79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" січня 2016 р. Справа № 921/811/15-г/3
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді М.І. Хабіб
суддів В.М. Гриців
Я. О. Юрченка
при секретарі Левус О.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 20.11.2015 (вх.№01-05/5607/15 від 30.11.2015)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.10.2015
у справі № 921/811/15-г/3
за позовом: Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", м.Бровари Київської області
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Шманьківчики Чортківського району Тернопільської області
про зобов'язанння вчинити дії
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився.
Автоматизованим розподілом справу розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді М.І. Хабіб, суддів О.В. Зварич та Я.О. Юрченка.
У зв'язку з перебуванням судді О.В. Зварич у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 до складу колегії замість судді О.В.Зварич введено суддю Гриців В.М.
У серпні 2015 року ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» ( далі -ДП «Укрспирт») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, а саме: повернути ДП "Укрспирт" майно, яке було передане на зберігання за договором зберігання майна №18 від 20.02.2014.
Позовні вимоги обрунтовані тим, що 20.02.2014 сторони уклали договір зберігання майна №18, на виконання якого ДП «Укрспирт» (поклажодавець) передав ФОП ОСОБА_3 (зберігачу) на тимчасове зберігання строком до 31.12.2014 основні засоби Борщівського МПД ДП «Укрспирт», що підтверджено актом приймання-передачі майна на зберігання від 28.02.2014. Листами № 01-5-2/90 від 02.03.2015 та № 01-5-2/134 від 15.04.2015 позивач звернувся до відповідача із вимогами про розірвання договору та повернення переданого на зберігання майна. Однак відповідач своїх зобов'язань не виконав, переданого на зберігання майна позивачу не повернув.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.10.2015 у справі №921/811/15-г/3 (суддя Боровець Я.Я.) позов задоволено повністю. Зобов'язано ФОП ОСОБА_2 повернути Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", майно, що було передане на зберігання за договором зберігання майна № 18 від 20.02.2014 згідно з актом приймання-передачі майна від 28.02.2014, а саме: агрегат АГ-6 культиватор - у кількості 1 шт., агрегат МВД для внесення добрив - у кількості 1 шт., борона БЗСС - у кількості 1 шт., борона дискова - у кількості 1 шт., бурякозбиральний комбайн - у кількості 1 шт., котки гладкі - у кількості 1 шт., культиватор КИС-КПЕ 6.8 РЗ - у кількості 1 шт., культиватор КУН-5.6-01 - у кількості 1 шт., МВД-0.5 (для внесення добрив) - у кількості 1 шт., оприскувач ОППІ - 2000-21.6 - у кількості 1 шт., плуг ПЛН 5-35 - у кількості 1 шт., плуг ПЛН 8-40 - у кількості 1 шт., причіп для перевезення катків - у кількості 1 шт., сівалка "Клен-6" - у кількості 1 шт., сівалка Optima 412 - у кількості 1 шт., трактор К-701 - у кількості 1 шт. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП "Укрспирт" 10 794, 68 грн судового збору.
Рішення мотивоване ст.ст. 11, 509, 526, 614, 629, 638, 953, 936, 942, 949 ЦК України та ст. 173 ГК України. При задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами договору зберігання №18 від 20.02.2014 ( п.3.1.4) зберігач ( відповідач) зобов'язаний на вимогу поклажодавця (позивача) достроково або по закінченню терміну зберігання повернути передане на зберігання майно упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги. В порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач не повернув позивачу майна, переданого йому на зберігання. Суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення відповідача, викладені у запереченні на позов, в яких, серед іншого, зазначається, що взяте на збереження майно буде повернуто відповідачем (зберігачем) ДП "Укрспирт" (поклажодавцю) лише після погашення ним заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажів в розмірі 419 416,25 грн, оскільки договір зберігання майна №18 від 20.02.2014 не містить жодних умов щодо зобов'язань поклажодавця по проведенню розрахунків за будь-які інші надані послуги, зокрема, за перевезення вантажів, окрім оплати послуг по зберіганню майна.
Відповідач не погодився з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та затвердити у справі мирову угоду на визначених сторонами умовах, провадження у справі припинити.
