02 грудня 2015 року м. Київ К/9991/60889/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року
у справі № 2а-17741/11/2670
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 вересня 2011 року № 0005901710, від 03 серпня 2011 року № 0004001701 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 12 січня 2012 року).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року позов був задоволений повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 03 серпня 2011 року № 0004001701. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 19 вересня 2011 року № 0005901710.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуально права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Як вбачається з державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 травня 2005 року, ОСОБА_1 є власником 1/3 земельної ділянки площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (арк. справи 6).
Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що податкові зобов'язання із земельного податку за 2008-2011 роки нараховувались позивачу податковим органом згідно платіжних повідомлень, які оплачувались позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями (арк. справи 9).
ДПІ у Солом'янському районі м. Києва провела документальну невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питання правильності обчислення і своєчасності сплати земельного податку за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 8788/17-3-2652403228 від 03 серпня 2011 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги статті 15 Закону України «Про плату за землю», внаслідок чого ОСОБА_1 було донараховано податок на землю: за 2008 рік в сумі 5957,63 грн., за 2009 рік в сумі 6862,89 грн., за 2010 рік в сумі 7268,12 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що Головним управлінням держкомзему у місті Києві за результатами перевірки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, щодо дотримання вимог земельного законодавства, результати якої оформлені актом №А388/17 від 21 червня 2011 року, було встановлено, що на вказаній земельній ділянці розміщено станцію технічного обслуговування по ремонту титанових дисків машин. Земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 333,3 м2, кадастровий НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 згідно державного акту № 06-7-01356 від 31 травня 2005 року із цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що вказана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для комерційної діяльності, що є підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань із земельного податку.
19 вересня 2011 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005901710, яким на підставі пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на 20088,64 грн. за основним платежем.
Також, 03 серпня 2011 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004001701, яким на підставі абзацу підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 7423,43 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: податковим органом не було доведено використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням у порядку, визначеному законодавством, з урахуванням того, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне застосування іншого виду відповідальності, передбаченої Земельним кодексом України.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, суми земельного податку за 2008-2011 роки нараховувалися позивачу на підставі платіжних повідомлень ДПІ у Солом'янському районі м. Києва та сплачувалися ОСОБА_1 у повному обсязі (арк. справи 9, 42-45).
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, неправильне визначення податковим органом суми податкового зобов'язання із земельного податку в податковому повідомлення не може бути підставою для донарахування такого податку в майбутньому.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податковий орган при визначені податкових зобов'язань згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень керувався: висновками акта перевірки Головного управління Держкомзему у м. Києві від 21 червня 2011 року № А388/17 дотримання вимог земельного законодавства, в якому встановлено використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначення (арк. справи 30); приписом Управління державної інспекції з контролю за використання та охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві від 21 червня 2011 року № П388/17 про приведення земельної ділянки до її цільового призначення згідно державного акта на право власності на земельну ділянку (арк. справи 31).
Разом з цим, зазначені акт перевірки та припис були складені контролюючими органами відносно іншого співвласника земельної ділянки - ОСОБА_2, який володіє 1/3 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 травня 2005 року.
Відповідно до частин 1, 3 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, з урахуванням того, що податкове зобов'язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними державного земельного кадастру та виходячи з цільового призначення земельної ділянки, яке закріплено в державному актів на право власності на земельну ділянку.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна