облік в органах державної податкової служби 05.03.2004 за №4206 та перебуває на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя.
На підставі направлення від 27.08.2015 №363, виданого ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, ОСОБА_3, головним державним ревізором-інспектором відділу планування та інформаційного забезпечення управління податкового аудиту, радником податкової та митної справи ІІІ рангу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, згідно з вимогами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями) та відповідно до наказу ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області выд 27.08.2015 №352, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» (код за ЄДРПОУ 32875731) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 та податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 31.05.2015 при взаємовідносинах з ТОВ «Сейл Ком» (код ЄДРПОУ 39411001).
Перевірка проводилась з 27.08.2015 по 02.09.2015, за наслідками якої податковим органом складено Акт перевірки № 960/08-28-22-02/32875731 від 09.09.2015.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
1) пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено до сплати податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 81 904,00 грн., у т.ч. по відповідних податкових періодах:
- за 2014 рік на суму 81 904,00 грн.;
2) пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством:
завищено від'ємне значення (р. 19 Декларації з ПДВ «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у листопаді 2014 року на суму 63532,00 грн.;
занижено до сплати податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 91004,00 грн., у т.ч. за відповідні податкові періоди:
- за грудень 2014 року на суму 91004,00 грн.
12 жовтня 2015 року, на підставі Акту перевірки № 960/08-28-22-02/32875731 від 09.09.2015, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0001522202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 102 380,00 грн. та №0001512202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 136 506,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення від 12.10.2015 №№ 0001522202 та 0001512202, отримані уповноваженим представником ТОВ «Індустріал Сервіс» 20.10.2015.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 12.10.2015 №№ 0001522202 та 0001512202 ТОВ «Індустріал Сервіс» звернулось до суду.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VІ (далі іменується - ПК України).
Як встановлено приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Тобто, законодавцем чітко зазначено, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт, послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинне бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Отже, аналіз вищевказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт/послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинно бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.4 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З наведених положень випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат та податкового кредиту з ПДВ з господарською діяльністю платника.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 3 Закону України № 996-ХІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі іменується - Закон України № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону України № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі іменується - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону та підпункту 2.4 пункту 2 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктам 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як встановлено судом, 26.11.2014 між ТОВ «Сейл Ком» («Продавець») та ТОВ «Індустріал Сервіс» («Покупець») укладений договір №2611-1, згідно якого Продавець зобов'язується передати в обумовлені терміни покупцеві товар за накладною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його вартість, відповідно накладної. Покупець робить оплату товару протягом 60 календарних днів. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця. Транспортування товару здійснюється автотранспортом продавця і за його рахунок. Договір вступає в законну силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
На виконання умов договору ТОВ «Сейл Ком» поставлено товар (коромисло мале та велике у зборі, ремкомплект головок дизеля, розпилювач зубчатої муфти, головка блока, стартер, тахометр, манометр, підшипники, хрестовини, втулки і т.і.), на який виписано (оформлено) видаткові накладні від 27.11.2014 №РН-0000130 на суму 192 310,46 грн., від 28.11.2014 №РН-0000138 на суму 188883,65 грн., від 04.12.2014 №РН-0000093 на суму 32 849,32 грн., від 08.12.2014 №РН-0000094 на суму 53 660,46 грн., від 10.12.2014 №РН-0000095 на суму 43 401,60 грн., від 12.12.2014 №РН-0000096 на суму 34 920,00 грн.
Факт придбання позивачем у контрагента товарів підтверджується також податковими накладними від 27.11.2014 №130 на суму ПДВ 32 051,74 грн., від 28.11.2014 №138 на суму ПДВ 31 480,61 грн., від 04.12.2014 №93 на суму ПДВ 5 474,88 грн., від 08.12.2014 №94 на суму ПДВ 8 943,41 грн., від 10.12.2014 №95 на суму ПДВ 7 233,60 грн., від 12.12.2014 №96 на суму ПДВ 5 820,00 грн., складеними ТОВ «Сейл Ком».
Розрахунки між сторонами за договором проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 83-87).
Перевезення товару здійснювалось згідно товарно-транспортних накладних №130 від 27.11.2014, №138 від 28.11.2014, №93 від 04.12.2014, №94 від 08.12.2014, №95 від 10.12.2014, №96 від 12.12.2014.
Придбаний у контрагента товар оприбуткований позивачем шляхом здійснення записів в оборотно-сальдових відомостях, що не заперечується податковим органом.
Вказане також підтверджується відображеними у бухгалтерському обліку проводками по рахунку 631 за період 01.11.2014 - 31.01.2015 та по рахунку 207 за період 01.11.2014 - 26.01.2015.
Як вбачається з адміністративного позову, придбані позивачем запасні частини, вузли та агрегати використані при ремонті тепловозів та під'їзних составів.
Отже, поставлений товар був своєчасно та в повному обсязі оприбуткований ТОВ «Індустріал Сервіс» на підставі видаткових та податкових накладних, оплачений та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.
Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт використання придбаної позивачем сировини у господарській діяльності підприємства.
Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права. Достовірних, належних і переконливих доказів, що первинні документи і податкова звітність ТОВ «Індустріал Сервіс» є дефектними або підробленими та містять неправдиву, недостовірну інформацію перевіряючими в акті перевірки не наведено.
Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі і за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Таким чином, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують наявність витрат на придбання товару, а відповідно і правомірність декларування суми податкового кредиту.
Натомість, податковий орган в обґрунтування своєї позиції посилається на певні ознаки фіктивності контрагента, проте аналіз акту документальної позапланової виїзної перевірки свідчить, що основною підставою для даних висновків було посилання на окремі матеріали кримінального провадження та припущення про фіктивність діяльності зазначеного підприємства.
Слід зазначити, що приписами Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (стаття 204).
Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216).
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, в акті працівниками податкового органу зроблені висновки про фіктивність угод, що укладались контрагентом без наявності відповідних судових рішень, як це передбачено діючим законодавством України.
Крім того, твердження представника відповідача ґрунтуються майже виключно на обставинах, що викладені у постанові слідчого, проте належних доказів, що підтверджують викладені обставини, суду надано не було.
Суд критично оцінює доводи відповідача з приводу того, що позивачем під час проведення перевірки не були надані сертифікати якості (відповідності) на зазначений в накладних товар, оскільки визначальним критерієм для підтвердження платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товару (послуг), що використовуються таким платником податку у своїй господарській діяльності.
Посилання перевіряючих в акті перевірки на той факт, що свідоцтво платника ПДВ, видане 30.09.2014 безпосередньому контрагенту позивача - ТОВ «Сейл Ком» анульоване 12.03.2015 не приймається до уваги, оскільки, як встановлено судом, на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій ТОВ «Сейл Ком» було зареєстровано уповноваженими органом як суб'єкт господарювання, взято податковим органом на облік як платник податків, в тому числі ПДВ, доказів протилежного представником відповідача суду надано не було.
Також, суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010, від 31.01.2011.
На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.
Зокрема, стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених
статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), а тому податкові повідомлення-рішення від 12.10.2015 №0001522202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 102 380,00 грн. та №0001512202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 136 506,00 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.
У зв'язку із цим, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 12.10.2015 №0001522202 та № 0001512202.
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Сервіс» (код ЄДРПОУ 32875731) 3583 (три тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн. 29 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39491003).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.С. Лазаренко