ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.01.2016Справа №910/28115/15
За позовомПриватного підприємства "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР БЕЗПЕКИ "СЛОВЯНИ"
простягнення 15 876,00 грн.
Суддя Підченко Ю.О.
представники:
від позивачаКорнута Т.І. (за довіреністю від 04.01.2016 р.), Дешко М.М. (за довіреністю від 03.01.2015 р.)
від відповідачаКорсунський О.О., Дюговський О.С. (за довіреністю від 28.09.2015 р.)
Приватне підприємство "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР БЕЗПЕКИ "СЛОВЯНИ" про стягнення вартості засобів охоронно-тривожної сигналізації у сумі 15 876,00 грн. відповідно до договору № 111201-СОТС від 01.12.2011 р.
За вказаною позовною заявою ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28115/15, розгляд справи призначено на 04.12.2015 р.
Згідно з ухвалою від 04.12.2015 р. судом продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 17.01.2016 р. та за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи на 15.01.2016 р.
В судове засідання 15.01.2016 р. з'явилися уповноважені представники сторін.
Представник позивача обґрунтував та підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити шляхом стягнення з відповідача вартості засобів охоронно-тривожної сигналізації у сумі 69 798,00 грн. відповідно до заяви про уточнення позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно з п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
З огляду на наведене вище, заява позивача про уточнення позовних вимог є фактично заявою про їх збільшення, подана з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймається судом до розгляду.
Представники відповідача проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.12.2011 р. між Приватним підприємством "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР БЕЗПЕКИ "СЛОВЯНИ" (замовник) укладено договір № 111201-СОТС про спостереження за спрацюваннями засобів охоронно-тривожної сигналізації (далі - договір), за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об'єкти (далі - Об'єкти) Клієнта замовника, зазначені в додаткових угодах до цього Договору, які являються його невід'ємною частиною та проводе технічний нагляд та ремонт системи охоронно-тривожної сигналізації, які встановлені на об'єкті замовника (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 4.2.17. договору замовник зобов'язаний після припинення договірних відносин повернути обладнання виконавцю, яке зазначене в п. 5 Додатку № 2 до кожної Додаткової угоди, в стані, придатному до подальшої його експлуатації або сплатити його вказану вартість, в разі пошкодження або втрати.
За твердженнями позивача, після припинення договірних відносин змовник не виконав визначеного пунктом 4.2.17. договору обов'язку, чим завдав виконавцю майнову шкоду в розмірі суми вартості неповернутого обладнання, яка за уточненою заявою становить 69 798,00 грн., про відшкодування якої позивач звернувся до господарського суду.
В матеріалах справи наявна претензія позивача до відповідача на суму 15 876,00 грн. від 28.02.2014 р. № 166 про належне виконання умов договору щодо повернення обладнання в стані, придатному до подальшої його експлуатації або сплати його вартість в разі пошкодження або втрати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Виходячи з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з матеріально-правовою вимогою до відповідача про відшкодування майнової шкоди в розмірі суми вартості обладнання, переданого в експлуатацію та неповернутого після припинення договірних відносин.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зокрема, до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відноситься завдання майнової (матеріальної шкоди) іншій особі.
Як вказано вище у ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним з способів захисту порушеного цивільного права та охоронюваного законом інтересу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно ч. ч. 1, 2, 4 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто, для настання вказаної деліктної відповідальності в сукупності необхідна наявність наступних елементів складу правопорушення, а саме: наявність завданої шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди та вина. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.
Посилаючись на завдання відповідачем як замовником за договором позивачу як виконавцю майнової шкоди через неналежне виконання зобов'язань за договором, останній в установленому порядку не доводить належними доказами перед судом наявності вказаних елементів складу господарського правопорушення, яке є підставою для стягнення майнової шкоди.
Суд також бере до уваги, що за доводами позивача, ним було передано відповідачу в користування для охорони об'єктів основних засобів охоронно-тривожної сигналізації на загальну суму 69 798,00 грн. за актами вводу в експлуатацію охоронно-тривожної сигналізації та обстеження технічного стану об'єкта, які є додатками № 2 до кожної додаткової угоди до договору.
Натомість, виходячи з указаної вартості обладнання як основи розрахунку ціни позову, позивач надав належне підтвердження поставки такого обладнання відповідачу лише на суму 15 876,00 грн., оскільки решта актів на загальну суму 53 922,00 грн. замовником в установленому порядку не підписані та не скріплені його печаткою, що виключає можливість вести мову про передання йому перерахованих у них засобів охоронної сигналізації.
Водночас, позивач вказує, що відповідачем було порушено п. 4.2.17. договору, за яким замовник зобов'язаний після припинення договірних відносин повернути обладнання виконавцю, яке зазначене в п. 5 Додатку № 2 до кожної Додаткової угоди, в стані, придатному до подальшої його експлуатації або сплатити його вказану вартість, в разі пошкодження або втрати.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
Тут слід зазначити, що, хоч обраний позивачем спосіб захисту порушеного права і передбачений приписами чинного законодавства, проте, вказані ним обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не відповідають та не обґрунтовують обраний спосіб захисту порушеного на його думку права.
Виходячи з погоджених сторонами умов договору та відсутності підстав для застосування деліктної відповідальності для відшкодування майнової шкоди в даному випадку, вимога позивача про захист його права, порушеного відповідачем у зв'язку з неповерненням обладнання, у спосіб, заявлений в позовній заяві, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оскільки судом встановлено, що позовні вимоги необґрунтовані, вони не підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 19.01.2016 р.
Суддя Ю.О. Підченко