Скаржник стверджує, що договір зберігання №18 від 20.02.2014 укладений під виконання позивачем гарантійних зобов'язань щодо оплати отриманих транспортних послуг з перевезення вантажів згідно з договором №08/30 від 10.10.2008. Апелянт вказує, що свої обов'язки щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в інтересах державного підприємства «Марилівський спиртзавод», який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 672 від 28.07.2010 реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Укрспирт», він виконав своєчасно та якісно, однак, позивач за отримані послуги своєчасно не здійснив оплату, станом на 01.01.2013 його заборгованість становить 18 166, 18 грн. Скаржник також зазначає, що сума боргу на день розгляду справи становить 419 416,25 грн, оскільки послуги з перевезення надавалися ДП «Марилівський спиртзавод» і іншими підприємцями, і в т.ч. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які за договором про відступлення права вимоги від 10.07.2011 передали відповідачу право вимоги.
Апелянт вказує, що з керівництвом позивача в усному порядку було досягнуто згоди про те, що в забезпечення гарантії виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов'язань перед ФОП ОСОБА_2щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажів є передача їй техніки на зберігання за договором зберігання.
Стверджує, що поданими суду першої інстанції запереченнями відповідачем фактично було запропоновано укладення мирової угоди на визначених умовах, за якими ФОП ОСОБА_2 в 10-ти денний термін повертає ДП «Укрспирт» основні засоби в кількості 16 одиниць, які отримані ним на зберігання відповідно до акту приймання-передачі майна за договором зберігання № 18 від 20.02.2014, а ДП «Укрспирт» визнає перед ФОП ОСОБА_2 заборгованість в сумі 419 416, 25 грн за отримані транспортні послуги і сплачує її до 31.12.2015. Вказує, що така пропозиція судом безпідставно відхилена.
Сторони в судове засідання не з'явилися, подали клопотання про відкладення розгляду справи.
З огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку представників сторін в судове засідання апеляційного суду, не витребовував додаткових пояснень чи доказів, що нез'явлення представників сторін в судове засідання не унеможливлює розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи та вважає можливим розглянути спір за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 20.02.2014 ДП "Укрспирт" ( поклажодавець) та ФОП ОСОБА_2 (зберігач) уклали договір зберігання майна №18 (а.с. 12). Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору поклажодавець передає, а зберігач - приймає переданий поклажодавцем предмет зберігання (надалі - майно) на тимчасове зберігання на умовах, передбачених даним договором, і зобов'язується повернути його в цілісності. Предметом зберігання є основні засоби Борщівського МПД ДП "Укрспирт", вказані у переліку (додатку №1 до договору).
Згідно з п.1.3договору строк зберігання - з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна до 31.12.2014. Строк зберігання майна пролонгується автоматично на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не пред'явить вимог про його зупинення.
Місце зберігання - с. Шманьківчики Чортківського р-ну Тернопільської області. (п.1.4. Договору).
Приймання-передача майна на зберігання здійснюється у місці його зберігання, за адресою згідно п.1.4. договору, уповноваженими представниками сторін з підписанням акта приймання-передачі. Строк передачі майна на зберігання - 10 (десять) календарних днів з моменту підписання договору сторонами (п.п. 2.1., 2.3. Договору).
Пунктом 2.4. договору сторонами передбачено, що видача майна чи його частини здійснюється зберігачем після закінчення терміну зберігання, або достроково на вимогу поклажодавця, шляхом підписання акту приймання-передачі.
Відповідно до п.3.1.4 договору зберігач зобов'язується на вимогу поклажодавця достроково або по закінченню строку зберігання повернути передане на зберігання майно упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги.
Вартість послуг зберігача становить 50,00 грн за місяць, в т.ч. ПДВ. Розрахунок проводиться на підставі виставлених зберігачем рахунків упродовж 10 банківських днів з моменту їх отримання( п.п. 4.1, 4.3).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань( п.6.1).
