ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
12 січня 2016 року Справа № 913/1133/15
Провадження №15/913/1133/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Білокуракине Луганської області
до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру, м.Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 123777 грн 07 коп.
Суддя Смола С.В.
Секретар судового засідання Дмітрієва К.С.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру про стягнення заборгованості за договором підряду №17 від 04.12.2013 в сумі 99021 грн 94 коп., штрафу в сумі 6931 грн 53 коп., 3% річних в сумі 1854 грн 82 коп.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.12.2015 було порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 12.01.2016.
Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечили участі повноважних представників у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно до пп.пп.3.9.1, 3.9.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманої на сайті https://usr.minjust.gov.ua, місцезнаходженням відповідача є: вул.Сметаніна, б.5, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93400. На вказану адресу господарський суд і надсилав поштову кореспонденцію.
Відповідно до пп.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").
Згідно з ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, не забезпечив явку представника у судове засідання, не надання відзиву на позовну заяву та не прибуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.
Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 12.01.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (підрядник, позивач) та Луганським обласним клінічним онкологічним диспансером (замовник, відповідач) 04.12.2013 був укладений договір підряду №17, за умовами якого замовник доручає, підрядник зобов'язується виконати роботи з очищення каналізації ЛОКОД (37.00.1 "Послуги Каналізаційні") в Луганському обласному клінічному онкологічному диспансері на суму 99021 грн 94 коп. Замовник зобов'язується оплатити виконання по факту надання послуг (акт наданих послуг) (п.1 договору).
Замовник зобов'язаний здійснити оплату робіт (послуг), зазначених в п.1 договору, по факту виконання робіт (акт надання послуг) (п.2.1 договору); прийняти роботи (послуги) по акту виконаних робіт (п.2.2 договору).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 (п.7.1 договору).
Відповідно до п.8.3 договору у випадку порушення строків виконання зобов'язань, стягується пеня в розмірі 0,1% вартості товарів (послуг), за якими прострочено виконання за кожен день прострочки, а за прострочку більше 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості.
31.12.2013 між сторонами була укладена додаткова угода №1, в якій сторони домовились продовжити строк дії договору підряду з 01.01.2014 по 31.12.2014, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами прийнятих фінансових зобов'язань.
Додатковими угодами №2 від 17.03.2014 та №3 від 21.03.2014 сторони вносили зміни до п.11 договору.
04.12.2013 на виконання умов договору між сторонами було підписано акт приймання виконаних робіт (наданих послуг) №1 на загальну суму 99021 грн 94 коп.
Відповідач виконані роботи не оплатив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду, до яких відноситься і договір №17 від 04.12.2013, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 1 ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
В п.1, п.2.1 договору сторони передбачили обов'язок замовника оплатити виконання по факту виконання робіт (акт надання послуг).
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт виконання робіт позивачем за договором підряду №17 від 04.12.2013 на суму 99021 грн 94 коп. підтверджується матеріалами справи, в т.ч. актом про приймання виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 04.12.2013.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду №17 від 04.12.2013 в сумі 99021 грн 94 коп.
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 04.12.2013 до 04.06.2014 в сумі 17283 грн 60 коп. та штрафу в сумі 6931 грн 53 коп. господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п.8.3 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків виконання зобов'язань, стягується пеня в розмірі 0,1% вартості товарів (послуг), за якими прострочено виконання за кожен день прострочки, а за прострочку більше 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до пп.2.2 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Згідно з пп.1.1 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України , є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
На підставі викладеного господарський суд дійшов висновку про те, що сторони в п.8.3 договору передбачили відповідальність саме за порушення негрошового зобов'язання, і застосування його в даному випадку позивачем до порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт з очищення каналізації є неправомірним, з огляду на що у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача пені за період з 04.12.2013 до 04.06.2014 в сумі 17283 грн 60 коп. та штрафу в сумі 6931 грн 53 коп. слід відмовити.
Відповідач позов не оспорив, доказів відсутності боргу не подав.
З огляду на викладене позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
При зверненні з позовом до суду позивачем був сплачений судовий збір за квитанцією №13 від 27.11.2015 у розмірі 1856 грн 65 коп., в той час як, виходячи із заявленої до стягнення суми (123777 грн 07 коп.) повинно було бути сплачено судовий збір у сумі 1856 грн 66 коп. Ухвалою господарського суду від 01.12.2015 зобов'язано позивача невідкладно сплатити судовий збір у сумі 00 грн 01 коп. Позивачем на підтвердження доплати судового збору надано квитанцію №42 від 23.12.2015 про сплату судового збору в сумі 00 грн 05 коп.
Таким чином наразі існує необхідність повернення Фізичної особи-підприємцю ОСОБА_1 судового збору в сумі 00 грн 04 коп., який у відповідності до приписів Закону України "Про судовий збір" може бути повернутий ухвалою господарського суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Судовий збір у сумі 1856 грн 66 коп. покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру задовольнити частково.
2. Стягнути з Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру, вул.Сметаніна, б.5, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 01983526, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість за виконані роботи в сумі 99021 грн 94 коп., судовий збір у сумі 1485 грн 33 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.01.2016.
Суддя С.В. Смола