ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.01.2016Справа №910/31128/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/31128/15
За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1;
до публічного акціонерного товариства «Український Інноваційний Банк»;
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 4449,51 грн.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність № 3358 від 29.12.2015р.;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Український Інноваційний Банк» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 4449,51 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було виконано платіжне доручення позивача за Договором № НОМЕР_2 від 27.03.2012р. банківського рахунку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2015р. порушено провадження у справі № 910/31128/15 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.01.2015р.
13.01.2016р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
Присутній у судовому засіданні 14.01.2016р. представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, проте подав через канцелярію суду 13.01.2016р. відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає.
Таким чином, оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.03.2012р. між відповідачем (далі - Банк) та позивачем (далі - Клієнт) було укладено Договір № НОМЕР_2 банківського рахунку (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 якого Банк відкриває Клієнту рахунок та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок № НОМЕР_2 в національній валюті України, а також на інші поточні рахунки, відкриті за заявою Клієнта, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п. 1.3 Договору, платежі з рахунків Клієнта банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Банк має право здійснювати платежі з рахунків з врахуванням сум, що надходять на рахунки Клієнта протягом операційного часу.
Банк має право здійснювати на підставі Договору договірне списання коштів з рахунку Клієнта, шляхом оформлення меморіального ордеру, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначивши реквізити договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (п. 1.4 Договору).
Положеннями п. 6.1 сторони погодили, що Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє протягом необмеженого строку. Дія Договору може бути припинена за згодою сторін у разі подання Клієнтом заяви про закриття рахунку.
Відповідно до п. 2.4.3 Договору, для проведення необхідної операції Клієнт надає банку розрахунковий документ встановленої форми згідно вимог нормативно-правових актів Національного банку України.
Так, 02.09.2015р. позивачем було надано відповідачу на виконання платіжне доручення № 59 на суму 85 500,00 грн., в межах залишку на рахунку № НОМЕР_2 згідно наявної в матеріалах справи банківської виписки.
Вказане платіжне доручення було прийнято Банком без зауважень, проте, відповідачем не виконано.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем платіжного доручення № 59 від 02.09.2015р. на суму 85 500,00 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором банківського рахунка.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Пунктом 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону (ч. 1 ст. 1092 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення вимог п. 8.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вчасно не виконав платіжне доручення № 59 від 02.09.2015р. позивача на суму 85 500,00 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо переказу коштів у передбачені законодавством України строки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання виконати платіжне доручення № 59 від 02.09.2015р. визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення строків виконання доручення позивача на переказ у розмірі 3505,50 грн. (нараховану за період прострочення з 04.09.2015р. по 14.10.2015р.)
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з п.32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування позивачем пені за порушення строків виконання платіжного доручення № 59 від 02.09.2015р. у розмірі 3505,50 грн. встановив, що вказана вимога підлягає задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що є арифметично вірним.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та обґрунтовані тим, що з 24.12.2015р. відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 934 від 24.12.2015р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015р. № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення ПАТ «УКРІНБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 25.12.2015р. по 24.03.2016р. та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації - Білу Ірину Володимирівну. Вказане в силу частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» унеможливлює задоволення вимог вкладників банку під час тимчасової адміністрації.
Зазначені заперечення судом відхиляються, з огляду на те, що постанову НБУ про введення тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» було прийнято 24.12.2015р., а позивач звернувся до Банку з розпорядженням про виконання платіжного доручення ще 02.09.2015р., тобто відповідач безпідставно порушував права позивача на розпорядження належними йому коштами.
Крім того, відповідно до абзацу першого частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 944,01 грн. упущеної вигоди за період порушення позивачем строку виконання платіжного доручення позивача на суму 85 500,00 грн., а саме з 03.09.2015р. по 03.10.2015р.
У п. 1 роз'яснення президії ВАСУ від 01.04.1994р. №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Позивач визначає розмір упущеної вигоди з розрахунку процентів річних, які позивач міг би отримати, шляхом депозитного вкладу в сумі 85 500,00 грн. на депозитному рахунку в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» з доходом 13% річних за період з 03.09.2015р. по 03.10.2015р.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на доведення підстав для стягнення з відповідача 944,01 грн. упущеної вигоди, з огляду на наступне.
Збитками у вигляді упущеної вигоди - є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є господарське правопорушення.
Позивачем, належними та допустимими доказами не доведено, що кошти згідно з платіжним дорученням № 59 від 02.09.2015р. спрямовуються саме для того, що укласти з АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» договір депозитного вкладу, також позивачем не доведено факту укладення, саме як фізичною особою - підприємцем, з АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» відповідного договору банківського вкладу (депозиту) на суму 85 500,00 грн. з умовами виплати позивачу доходу 13% річних за таким договором, до того ж, отримувач платежу за спірним платіжним дорученням є фізична особа ОСОБА_1, а не ФОП ОСОБА_1
З огляду на вищевикладене, підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 994,01 грн. відсутні.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Зобов'язати публічне акціонерне товариство «Український Інноваційний Банк» (04053, м. Київ, вул.. Смирнова-Ласточкіна, 10-А; код ЄДРПОУ 05839888) здійснити платіж, ініційований платіжним дорученням № 59 від 02.09.2015р. на суму 85 500 грн. 00 коп., яке було подано фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1). Видати наказ.
3. Стягнути з «Український Інноваційний Банк» (04053, м. Київ, вул.. Смирнова-Ласточкіна, 10-А; код ЄДРПОУ 05839888) на користь фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3505 грн. 50 коп. - пені та 1327 грн. 58 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 19.01.2016р.
Суддя А.І. Привалов