Справа № 686/12321/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Демінська А.А.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
20 січня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Курка О. П. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника відповідача - Роюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м.Хмельницькому про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,
відповідно до постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.
Представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду І інстанції без змін.
Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач працював у ЗАТ «Стройтранс» в м. Сургут (РФ), яке є місцевістю, прирівняною до районів Крайньої Півночі, з 04 червня 2002 року по 01 березня 2003 року, з 01 вересня 2005 року по 18 серпня 2006 року, з 02 березня 2007 року по 2 березня 2008 року, що підтверджується актом № 1127 перевірки факту роботи і довідки про заробітну плату від 11 травня 2012 року та записами трудової книжки позивача. Місце проживання позивача при цьому було зареєстровано в м. Хмельницький, що жодною зі сторін не оспорюється.
В період 2005 - 2007 років під час роботи в м. Сургут в структуру заробітної плати позивача входили суми, виплачувані як районний коефіцієнт, і згідно довідок ЗАТ «Стройтранс» №№ 33 та 34, копії котрих наявні у справі, з усіх сум його заробітної плати були сплачені відрахування до Пенсійного фонду РФ.
З 11 січня 2008 року позивач перебуває на обліку в управлінні ПФ України у м. Хмельницькому, де йому призначено пенсію за віком за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03 червня 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії з урахуванням сум, зазначених в довідках ЗАТ «Стройтранс» про середньомісячний заробіток, який враховується для обчислення пенсії за період з 01 вересня 2005 року по 18 серпня 2006 року та з 02 березня 2007 року по 02 березня 2008 року.
Відповідачем в перерахунку пенсії відмовлено, про що повідомлено позивача листом від 17 червня 2015 року за вих. № 321/Т-12 у зв'язку з тим, що обчислення розміру пенсії із заробітної плати з урахуванням районних і поправочних коефіцієнтів проводиться за періоди роботи до 01 січня 1992 року, оскільки ст. 96 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" з 01 січня 1992 року передбачено, що в разі виїзду особи у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, обчислення заробітної плати, з якої призначається пенсія, проводиться із виключеенням цих сум.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся за захистом своїх прав до суду.
Суд І інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, відповідачем правомірно відмовлено позивач у перерахунку пенсії, оскільки обчислення розміру пенсії із заробітної плати з урахуванням районних коефіцієнтів та північної надбавки проводиться за періоди роботи до 01 січня 1992 року.
Колегія суду погоджується з таким висновком суду І інстанції з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 1 ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отриманих застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Згідно п. 1 ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види для оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляють страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Статтею 78 Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески.
Відповідно до п.п.«д» п.15 Інструкції про порядок утримання страхових внесків і використання коштів державного соціального страхування, затвердженої Постановою Президії ВЦРПС від 29 лютого 1960 року, в загальну суму заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, включалися процентні надбавки за роботу на Крайній Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також районний та поправочний коефіцієнт.
Згідно із Положенням про порядок призначення та виплати державних пенсій від 03 серпня 1972 року, Законом СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року особам, які проживали у районах, де до заробітної плати робітників і службовців встановлено районні коефіцієнти, при призначенні пенсій враховувалася фактична заробітна плата, обчислена із застосуванням районного коефіцієнта.
Згідно ч. 1 ст. 96 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", особам, які проживають у районах, де до заробітної плати робітників і службовців встановлено районні коефіцієнти, при призначенні пенсій враховується фактична заробітна плата, обчислена із застосуванням районного коефіцієнта.
Обчислення пенсії із заробітної плати з урахуванням районних коефіцієнтів та північних надбавок проводиться лише за період роботи до 01 січня 1992 року, оскільки частиною третьою статті 96 вище вказаного Закону передбачено, що при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.
Ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ні Законом України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено включення до заробітної плати північної надбавки та районного коефіцієнта.
Тобто, з 01 січня 1992 року в разі виїзду особи за межі районів Крайньої Півночі обчислення заробітної плати, із якої призначаються пенсії, проводиться за виключенням районного коефіцієнту та північної надбавки.
За сукупністю наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у перерахунку пенсії з урахуванням північного районного коефіцієнту, відповідач діяв на підставі пенсійного законодавства, а тому підстави для задоволення позову - відсутні.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення в силі постанови суду І інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 26 січня 2016 року.
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Курко О. П. Полотнянко Ю.П.