Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" січня 2016 р.Справа № 922/6142/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" м.Дніпропетровськ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків
про стягнення 85522,93 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Міньков М.Ю., за довіреністю № 478 від 21.12.2015 року;
відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 85522,93 грн., у тому числі 40920,00 грн. основного боргу з урахуванням інфляції, 40000,00 грн. штрафу, 263,20 грн. 3% річних та 4339,73 грн. пені за порушення умов попереднього договору щодо неукладення договору та відповідно не передання у користування позивачу об'єкту суборенди.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2015 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14 грудня 2015 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2015 року розгляд справи відкладено на 18.01.2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 04.01.2016 року представник позивача надав заяву про забезпечення позову (вх. № 152), в якій просить суд вжити заходи щодо забезпечення позову та накласти арешт на майно та на грошові кошти відповідача.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 04.01.2016 року представник позивача надав пояснення по справі (вх. № 149) щодо порядку здійснення нарахування пені.
Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2016 року підтримав позовну вимоги, просив суд позов задовольнити, підтримав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.
Представник відповідача в судове засідання 18.01.2016 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав. На адресу суду повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", яка направлялась на адресу, вказану позивачем у позовній заяві та яка співпадає з адресою вказаною у Витягу з ЄДРПОУ.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228 від 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме в пункті 3.9.1 Постанови зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що сторони, зокрема відповідач, належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи.
З приводу клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 65 Господарського процесуального України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках відповідні дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.
Пунктом 1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 " Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК ( 1798-12 ), обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
В даному випадку позивачем не додано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованим, а тому правових підстав для його задоволення немає.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) було укладено попередній договір суборенди, у відповідності до умов якого сторони взяли на себе зобов'язання не пізніше 15 грудня 2013 року укласти договір суборенди , на підставі якого позивач повинен був отримати у строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 162,7 квадратних метрів для здійснення господарської діяльності, передбаченої статутом позивача.
На підставі підписаної сторонами додаткової угоди від 10.12.2013 року до попереднього договору строк укладання основного договору встановлений не пізніше 01.09.2014 року.
Відповідно до п. 2.1 розділу ІІІ договору, протягом 7-ми банківських днів з моменту підписання цього попереднього договору суборендар перераховує га поточний рахунок орендаря гарантійний платіж у розмірі 40000,00 грн., без ПДВ, який після укладення основного договору зараховується як орендна плата за останній місяць суборенди об'єкту за основним договором.
В разі не укладання основного договору з вини орендаря, він зобов'язаний за письмовою вимогою суборендаря повернути суборендарю гарантійний платіж та сплатити штраф в розмірі 40000,00 грн. без ПДВ, або суборендар має право вимагати від орендаря укладання основного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов попереднього договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 40000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11584 від 19.11.2013 року (а.с. 39).
Проте, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами попереднього договору, не уклав з позивачем основний договір та відповідно не передав у користування позивача об'єкт суборенди.
06.07.2015 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення протягом 10 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги гарантійного платежу в сумі 40000,00 грн. та сплатити штраф в розмірі 40000,00 грн. та компенсацію в розмірі 45000,00 грн.
Вищезазначена вимога була отримана відповідачем, проте станом на день подачі позову, відповідач відповіді на вимоги не надав та грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача не перерахував, у зв'язку з чим, останній був змушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначено в статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язок сторін щодо обов'язкового виконання його умов сторонами договору.
Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Аналіз цієї статті дозволяє зробити висновок, що у випадку, коли одна із сторін попереднього договору необґрунтовано (без поважних причин) ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право звернутися з вимогою, по-перше, про спонукання до укладення договору і, по-друге, про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення основного договору, якщо інше не встановлене самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Згідно Правових висновків Верховного Суду України, викладених у листі ВСУ від 01.03.2013 року, вбачається, що за змістом ст. ст. 629, 635 ЦК України при вирішенні спору про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду необхідно встановити причину не укладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з'ясувати умови відповідальності, встановлені попереднім договором (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 р. у справі N 6-119цс12).
(Останнім абзацом частини 2 статті 82 ГПК України передбачено обов'язок суду враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 - 16 цього Кодексу.)
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, що порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем було належним чином виконано умови попереднього договору, в той час як відповідач ухиляється від своїх зобов'язань щодо укладення основного договору та повернення позивачу гарантійного платежу, сплаченого останнім на виконання умов попереднього договору.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 40000,00 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 920 грн. інфляційних втрат та 263,20 грн. 3% річних, у зв'язку з чим, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що на виконання умов попереднього договору позивачем було сплачено відповідачу гарантійний платіж в розмірі 40000,00 грн.
Умовами договору, сторони передбачили повернення гарантійного платежу та сплачу штрафу в разі не укладення договору.
У відповідності до умов додаткової угоди від 10.12.2013 року сторони погодили укладення основного договору не пізніше 01.09.2014 року.
Отже, сторони уклали договір в розумінні Цивільного кодексу України, який породив у відповідача грошове зобов'язання в разі не укладення сторонами договору суборенди з його вини та встановив строк його виконання.
Також, судом встановлено, що договір суборенди сторонами укладено не було, оскільки відповідач ухиляється від його укладення. Не повернув відповідач і сплачений позивачем гарантійний платіж.
Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові Верховного суду України від 11 вересня 2013 року у справі за № 6-90цс13.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 920 грн. інфляційних втрат та 263,20 грн. 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Щодо заявленої позивачем до стягнення суми штрафу в розмірі 40000,00 грн., суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено судом, сторони п. 2.1 розділу ІІІ договору, передбачили відповідальність орендаря у вигляді штрафу в розмірі 40000,00 грн., в разі не укладення основного договору, в строки передбачені попереднім договором.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене та те, що сторонами було передбачено такий вид відповідальності, як стягнення штрафу за порушення умов попереднього договору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 40000,00 грн.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 4339,73 грн. пені, суд, визнав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача. Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Письмового договору між сторонами укладено не було, а Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін. Крім того, ч.3 п.2. ст. 231 Господарського кодексу України, як підстава стягнення неустойки, не приймається до уваги, оскільки зазначена норма встановлює лише розмір такої неустойки, який нараховується та стягується, відповідно до тлумачення ч. 5 зазначеної статті, лише у випадку встановлення сторонами угоди про неустойку.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до п. 2.1 якої зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4339,73 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню 1217,34 грн. витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61177, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в Харківській філії ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (49100, м. Дніпропетровськ, бульвар Слави, 7К, код ЄДРПОУ 32014082) 40000,00 грн. заборгованості, 40000,00 грн. штрафу, 920,00 грн. інфляційних втрат, 263,20 грн. 3% річних та 1217,34 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 4339,73 грн. пені в задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 21.01.2016 р.
Суддя Н.С. Добреля
922/6142/15