По акту приймання-передачі від 28.02.2014 позивач передав відповідачу на зберігання основні засоби Борщівського МПД ДП "Укрспирт", а саме: агрегат АГ-6 культиватор - у кількості 1 шт., агрегат МВД для внесення добрив - у кількості 1 шт., борона БЗСС - у кількості 1 шт., борона дискова - у кількості 1 шт., бурякозбиральний комбайн - у кількості 1 шт., котки гладкі - у кількості 1 шт., культиватор КИС-КПЕ 6.8 РЗ - у кількості 1 шт., культиватор КУН-5.6-01 - у кількості 1 шт., МВД-0.5 (для внесення добрив) - у кількості 1 шт., оприскувач ОППІ - 2000-21.6 - у кількості 1 шт., плуг ПЛН 5-35 - у кількості 1 шт., плуг ПЛН 8-40 - у кількості 1 шт., причіп для перевезення катків - у кількості 1 шт., сівалка "Клен-6" - у кількості 1 шт., сівалка Optima 412 - у кількості 1 шт., трактор К-701 - у кількості 1 шт. Загальна балансова вартість переданого на зберігання майна становить 539 734,00 грн. Вказаний акт приймання-передачі підписаний представниками двох сторін ( а.с. 15).
Листами №01-5-2/90 від 02.03.2015 та № 01-5-2/134 від 15.04.2015 позивач звертався до відповідача з вимогою про припинення договору зберігання №18 від 20.02.2014 та повернення майна зі зберігання, до яких додав підписані ним додаткову угоду №1 щодо припинення дії договору зберігання майна №18 від 20.02.2014 та акт повернення майна до договору зберігання № 18 від 20.02.2014 ( а.с.16-20).
З матеріалів справи вбачається, що названі листи -вимоги позивача відповідач отримав 10.03.2015 та 25.04.2015, однак додаткової угоди та акту не підписав, майна зі зберігання не повернув.
Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Матеріалами підтверджено, що сторонами був укладений договір зберігання майна №18 від 20.02.2014, яким встановлений строк зберігання - з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна до 31.12.2014. На виконання умов договору по акту приймання-передачі від 28.02.2014 позивач передав відповідачу на зберігання майно.
Договором також встановлено, що строк зберігання майна пролонгується автоматично на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не пред'явить вимог про його зупинення.
З матеріалів справи вбачається, що строк зберігання майна був продовжений на наступний календарний рік, тобто, до 31.12.2015.
До закінчення строку зберігання , а саме в березні та квітні 2015року позивач звертався до відповідача з вимогами про припинення договору та повернення майна, переданого на зберігання.
Згідно із ч.1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
В силу ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Умовами договору ( п.3.1.4) також встановлений обов'язок зберігача на вимогу поклажодавця достроково або по закінченню строку зберігання повернути передане на зберігання майно упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги.
Отримання відповідачем вимог позивача про дострокове повернення майна зі зберігання підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Однак, в порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач свого обов'язку не виконав, майна не повернув.
Неповернення майна відповідач пояснює тим, що позивач має перед ним заборгованість за надані послуги з перевезення вантажів ДП «Марилівський спиртзавод», який реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Укрспирт», що за усною домовленістю з керівництвом позивача договір зберігання №18 від 20.02.2014 був укладений під виконання позивачем гарантійних зобов'язань щодо оплати отриманих транспортних послуг з перевезення вантажів. Також вказує, що при розгляді спору судом першої інстанції він запропонував укласти мирову угоду, за умовами якої відповідач повертає позивачу майно зі зберігання, а позивач визнає свою заборгованість перед відповідачем за отримані транспортні послуги і сплачує її до 31.12.2015. Вказує, що така пропозиція судом безпідставно відхилена.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, договір зберігання майна №18 від 20.02.2014 не містить жодних умов щодо зобов'язань поклажодавця (позивача) по оплаті будь-яких інших наданих йому послуг, зокрема, з перевезення вантажів, окрім оплати послуг по зберіганні майна, в договорі зберігання не вказано, що він укладений під виконання позивачем гарантійних зобов'язань щодо оплати отриманих транспортних послуг з перевезення вантажів.
Скаржник не подав жодних доказів, які б підтверджували наявність факту домовленості з позивачем про те, що передане на зберігання майно є гарантією виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов'язань перед відповідачем щодо оплати заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів.
Таким чином колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідачем не доведено, доказів не подано на підтвердження своїх доводів про те, що виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання майна №18 від 20.02.2014 щодо повернення позивачу майна зі зберігання , яке є предметом даного спору, будь-яким чином пов'язане з виконанням позивачем зобов'язань перед відповідачем за іншими договорами щодо оплати наданих послуг з переваження вантажів . Відтак відхиляє доводи скаржника та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості доводів відповідача.
