79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" січня 2016 р. Справа № 921/828/15-г/8
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І.
ОСОБА_1
при секретарі Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України”, м. Київ, вих № 14/2-1048 від 06.11.2015 року (вх. №01-05/5534/15 від 26.11.2015 року)
на рішення господарського суду Тернопільської області області від 26.10.2015 року
у справі № 921/828/15-г/8
за позовом: ОСОБА_2 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України”, м. Київ,
до відповідача: ОСОБА_2 акціонерного товариства “Тернопільгаз”, м. Тернопіль,
про: стягнення сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань в загальному розмірі 21 802 грн. 35 коп.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3-представник на підставі довіреності № 14-127 від 13.05.2014 року;
від відповідача:ОСОБА_4-представник на підставі довіреності № 01/1816 від 04.01.2016 року;
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови
рішенням господарського суду Тернопілької області від 26.10.2015 року у справі № 921/828/15-г/18 (суддя Гирила І.М.) позовні вимоги ОСОБА_2 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України”, до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства “Тернопільгаз”, про стягнення сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань в загальному розмірі 21 802 грн. 35 коп. -задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства “Тернопільгаз” на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” : 2 682 грн. пені; 1 074грн. 33 коп.- 3% річних; 558грн. 59 коп. інфляційних нарахувань; 7 310 грн. 95 коп. штрафу; 1 811 грн. 62 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору. В задоволені решти частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Тернопілької області від 26.10.2015 року у справі №921/828/15-г/8, позивач - Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України”, м. Київ - подав апеляційну скаргу.
Зокрема, скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір штрафних санкцій, без врахування взаємних інтересів сторін і за відсутності для цього передбачених законом виняткових обставин.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2015 р. у справі № 921/828/15-г/8 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 2758,99 грн. та 7% штрафу у сумі 7310,95грн. та задовольнити позов в цій частині в повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2015 року, справу № 921/828/15-г/8 розподілили головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, а саме: суддям Желіку М.Б. та Марку Р.І..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 08.12.2015 р..
Ухвалою суду від 08.12.2015 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.16 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Желіка М.Б., у склад колегії для розгляду справи № 921/828/15-г/8 господарського суду Тернопільської області введено замість судді Желіка М.Б.- суддю Данко Л.С..
Представникам роз'яснено їх права та обов'язки згідно зі ст. 22 ГПК України.
В судове засідання 12.01.16 року представник апелянта з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ній.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, надав усні пояснення по суті спору, рішення першої інстанції вважає законним та обгрутованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволеня.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:
як правильно встановив суд першої інстанції, 30.07.2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", (продавець), та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Тернопільгаз", (покупець), укладено Договір купівлі-продажу природного газу №108/2012-ТКЕ(Р), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ (надалі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ, на умовах цього Договору (п.1.1 р.1 Договору).
Відповідно до п.1.2 р.1 Договору, газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації суб'єктам господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих, в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії для потреб релігійних організацій (споживачам Покупця).
Відповідно до п. 2.1 р. 2 Договору, Продавець передає Покупцеві у період з 01 серпня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. газ обсягом до 575,000 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим Договором (плановий обсяг), можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пп.2.1.1 п. 2.1 р. 2 Договору).
Пунктами 3.6, 3.7 р. 3 Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами. П. 11.1 р.11 Договору від 30.07.2012 р. встановлено, що останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач протягом серпня-грудня місяця 2012 року передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 438,997 тис. куб. м на загальну суму 374 696 грн 84 коп. Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем за період з серпня місяця 2012 р. по грудень місяць 2012 р. природного газу на загальну суму 374 696 грн 84 коп. підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу: від 31.08.2012 р. на суму 18 558,29 грн, від 30.09.2012 р. на суму 16 787,22 грн, від 31.10.2012 р. на суму 59 935,69 грн, від 30.11.2012 р. на суму 113 603,05 грн та від 31.12.2012 р. на суму 165 812,59 грн, які без заперечень підписані представниками сторін.
Відповідно до п. 6.1 р. 6 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 Договору.
Згідно п. 6.2 р. 6 Договору, оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати вартості отриманого природного газу виконав з порушенням строку оплати, за поставлений позивачем згідно Договору №108/2012-ТКЕ(Р) протягом вказаного вище періоду природний газ та остаточно розрахувався 04.02.2013 р. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно Договору купівлі-продажу природного газу №108/2012-ТКЕ(Р) від 30.07.2012р., позивач звернувся із позовом про стягнення на свою користь пені в розмірі 5 517,98 грн та штрафу в розмірі 14 621,90 грн, нарахованих на підставі п. 7.2 Договору. Окрім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 558,89 грн інфляційних та 1 103,58 грн 3% річних.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення підставно зазначав, що згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України). Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі наведеної норми, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 1103,58 грн та інфляційні нарахування в загальній сумі 558,89 грн. за період з 20.09.2012 р. по 04.02.2013 р., зокрема, за переданий природний газ згідно акту приймання - передачі від 31.08.2012р. - за період з 20.09.2012 р. по 23.01.2013 р.; за переданий природний газ згідно акту приймання - передачі від 30.09.2012 р. - за період з 20.10.2012 р. по 24.01.2013 р.; за переданий природний газ згідно акту приймання - передачі від 31.10.2012 р. - за період з 20.11.2012 р. по 24.01.2013 р.; за переданий природний газ згідно акту приймання - передачі від 30.11.2012 р. - за період з 20.12.2012 р. по 24.01.2013р.; за переданий природний газ згідно акту приймання - передачі від 31.12.2012р. - за період з 20.01.2013 р. по 04.02.2013р.
Суд першої інстанції підставно виключив з розрахунку 3% річних дні, у які проводився розрахунок, тобто, відповідно зменшувалась заборгованість за період. Згідно проведеного перерахунку, правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 1074 грн 33 коп. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 29,25 грн (1103,58 грн - 1074,33 грн) є безпідставними.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 558,89 грн, то відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). З наданого позивачем розрахунку інфляційної складової вбачається, що позивачем при розрахунку індексу інфляції, за наступний місяць (грудень-2012-січень 2013 р.), зокрема за зобов'язаннями по акту прийому-передачі від 31.07.2012 р., до суми боргу (вартості переданого газу) додано суму інфляційної складової за попередній місяць (жовтень-листопад 2012 р.). Такий механізм нарахування не передбачений чинним законодавством України та є невірним. З огляду на наведене, суд першої інстанції підставно визнав правомірними та такими, що підлягають до задоволення вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в загальній сумі 558, 59 грн. Інфляція в сумі 0,30 грн (558,89-558,59) нарахована безпідставно.
Окрім того, в силу приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором. В силу ст. ст. 546, 547, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 7.2 Договору, у разі невиконання Покупцем умов пунктів 6.1, 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банк України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (суми) відсотків від суми простроченого платежу. На підставі наведеного, позивачем підставно нараховано та заявлено до стягнення штраф в загальній сумі 14621 грн 90 коп.
В частині нарахування пені, судом першої інстанції підставно зазначено про те, що скаржником безпідставно в період часу, за який нараховувалась пеня включено дні, коли відповідач проводив оплати за отриманий газ. Пунктом 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 роз'яснено судам, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. З огляду на викладене, правомірними є нарахування останніх в сумі 5363 грн 99 коп. Пеня в сумі 153,99 грн (5517,98 - 5363,99) нарахована та заявлена позивачем до стягнення безпідставно.
Поряд з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом Тернопільської області норм чинного законодавства в частині зменшення розміру пені та штрафу на 50 % , колегією суддів встановлено, що такі є безпідставними, з огляду на наступне:
відповідно до пункту 1 статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).
Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги те, що відповідно до умов Договору №108/2012-ТКЕ(Р) від 30.07.2012 р. ПАТ “Тернопільгаз” отримувало природний газ від позивача виключно для подальшої реалізації суб'єктам господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих, в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії для потреб релігійних організацій, зокрема потреб КПТМ “Тернопільтеплокомуненерго”; станом на 07.09.2015 року заборгованість останнього становила 1798433,95 грн; на виконанні у відділах ДВС знаходяться відповідні судові накази, проте виконавчі провадження зупинено та стягнення не здійснюються у зв'язку із тим, що даний споживач внесений до реєстру підприємств ПЕК. Відповідач вживав необхідні та залежні від нього заходи для недопущення зростання заборгованості за Договором купівлі-продажу природного газу №108/2012-ТКЕ(Р) від 30.07.2012 р. та виконав свої зобов'язання згідно з договором, сплативши в повному обсязі вартість отриманого газу, що свідчить про добросовісне відношення відповідача до виконання своїх договірних зобов'язань. Термін прострочки виконання зобов'язань по оплаті вартості отриманого ПАТ “Тернопільгаз” згідно Договору №108/2012-ТКЕ(Р) від 30.07.2012 р. природного газу не є значним (повний розрахунок, зокрема, за зобов'язаннями грудня 2012 року, проведено 04.02.2013р.). Діяльність відповідача є збитковою.
Колегія суддів зазначає про те, що встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є КПТМ ,,Тернопільтеплокомуненерго'', а також збитковість господарської діяльності відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України. Таким чином, з врахуванням документальних доказів у справі, колегією суддів встановлено виняткові та інші обставини, які в сукупності можуть бути підставою в даному випадку для зменшення розміру пені та штрафу, водночас зменшення розміру штрафних санкцій на 50% є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому.
З врахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру пені та штрафу на 50% та стягнення з відповідача на користь позивача 2682,00 грн. пені та 7310,95 грн. штрафу, оскільки при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки судом дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2015 у справі №921/828/15-г/8 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Тернопільської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою, у відповідності до ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 85, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України”, м. Київ, вих № 14/2-1048 від 06.11.2015 року (вх. №01-05/5534/15 від 26.11.2015 року)- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 26.10.2015 р. у справі № 921/828/15-г/8 - без змін.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3.Матеріали справи скерувати до господарського суду Тернопільської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 14.01.2016 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
суддя Марко Р.І.
суддя Данко Л.С.