79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" січня 2016 р. Справа № 909/1219/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді М.І. Хабіб
суддів В.М. Гриців
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Левус О.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Златобанк”, від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Златобанк” ОСОБА_2, б/н від 07.12.2015 (вх.№ 01-05/6108/15 від 24.12.2015)
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.10.2015 у справі № 909/1219/15 про повернення без розгляду позовної заяви Публічного акціонерного товариства “Златобанк”, від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Златобанк” ОСОБА_2, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Соларенерго”, м. Рогатин Івано-Франківської області
про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 345 276 637, 28 грн
за участю представників:
позивача: не з'явився (належно повідомлений)
відповідача: не з'явився (належно повідомлений).
Автоматизованим розподілом справу розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді М.І. Хабіб, суддів В.М. Гриців та Я.О. Юрченка.
У зв'язку з перебуванням судді Я.О. Юрченка у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 до складу колегії замість судді Я.О. Юрченка введено суддю В.Л. Кузь.
У жовтні 2015 року ПАТ “Златобанк”, від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Златобанк” ОСОБА_2, звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ “Соларенерго” про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013№8/33/13-KLMV, яка складається з:
- 13 538 000 дол. США - заборгованості за основним боргом ( кредитом);
- 1 820 207, 52 дол. США - заборгованості за процентами;
- 17 100 324, 57 грн - пені;
- 779 404,73 грн - 3% від простроченої суми/суми заборгованості;
- 5000 грн - штрафу.
При поданні позову позивач не сплатив судового збору, а додав до позовної заяви клопотання про розстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі, яке обгрунтоване тим, що ПАТ «Златобанк» перебуває у стані ліквідації з огляду на неплатоспроможність, не здійснює діяльності та не отримує прибутку у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та відсутністю права надавати банківські послуги.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.10.2015 у справі №909/1219/15 (суддя Гриняк Б.П.) відмовлено у задоволенні заяви позивача про розстрочку сплати судового збору до прийняття рішення у справі, позовну заяву повернено без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.63 ГПК України.
При відмові у розстроченні сплати судового збору суд першої інстанції керувався ст. 8 ЗУ « Про судовий збір» та п.п.3.1 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» та виходив з того, що позивачем не надано належного документального обгрунтування обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що за своїм змістом надання розстрочки або відстрочки сплати судового збору є надання можливості стороні повністю сплатити судовий збір у подальшому, однак доказів того, що у позивача з'явиться реальна можливість сплатити судовий збір до ухвалення судом рішення у даній справі позивач не надав. Також місцевий господарський суд вказав, що надання відстрочки або розстрочки сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду. Відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про розстрочку сплати судового збору.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач - ПАТ «Златобанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Златобанк” ОСОБА_2, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу від 30.10.2015 у справі № 909/121915.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 8 ЗУ «Про судовий збір» та постанову пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» та не врахував поданих позивачем доказів, зокрема постанов НБУ №105 від 13.02.2015 та №310 від 12.05.2015, які підтверджують, що позивача віднесено до категорії неплатоспроможних та відкликано ліцензію, яка надавала право ПАТ «Златобанк» здійснювати банківську діяльність та отримувати прибуток. Вказує, що судовий збір за подання позовної заяви підлягав сплаті у розмірі 182 700 грн, що було значною сумою для позивача, і яка не могла бути сплачена позивачем станом на 22.10.2015 (дата складання позовної заяви)
Крім того, скаржник вказує, що відповідно до вимог ч.1 ст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 04.11.2015 на офіційному сайті ПАТ «Златобанк» було розміщено оголошення про початок продажу окремих видів майна банку, що дасть змогу сплатити судовий збір у справі №909/1219/15 за рахунок отриманих коштів. Зазначає, що такий доказ не міг бути поданий суду першої інстанції, оскільки об'єктивно не існував на час звернення з позовом.
У запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№ 01-04/184/16 від 12.01.2016) відповідач не погоджується з доводами скаржника та зазначає, що банк подав клопотання про розстрочення сплати судового збору, а не про звільнення від його сплати, отже банк зобов'язаний сплатити судовий збір у розмірі 182 700 грн до винесення рішення у справі. Однак ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги позивач не додав доказів, які підтверджують фінансову неможливість банку сплатити судовий збір у даному розмірі до винесення рішення у справі. Посилаючись на ч.4 ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», стверджує, що оплата судового збору не входить до черговості задоволення вимог шляхом продажу ліквідаційної маси. Зазначає, що банк продовжує здійснювати свою діяльність, зокрема, здійснює операції шляхом погашення кредитів позичальниками, здійснює претензійну роботу щодо своїх боржників та проводить інші операції, отже, має можливість здійснити оплату судового збору в повному обсязі. Щодо розміщення банком 04.11.2015 на офіційному сайті оголошення про початок продажу окремих видів майна, відповідач вказує, що банком не надано доказів, яке саме майно оголошено до продажу та на яку вартість. Також зазначає, що позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував факт тяжкого майнового стану, зокрема, не надано документів про арешт рахунків, про заборону на продаж нерухомого або рухомого майна, або інших доказів, які б підтверджували важкий майновий стан та неможливість сплати судового збору.
Скаржник явки свого представника в судове засідання 12.01.2016 не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджено повідомленням про вручення йому 04.01.2015 ухвали апеляційного суду про призначення справи до розгляду.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 12.01.2016 не забезпечив, його представник ОСОБА_3 подав клопотання № 3 від 11.01.2016 про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю директора ТОВ «Соларенерго» бути присутнім у судовому засіданні та неможливістю відрядження уповноваженого представника.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про їх відхилення з огляду на те, що нез'явлення в судове засідання представників сторін не унеможливлює розгляду справи. Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, чинне законодавство не обмежує представництво інтересів у суді певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції не визнавав явку представників учасників судового процесу обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Порядок і розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір".
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
У урахуванням ціни позову 345 276 637,28грн, судовий збір підлягав сплаті в максимальному розмірі, тобто в сумі 182 700,00грн.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
В пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 N 484-VIII)» від 12.11.2015 р. N 01-06/2093/15 роз'яснено, що за змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.
При цьому сплата судового збору може бути відстрочена чи розстрочена на строк не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, з урахуванням майнового стану сторін суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на строк не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що на момент подання позову її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановлених порядку і розмірі та можливість сплати нею судового збору до ухвалення судом рішення.
При цьому ст.8 ЗУ "Про судовий збір" передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або зменшення розміру судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, заявляючи клопотання про розстрочення сплати судового збору позивач посилався на постанови НБУ №105 від 13.02.2015 та №310 від 12.05.2015 про віднесення його до категорії неплатоспроможних та відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності, а також рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 , від13.05.2015 №99 про запровадження тимчасової адміністрації та початок процедури ліквідації, які додав до клопотання.
Згідно із ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» неплатоспроможність банку - це неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку; банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Отже, віднесення банку до категорії неплатоспроможних означає, що банк не може своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку; а відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності означає, що банк не може здійснювати діяльність щодо залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Проте, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності не свідчить про відсутність у банку коштів на сплату судового збору та про неможливість його сплати.
Таким чином, самі лише постанови НБУ та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на які посилається скаржник, не можна вважати належними та допустимими доказами такого майнового стану позивача, який унеможливлював чи утруднював сплату судового збору при поданні позову у встановленому порядку та розмірі.
Жодних інших доказів, які б підтверджували відсутність у позивача коштів на сплату судового збору у встановленому розмірі чи неможливість здійснення оплати судового збору у встановленому порядку позивач суду не надав.
Крім того колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за своєю суттю поняття розстрочення означає виплату або виконання чого-небудь частинами у визначені строки. При поданні клопотання про розстрочення сплати судового збору позивач не обґрунтував та не вказав, упродовж якого часу і якими частинами він матиме змогу здійснювати оплату судового збору.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору та повернув без розгляду позовну заяву на підставі п. 4 ч.1 ст. 63 ГПК України.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстав для скасування ухвали місцевого господарського суду та для задоволення апеляційної скарги. Відтак ухвалу місцевого суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
1.Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.10.2015 у справі № 909/1219/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3.Справу повернути до місцевого господарського суду.
Постанова підписана 15.01.2016
ОСОБА_4 Хабіб
суддя В.М. Гриців
суддя В.Л. Кузь