12 січня 2016 року м. Київ К/800/15044/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Бившевої Л.І.
Маринчак Н.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 року
у справі № 816/3654/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Кременчуцький елеватор», товариство) звернулось з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу ОДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Кременчуцький елеватор» залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Кременчуцький елеватор» з питань визначених у постанові слідчого з ОВС Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міндоходів України від 06.02.2014 року щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2014 року № 435/16-03-22-02-12/33081783.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв'язку із заниженням податку на прибуток на суму 261 905,00 грн.; пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 ПК України щодо заниження податку на додану вартість в сумі 101 385,00 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 року № 0001522202/857, яким ТОВ «Кременчуцький елеватор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 261 905,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 85 328,00 грн., № 0001532202/858, яким ТОВ «Кременчуцький елеватор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 101 385,00 грн. та за штрафними санкціями - 50 692,50 грн..
Також, ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача щодо питань оскарження у зв'язку з надходженням скарги згідно листа Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 06.06.2014 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2014 року № 1700/16-03-22-02-12/33081783.
В вищевказаному акті перевірки зазначено порушення ТОВ «Кременчуцький елеватор» підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України у зв'язку із заниженням податку на прибуток на суму 290 124,00 грн.; пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 ПК України щодо заниження податку на додану вартість в сумі 128 260,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження, спірні податкові повідомлення-рішення контролюючим органом скасовано та прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 року № 0003202202/1477, яким ТОВ «Кременчуцький елеватор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 28 219,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 14 110,00 грн., № 0003212202/1487, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 128 260,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 42 348,00 грн.
Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки ОДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України (Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України н відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Кременчуцький елеватор» (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) 30.03.2011 року укладено договір № 30.03.11, за умовами якого перевізник надає автомобілі для перевезення товару замовника, а замовник сплачує перевізнику вартість послуг відповідно до підписаних актів приймання-здавання роботи.
Так, 10.10.2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ НВП «Про-4» (диспетчер), укладено договір № 02-10/10 щодо надання послуг диспетчера, відповідно до умов якого диспетчер зобов'язується подати автотранспорт у відповідності із вказаними у заявці замовника відомостями, а замовник зобов'язується оплатити послуги диспетчера, надати перевізнику усі необхідні документи на вантаж.
Крім того, 21.05.2013 року між ТОВ «Кременчуцький елеватор» (клієнт) та ТОВ «Транскорп» (експедитор) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № ТК-2105, за умовами якого експедитор зобов'язується забезпечити виконання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень у національному сполученні, експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу клієнта, складської обробки, митного очищення вантажів клієнта та обробки поворотної тари, інших логістичних операцій, а клієнт зобов'язується надавати заявки на виконання послуг, приймати та своєчасно оплачувати надані послуги.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Фірма «Саі ЛТД» (продавець) укладено договори від 31.08.2011 року № 3108, від 05.01.2012 року № М0102, від 01.02.2013 року № 10, за умовами яких продавець зобов'язується передати товар покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах обумовлених у цьому договорі.
19.03.2013 року між ТОВ «Кременчуцький елеватор» (покупець) та ТОВ «Мінагроцентр» (продавець) було укладено договір № 1903, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати товар, в обумовлені строки покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані товариством первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з контрагентами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наявні у справі матеріали, вірно дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи не є достатніми доказами фактичного виконання спірних робіт; вищевказані господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ОДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагентів свідчить про безтоварність зазначених операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку товариства.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року.
Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є правомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор» залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Л.І. Бившева
Н.Є. Маринчак