20.01.2016 Справа № 920/1688/15
за позовом: Підприємства об'єднання громадян (релігійної організації
профспілки) Кролевецького учбово-виробничого підприємства
Українського товариства сліпих, м. Кролевець Сумської області;
до відповідачів: 1. Роменської міської ради Сумської області, м. Ромни Сумської
області;
2. Реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління
юстиції, м. Ромни;
про визнання права власності на нерухоме майно,
Суддя: Джепа Ю.А.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1;
від відповідачів: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
При секретарі судового засідання: Лєпкової О.О.
Суть спору: позивач просить суд визнати за ним право власності на приміщення гуртожитку по вул. Маяковського, 53, м. Ромни, площею 338,9 м2 та площею 38,2 м2, зазначених в експлікації приміщень під літерою Е-1 технічного паспорта на приміщення гуртожитку від 08.02.2012.
Представник першого відповідача в судове засідання не прибув, проте надіслав факсограму, в якій зазначив, що при розгляді справи покладається на розсуд суду і просить розглядати справу без їхнього представника.
Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, суд встановив:
Відповідно до Постанови президії Центрального правління Українського товариства сліпих № 11-3 від 10.11.2011 «Про реорганізацію Роменського УВП УТОС» з балансу Роменського УВП УТОС на баланс Кролевецького УВП УТОС, згідно Акта приймання передачі основних засобів від 20.04.2012 було передано гуртожиток по вул. Маяковського 53 м. Ромни Сумської області.
Згідно повідомлення Роменського міськрайонного бюро технічної інвентаризації за № 421 від 01.08.2014 свідоцтво про право власності на гуртожиток виконавчим комітетом Роменської міської ради Роменському УВП УТОС не видавалось. Відповідно до архівної інвентарної справи Роменського МРБТІ гуртожиток по вул. Маяковського 53 м. Ромни загальною площею 434,4 кв.м зареєстрований в реєстровій книзі № 30 під реєстровим номером 3609 на підставі акта відводу від 11.04.1953 «Про виділення земельної ділянки Роменському райтосу для будівництва одноповерхового гуртожитку».
Виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво Роменському районному відділу Українського товариства сліпих для побудови гуртожитку, підтверджується також архівним витягом № Б-Н/90 від 13.08.2014, наданим Державним архівом Сумської області. В 2004 році частина приміщення гуртожитку загальною площею 46,0 м2 Роменським УВП УТОС була переобладнана під квартиру № 12, на яку було видано свідоцтво на право власності гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині.
08.07.2013 Роменським БТІ проведено інвентаризацію гуртожитку по вул. Маяковського 53 м. Ромни, згідно з якої гуртожиток по вул. Маяковського, 53 складається з двох приміщень загальною площею 338,9 м2 та площею 38,2 м2.
З часу підписання акта приймання-передачі від 20.04.2012 об'єкти нерухомості приміщення площею 338,9 м2 та площею 38,2 м2 знаходяться на балансі та в користуванні Кролевецького УВП УТОС, балансовою вартістю 149056,00 грн. (довідка № 189 від 04.11.2015 ПОГ Кролевецького УВП УТОС.
Позивач зазначає, що ПОГ Кролевецьке УВП УТОС сплачує за приміщення по вул. Маяковського 53 м. Ромни, земельний податок та за використану електроенергію, що підтверджується копіями платіжних доручень, які приєднані до матеріалів справи.
З метою отримання свідоцтва про право власності на приміщення гуртожитку по вул. Маяковського, 53, м. Ромни Кролевецьке УВП УТОС неодноразово зверталась з наявним пакетом документів до Реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління юстицїї, від якого було отримано відповідь за №1154/03.3-16/03.3 від 15.09.2014 про відмову в видачі свідоцтва про право власності на приміщення гуртожитку по вул. Маяковського, 53, м. Ромни.
Заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши обставини справи, оцінивши докази, що надані сторонами та містяться в матеріалах справи, суд відмовляє в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Статтею 144 Господарського кодексу України встановлено ряд підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання, серед яких, зокрема, угоди, передбачені законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.
Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 134 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із набуттям, здійсненням права власності на майно та його захистом здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.
Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.
Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.
Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.04.2011 р. у справі № 25/208-08.
Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.
Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.
Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.
Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.
Потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.
Якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо такого права сумнівів або претензій третіх осіб, або існує інша невизначеність у праві власності, викликана поведінкою таких осіб, то згідно з цим приписом права заінтересованої особи підлягають захисту шляхом подання позову про визнання права власності на належне їй майно.
За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на певне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно, оскільки право позивача не порушене.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення Роменською міською радою будь-яких його прав.
Щодо вимог позивача, заявлених до Реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління юстиції, то суд звертає увагу, що відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна (постанова Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 3-55гс11).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень наданих у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р., у разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Отже, враховуючи вищенаведене, вимога позивача до відповідачів про визнання права власності на нежитлове приміщення, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у задоволенні позову покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 321, 328, 329, 392 Цивільного кодексу України, ст. ст. ст. 20, 134, 144 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову - відмовити.
Повне рішення складено 21.01.2016.
СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА