ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.01.2016Справа №910/31341/15
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 6"
до публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про визнання припиненими зобов'язань по договору №521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2014р.
Представники сторін:
від позивача: Лепех Л.Л. - представник за довіреністю № б/н від 11.01.2016 року;
від відповідача: Марковська В.В. - представник за довіреністю № 91/2015/10/13-1 від 13.10.2015 року.
встановив:
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 6" до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання припиненими зобов'язань по договору №521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2014р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 15.10.2012 року укладено договір №52328 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Позивачем зазначено, що у зв'язку з внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тоді як позивач не є теплопостачальною організацією та відповідно з 26.04.2014 року не мало права здійснювати нарахування за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та відповідно надавати такі послуги.
Таким чином, у зв'язку з істотною зміною обставин та неможливістю подальшого надання таких послуг відповідач просить суд на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України визнати припиненими зобов'язання по договору №521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.12.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.01.2015 року.
В судовому засіданні 11.01.2016 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
15.10.2012 р. між публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 6" (абонент) укладено договір № 521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Пунктами 2.2.1, 2.2.2 договору передбачено, що енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією.
У свою чергу, згідно з п. 2.3.1 договору абонент зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2012 року (п. 8.1. Договору).
Відповідно до п. 8.4 договору, договір вважається прологнованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі №910/22812/14 позовні вимоги задоволено частково, розірвано, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "РАДА 6" та публічним акціонерним товариством "Київенерго", договір № 521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 р. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 6" 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику". Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.
Частиною 1 статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що у зв'язку з внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тоді як позивач не є теплопостачальною організацією та відповідно з 26.04.2014 року не мало права здійснювати нарахування за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та відповідно надавати такі послуги, а тому просить суд на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України визнати припиненими зобов'язання по договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №521328 від 15.10.2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Київенерго" та товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 6", які виникли з 26.04.2014 року.
Главою 50 Цивільного кодексу України визначені правові засади припинення зобов'язання.
Так, статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає
Вищезазначеною статтею унормовано, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними, так і фактичними. Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна зі сторін зобов'язання.
Стаття 607 ЦК України застосовується тільки у випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов'язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов'язання (в зв'язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов'язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.
Суд зазначає, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування положень статті 607 ЦК України, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими засобами доказування відповідно до норм ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав неможливості виконання зобов'язань за договором № 521328 постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 року внаслідок дії непереборної сили, перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов'язання (в зв'язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов'язальних правовідносин).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за договором № 521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 року у позивача перед відповідачем відсутнє будь - яке грошове зобов'язання, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за період травень 2014 року - грудень 2015 року.
Також, суд зазначає, що рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі №910/22812/14, яке набрало законної сили 03.04.2015 року, розірвано договір №521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 року.
Вказаним рішенням суду встановлено, що 26 квітня 2014 року набрав законної сили Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким викладено ч. 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" таким чином, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Також, було доповнено статтю 29 частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу. (ч. 4 ст. 275 Господарського кодексу України).
Згідно з п.42 ч. 3 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії є видами господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.
У рішенні суду від 16.03.2015 року у справі №910/22812/14 встановлено, що позивач не здійснює діяльність з виробництва і постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, не має необхідних дозвільних документів на провадження діяльності у сфері теплопостачання та, відповідно, не може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", що також не заперечувалось сторонами в судовому засіданні. Тобто, наведене вказує на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 6" не може мати статус виконавця комунальних послуг.
Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі №910/22812/14, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 6" не може бути виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" та не може мати статус виконавця комунальних послуг.
Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Судом встановлено, що рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі №910/22812/14, набрало законної сили 03.04.2015 року, на виконання якого судом було видано наказ.
Таким чином, зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 6" та публічного акціонерного товариства "Київенерго" за договором № 521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.01.2007 року припинились 03.04.2015 року.
Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Крім того, відповідно до статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Щодо встановленої наведеними вище нормами можливості захисту судом цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом, а також посилань на те, що суд має право встановити юридичний факт, який має значення для сторін, то наведене не свідчить, що вимога позивача може бути самостійним предметом позову.
При цьому, як встановлено судом, причиною звернення до суду з відповідним позовом, є намір позивача визнати встановленим в судовому порядку юридичний факт, який має значення для розгляду справи про стягнення заборгованості з позивача за надані послуги на підставі спірного договору, в тому числі, за період після 26 квітня 2014 року. Водночас, слід зазначити, що позивач не позбавлений права заперечувати проти зазначеного позову, посилаючись на факт припинення договірних правовідносин у зв'язку з розірванням договору, тому, встановити зазначений юридичний факт має господарський суд за наслідком дослідження питання щодо дотримання позивачем порядку розірвання договору та встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення боргу за спірний період.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04 березня 2010 року у справі №6/403.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 6" до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання припиненими зобов'язань за договором №521328 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2012 року не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 21.01.2016 року.
Суддя С.М.Мудрий