ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
13 січня 2016 року Справа № 913/1176/15
Провадження №34/913/1176/15
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Іванова А.В.
при секретарі судового засідання Калашніковій В.Ю.
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська виробнично-екологічна фірма "Зефир", м.Луганськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит", м.Сєвєродонецьк,
про стягнення заборгованості в розмірі 86 762,54 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 01.11.2015 року,
відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська виробнично-екологічна фірма "Зефир", звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит", про стягнення заборгованості в розмірі 86 762,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останнім за договором на виконання робіт від 12.06.2014 № 14-249Ф були виконані роботи на загальну суму 49511,10 грн., за які відповідач у встановлений договором строк не розрахувався, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст. ст. 526, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 49 511,10 грн., 3% річних в розмірі 1342,90 грн., пеню в розмірі 16 338,66 грн., суму нарахованих інфляційних втрат 19 596,88 грн.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.12.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 22.12.2015 року на 15:45 год.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.12.2015 року розгляд справи було відкладено на 13.01.2016 року о 15:00 год.
До господарського суду Луганської області 11.01.2016 р. представником відповідача надано клопотання (вх. № 114), відповідно до якого останній просить суд розгляд справи відкласти, у зв'язку із тим, що строк дії дозволу на право переміщення осіб з зони проведення АТО уповноваженого представника відповідача сплинув 28.12.2015 та станом на дату подання цього клопотання було подана заява про надання нового дозволу.
Разом з тим, відповідачем до вказаного клопотання не додано будь-яких доказів того, що строк дії дозволу сплив, та доказів подання заяви на видачу нового дозволу.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечував та зазначив що воно є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, розгляд справи вже було відкладено за клопотанням відповідача, останньому надано достатньо часу для надання усіх необхідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а тому, підстав для задоволення клопотання відповідача відсутні.
Так, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Положеннями ч. 2 п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. регламентується, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, а доказів неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника не надано.
Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, тому суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання відповідача.
Крім того, 13.01.2016 року до господарського суду Луганської області представник відповідача надав відзив на позовну заяву (вх. № 234), відповідно до якого останній зазначає, що наданий позивачем ОСОБА_2 від 13.10.2014 року є лише документом, яким узгоджено перелік робіт, які будуть проведені виконавцем, а тому, оскільки позивачем не надано належного ОСОБА_1 приймання передачі виконаних робіт та рахунків, як того вимагають умови договору, виконання зобов'язань щодо оплати за Договором на сьогоднішній день не настало, з урахуванням чого в позові слід відмовити.
Також, 13.01.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 195), відповідно до якого останній просить суд при прийнятті рішення максимально зменшити розмір штрафних санкцій.
Всі надані представником відповідача документи прийняті судом до розгляду, досліджені та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, проти клопотання представника відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій заперечував.
Отже, відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд встановив наступне.
12.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганська виробнично-екологічна фірма "Зефир" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (відповідач, замовник) було укладено договір на виконання робіт №14-249Ф (Договір).
Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору №14-249Ф від 12.06.2014 року на виконання робіт, суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення".
Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п.1.1. Договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок по виконанню робіт за темою: «Інвентаризація та ідентифікація відходів з визначенням питомих норм утворення кожного виду відходів, що утворюються в результаті виробничої діяльності «ЖКГ» ТОВ «Ровенькиантрацит».
Так, п.2.1. Договору передбачено, що вартість робіт за даним Договором узгоджується сторонами у Договірній ціні (арк.с. 51), яка є невід'ємною частиною даного Договору, та складає: за виконані роботи - 41 259,25 грн., ПДВ 20 % - 8251,85 грн., що разом становить 49511,10 грн.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що строк виконання робіт за даним договором становить: початок - не пізніше 5 календарних днів з моменту підписання Договору та закінчення робіт - 31.12.2014 року.
Відповідно до п.1.3. Договору, виконання робіт виконавцем закінчується оформленням звіту та передачею його замовнику. Звіт вважається прийнятим з моменту підписання замовником акту здачі - прийняття робіт.
Крім того, п.3.1. Договору, передбачено, що здача - прийняття виконаних робіт здійснюється сторонами шляхом підписання двостороннього ОСОБА_1 приймання - передачі виконаних робіт у відповідності з вимогами ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та передати його зі своєї сторони, не пізніше 3-го числа місяця наступним за звітнім.
На виконання умов договору, позивач за замовленням відповідача належно виконав обумовлені Договором роботи в повному обсязі, на загальну суму 49 511,10 грн.
Факт виконання робіт підтверджується матеріалами справи, а саме ОСОБА_1 від 13.10.2014 року, який підписаний без зауважень уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками юридичних осіб (арк.с. 52).
В той же час, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву, відповідач посилається на те, що наданий позивачем ОСОБА_2 від 13.10.2014 року є лише документом, яким узгоджено перелік робіт, які будуть проведені виконавцем, належного ОСОБА_1 приймання - передачі виконаних робіт та рахунків позивачем не надано, як того вимагають умови договору, з урахуванням чого, виконання зобов'язань щодо оплати за Договором на сьогоднішній день не настало.