Щодо доданих скаржником до апеляційної скарги копій договору на перевезення вантажів №08/30 від 10.10.2008, укладеного ПП ОСОБА_2 та ДП «Марилівський спиртовий завод» та доповнень до нього № 1 від 01.03.2009 та №2 від 02.01.2010, додаткового договору про заміну сторони у зобов'язанні № 234 від 25.02.2011, договорів про відступлення права вимоги від 10.07.2011 до боржника ДП «Марилівський спиртовий завод», укладених ним та приватними підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 (а.с.81-88), колегія суддів зазначає, що за наявності заборгованості позивача перед відповідачем за надані послуги з перевезення вантажів за цими договорами, виконання яких не є предметом даного спору, відповідач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав в установленому законом порядку.
Доводи скаржника про те, що поданими ним суду першої інстанції запереченнями фактично було запропоновано укладення мирової угоди, яка безпідставно відхилена судом, відхиляються апеляційним судом як такі, що суперечать закону з огляду на наступне.
В силу ст.78 ГПК України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. про Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Отже, мирова угода укладається не судом, а сторонами у справі, шляхом викладення її умов в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Господарський суд не наділений повноваженнями укладення від імені сторони мирової угоди, суд наділений лише повноваженнями затверджувати укладену сторонами мирову угоду при відповідності її закону, чи відмовити у її затвердженні у разі невідповідності мирової угоди закону.
З матеріалів справи вбачається, що мирова угода не була укладена сторонами, суду не було подано письмової заяви, підписаної двома сторонами, чи заяви, підписаної позивачем про затвердження мирової угоди, запропонованої відповідачем.
Відтак, в розумінні ст.78 ГПК України пропозицію відповідача, викладену в поясненнях на позов, не можна вважати укладеною сторонами мировою угодою, така пропозиці не підлягає затвердженню судом.
Крім того, відповідно до абз. 4 п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.
З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє вимогу скаржника, викладену у прохальній частині апеляційної скарги, про затвердження мирової угоди на визначених сторонами умовах та про припинення провадження у справі.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції про зобов'язання відповідача повернути позивачу основні засоби Борщівського МПД ДП "Укрспирт", які були передані йому на зберігання за договором зберігання майна №18 від 20.02.2014, правомірним та обгрунтованим.
Водночас згідно з п. 3 резолютивної оскаржуваного рішення місцевий господарський суд присудив до стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП "Укрспирт" 10 794, 68 грн судового збору, тобто як із спору майнового характеру.
Апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 10 794,68грн з таких підстав.
Предметом даного спору є зобов'язання до вчинення дій, а саме: зобов'язання відповідача виконати умови договору зберігання №18 від 20.02.2014 та повернути майно, яке було передане на зберігання.
У постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, з наступними змінами і доповненнями, роз'яснено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Таким чином вимога про зобов'язання повернути майно на виконання умов договору, укладеного сторонами спору, не носить майнового характеру і згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України « Про судовий збір» при поданні такого позову судовий збір підлягав сплаті як з позовної заяви немайнового характеру, тобто в сумі 1218,00грн, і відповідно до ст. 49 ГПК України за наслідками розгляду спору з відповідача підлягав стягненню судовий збір в сумі 1218,00грн.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області в частині п 3. резолютивної частини рішення належить змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 1218,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
При цьому колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що за подання позову позивач сплатив судовий збір в сумі 10794,68грн ( п/д №2485 від 01.07.2015 на суму 1218,00грн. та №4143 від 30.07.2015 на суму 9576,68грн ), тобто сплатив судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено ЗУ «Про судовий збір» .
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав для скасування рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, яке було передане на зберігання. Відтак в цій частині рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 794,68грн судового збору ( п.3 резолютивної частини) рішення належить змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 1218,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
Судовий збір в сумі 1339,80 грн, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, на підставі ст. 49 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.43, 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської від 27.10. 2015 у справі №921/811/15-г/3 змінити, виклавши пункт 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2, ідент.номер НОМЕР_1, місцезнаходження: 48551, АДРЕСА_1 на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", ідент. код 37199618, місцезнаходження: 07400, м. Бровари Київської області, вул. Гагаріна, 16 , - 1218,00грн на відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Постанова підписана 16.01.2016
Головуюча-суддя М.І. Хабіб
Суддя В.М. Гриців
Суддя Я.О. Юрченко