ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.01.2016Справа №910/31550/15
За позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
про стягнення 16 593,80 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача не прибув
Від відповідача Чала І.М.(дов. від 20.05.2015)
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 16 593,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою КАГС від 10.12.2013 по справі № 910/17409/13 стягнуто з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська, буд.7, літ. "Д"; ідентифікаційний код 00034186) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Федорова Івана, буд. 32-А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування в розмірі 49 490 (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 273 (одна тисяча двісті сімдесят три) грн. 34 коп.
Відповідачем постанову КАГС від 10.12.2013 по справі № 910/17409/13 було виконано лише 17.01.2015, у зв'язку з чим позивачем додатково нараховані 3% річних у розмірі 1677,38 грн. та інфляційні збитки у розмірі 14 916,42 грн. за період прострочення з 11.12.2013 по 16.01.2015.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.12.2015 порушено провадження у справі №910/31550/15 та призначено до розгляду на 12.01.2016.
В судове засідання 12.01.2016 прибув представник відповідача, дав пояснення по справі.
Представник відповідача позовні вимоги просив задовольнити частково, а саме відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, що нараховані на суму судового збору. Суд прийняв дані пояснення.
Представники позивача в судове засідання 12.01.2016 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Місцезнаходження позивача за адресою, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Ухвала суду від 18.12.2015 отримана позивачем 24.12.2015, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 02081 0443545 9 (в матеріалах справи).
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання позивач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
13 квітня 2012 року між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", (далі - Позивач) та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-12-00641, предметом якого є страхування транспортного засобу "Пежо" державний реєстраційний № НОМЕР_1.
Предметом договору є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням вказаним транспортним засобом на випадок настання страхових подій, а саме до страхових випадків відноситься: дорожньо-транспортні пригоди; незаконне заволодіння; протиправні дії третіх осіб; інші випадкові події (пожежа, вибух або самозаймання транспортного засобу, стихійне лихо чи природні явища і т.п.).
Постановою КАГС від 10.12.2013 по справі № 910/17409/13 стягнуто з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська, буд.7, літ. "Д"; ідентифікаційний код 00034186) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Федорова Івана, буд. 32-А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування в розмірі 49 490 (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 273 (одна тисяча двісті сімдесят три) грн. 34 коп.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
10.12.2013 на виконання вказаної постанови господарським судом міста Києва було видано відповідні накази.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 1677,38 грн. та інфляційні збитки у розмірі 14 916,42 грн. за період прострочення грошового зобов'язання за період з 11.12.2013 по 16.01.2015.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 49 490,00 грн. підтверджується постановою КАГС від 10.12.2013 по справі № 910/17409/13.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних у період прострочення з 02.08.2013 до 31.03.2015 (тобто, день зарахування грошових коштів на його рахунок в межах виконавчого провадження по виконанню наказу № 910/16243/13 від 07.03.2014).
В той же час, матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов'язання у розмірі 49 490,00 грн. відповідачем перед позивачем в повному обсязі виконано 17.01.2015.
За змістом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних припиняється саме з моменту виконання боржником грошового зобов'язання, а не з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача в межах виконавчого провадження.
Отже, за розрахунком позивача розмір 3% річних та інфляційних, що підлягають стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо сплати 49 490,00 грн., становить 1 635,20 грн. та 14 542,26 грн. відповідно, відтак і позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині в задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 42,18 грн. та інфляційних у розмірі 374,16 грн. суд відмовляє у зв'язку з наступним:
Стаття 625 ЦПК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.
Однак, у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму судового збору, то правова природа відповідної заборгованості саме як судових витрат у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї проценти річних та втрати від інфляції не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму судових витрат (судового збору) не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже; відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Виходячи з цього, втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.
Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати заборгованості і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача, крім іншого, основного боргу, неустойки, 3% річних, а також судового збору не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційних збитків, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Вказане положення узгоджується з положеннями статті 617 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350). Доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов безпідставні внаслідок викладеного.
Крім того, як зазначив Верховний Суд України в постанові від 28.03.2006 у справі № 2-4/1319-2004 (Інформаційним Листом від 24.10.2006 № 01-8/2358 Вищий господарський суд України довів цю постанову до відома всіх судів для використання в роботі) - «Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання».
Також Верховний Суд України констатував правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних на суму, визнану судовим рішенням до стягнення.
Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 06.03.2008 № 8/117-38, від 06.02.2008 № 2-28/1418-2007 тощо).
Як зазначив Вищий господарський суд України в постанові від 01.08.2006 № 14/14 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року відмовлено у її перегляді), у зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його невиконанням.
Таким чином, Вищим господарським судом України та Верховним Судом України неодноразово підтверджено правомірність застосування ст. 625 ЦК України в частині нарахування індексу інфляції та 3% річних після винесення судового рішення про стягнення заборгованості.
Відповідно до п 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).»
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -
1. Позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) інфляційні збитки в сумі 14 542 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 26 коп., 3% річних в сумі 1635(одна тисяча шістсот тридцять п'ять) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 1187(одна тисяча сто дві) грн. 43 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 18.01.2016