Так, розглянувши вказані доводи відповідача, господарський суд зазначає, що відповідно до п.2.1. Договору, перелік робіт та їх вартість була визначена сторонами у кошторисі (арк.с. 51), а наданий позивачем ОСОБА_2 від 13.10.2014 року, за своїм змістом та правовою природою є ОСОБА_1 приймання передачі виконаних робіт.
Крім того, з ретельного аналізу змісту договору, укладеного між сторонами, вбачається, що останнім, не було передбачено підписання сторонами будь-яких інших ОСОБА_1, окрім ОСОБА_1 виявлення недоліків, а тому доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до пункту 2.2. Договору, оплата за виконані роботи проводиться по факту виконаних робіт на підставі ОСОБА_1 здачі прийняття робіт підписаного обома сторонами, строк відстрочки платежу становить 90 календарних днів.
Втім, як встановлено судом, замовник, в свою чергу, не виконав договірні зобов'язання і за належно виконані позивачем роботи на суму 49 511,10 грн. в обумовлені п.2.2. Договору не розрахувався.
Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором №14-249Ф від 12.06.2014 року.
За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та договору, те, що позовні вимоги не спростовані відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги в сумі основної заборгованості у розмірі 49511,10грн.
Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Так, позивач заявив до стягнення з відповідача, інфляційні нарахування суми заборгованості у розмірі 19 569,88 грн. (за період з січень - жовтень 2015 року), 3% річних у розмірі 1 342,90 грн. (за період з 12.01.2015 року по 08.12.2015 року).
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування надані позивачем, інфляційних нарахувань у розмірі 19 569,88 грн. (за період з січень - жовтень 2015 року), 3% річних у розмірі 1 342,90 грн. (за період з 12.01.2015 року по 08.12.2015 року), суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 16 338,66 грн. нарахованої за період з 12.01.2015 року по 08.12.2015 року, на підставі пункту 5.2. Договору (розрахунок викладено у позовній заяві, арк.с. 6).
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ще один розрахунок пені (арк.с. 63-64), який наданий позивачем до суду 22.12.2015 року.
У судовому засіданні 22.12.2015 року представник позивача пояснив, що при підготовці позовної заяви, було допущено помилку та не вірно здійснено розрахунок пені, з урахуванням чого останній надає вірний на його думку розрахунок.
Відповідно до вказаного розрахунку позивач зазначає, що за ОСОБА_1 виконаних робіт від 13.10.2014 року пеня нарахована за період з 12.01.2015 року по 11.07.2015 року (180 днів), у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення, що складає 8912,00 грн.
Разом з цим, суд зазначає, що вказаний розрахунок пені поданий позивачем без заяви про зменшення розміру позовних вимог, також останнім не додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, у разі подання такої заяви в порядку ст. 22 ГПК України.
Так, в п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що частиною четвертою статті 22 ГПК передбачено права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Втім, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що позивачем у даній справі належно не оформлено поданий розрахунок пені, в розумінні ст.. 22 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для розцінення вказаного розрахунку, як зменшення розміру позовних вимог, а тому, судом розглядається позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська виробнично-екологічна фірма "Зефир" щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 16 338,66 грн. нарахованої за період з 12.01.2015 року по 08.12.2015 року, розрахунок якої викладений у позовній заяві.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, пунктом 5.2. Договору сторонами передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання з винної сторони стягується пеня в розмірі 0,1 % від суми Договору за кожен день прострочення платежу.
Розрахунок позивача (арк.с. 6), здійснено наступним чином, 49511,10 грн. (сума боргу) * 0,1% * 330 (кількість днів прострочення) = 16 338,66 грн.
Так ,статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що право нарахування пені виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань і з врахуванням приписів ст. 232 ГК України припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором
Судом здійснено перевірку правильності нарахування пені в розмірі 16 338,66 грн. нарахованої за період з 12.01.2015 року по 08.12.2015 року та встановлено, що розрахунок позивача здійснений без врахування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме, нараховано пеню більш ніж за шість місяців та не враховано приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за яким пеня обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.
Так, судом було здійснено перерахунок пені, з урахуванням вищевикладених положень Закону, та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 13030,24 грн., в частині стягнення пені в розмірі 3308,42 грн. слід відмовити.
Стосовно клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
В статті 83 ГПК України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3).
В підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідком, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Проте, відповідач жодних доказів в підтвердження існування виняткових обставин в розумінні пункту 3 статті 83 ГПК, які можуть стати підставою для зменшення розміру неустойки, не надав.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611, 625, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, буд. 30/1, код ЄДРПОУ 37713861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська виробнично-екологічна фірма "Зефир" (91055, Луганська область, м.Луганськ, вул.Братів Палкіних, 45 а, код ЄДРПОУ 21762205) суму основного боргу в розмірі 49 511,10 грн., 3% річних в розмірі 1342,90 грн., пеню в розмірі 13030,24 грн., суму нарахованих інфляційних втрат в розмірі 19 596,88 грн. та судовий збір в розмірі 1251,81 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені в розмірі 3308,42 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2016 року.
Суддя А.В.Іванов