61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
іменем України
11.01.2016 Справа № 905/3070/15
Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.
при секретарі судового засідання Степаненко Д.І.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Прокурора м. Димитрова Донецької області
до відповідача: 1. Димитровської міської ради, м. Димитров; 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Димитров
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства, м. Київ
про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту
за участю представників:
прокурор: Хряк О.О., посвідчення № 028256 від 15.08.14р.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Прокурор м. Димитрова Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Димитровської міської ради, м. Димитров та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Димитров про визнання незаконним рішення Димитровської міської ради № VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту», визнання недійсним договорів особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди № № 2, 3, 4, 5 від 12.07.2013 р., укладених між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.11.2015 р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну інспекцію сільського господарства України.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, рішенням Димитровської міської ради VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту» прийнято з порушенням вимог статті 401 Цивільного кодексу України та статті 98 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим просив визнати їх недійсним в судовому порядку.
В судових засіданнях прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, 16.12.2015р. через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав письмові пояснення, в яких підтримав позовні вимоги прокурора та просив розглянути справу за його відсутності.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін у світлі приписів ст. ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -
10.07.2013 р. Димитровською міською радою було прийнято рішення VI/59-11 «Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту», яким надано згоду ФОП ОСОБА_1 на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницькою діяльності у таких місцях:
1) м. Димитров, мікрорайон «Світлий», в районі диспетчерського пункту;
2) м. Димитров, мікрорайон «Восточний», в районі будинку № 4;
3) м. Димитров на перехресті, вулиці Ватутіна та провулку Больнічний;
4) м. Димитров, мікрорайон «Западний», в районі магазину АТБ
відповідно до паспортів прив'язки споруд, та згоду на укладання договорів особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд на строк, який відповідає строку дії паспортів прив'язки, а саме 3 роки.
Відповідно до п. 3.1. зазначеного рішення фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано звернутись до відділу архітектури, містобудування та земельних відносин виконавчого комітету міської ради для укладання договорів особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд.
12.07.2013 р. між Димитровською міською радою (власник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сервітуарій) було укладено договори особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди №№ 2,3,4,5 (далі - Договори)
Відповідно до п. 1.1 договорів предметом договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» на територію (об'єкт благоустрою) в м. Димитрові, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності тимчасова споруда площею 5,6 кв.м.
Згідно п. 1.2. договору № 2 об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Димитрові на м-ні «Западний», в районі магазину «АТБ» площею 5,6 кв.м., розташування та межі якої зазначено в Додатку 1 до цього договору.
Згідно п. 1.2. договору № 3 об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Димитрові на м-ні «Світлий», в районі будинку диспетчерського пункту площею 5,6 кв.м., розташування та межі якої зазначено в Додатку 1 до цього договору.
Згідно п. 1.2. договору № 4 об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Димитрові в районі будинку № 4 м-на «Восточний» площею 5,6 кв.м., розташування та межі якої зазначено в Додатку 1 до цього договору.
Згідно п. 1.2. договору № 5 об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Димитрові, на перехресті вулиці Ватутіна та провулку Больнічний, площею 5,6 кв.м., розташування та межі якої зазначено в Додатку 1 до цього договору.
Договір набуває чинності з моменту його реєстрації у відділі архітектури, містобудування та земельних відносин виконавчого комітету Димитровської міської ради та становить 3 роки. (п. 2.1, 2.2. договорів).
Дані договори були зареєстровані у відділі архітектури, містобудування та земельних відносин виконавчого комітету Димитровської міської ради, про що в книзі записів реєстрації договорів про встановленння особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди вчинено записи.
Прокурор наполягав на тому, що Димитровською міською радою за оспорюваним рішенням фактично не було встановлено сервітут щодо спірних земельних ділянок.
Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язани діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2.31 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 Цивільного кодексу України (статті 401 - 406), главою 16 Земельного кодексу України (статті 98 - 102).
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина 3 статті 98 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Крім того, слід зазначити, що перелік цілей, для яких можливо встановити земельний сервітут, визначений статтею 99 Земельного кодексу України.
Так, статтею 99 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент винесення спірного рішення та укладення договорів) встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Таким чином, суд зазначає, що виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту по суті є правом обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки.
Зокрема, правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.
Тобто, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
Отже, суть правовідносин між сторонами за спірними договорами, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, оскільки цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ними обумовлені.
Зазначене свідчить про те, що договори сервітутів укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З вищенаведених підстав є незаконним рішення Димитровської міської ради VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту».
Фактично наслідком прийняття даного рішення стало надання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 спірних земельних ділянок у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством України.
Крім того, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не доведено неможливість задоволення своїх потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту. Зазначене свідчить про те, що договори сервітуту укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За приписами частин 1- 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи те, що вказане рішення Димитровської міської ради прийнято з порушенням законодавства, що тягне за собою визнання його недійсним, а також укладення на підставі цього рішення з порушенням вимог Земельного та Цивільного кодексів України, які регулюють порядок та умови встановлення земельних сервітутів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання договорів недійсними.
Відповідно до ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 18.09.2012 № 5288-УІ прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 "Про Державну інспекцію сільського господарства України" є Держсільгоспінспекція України.
Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.
Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, прокурор пред'являє цей позов у інтересах держави як позивач.
Вимоги позивача про визнання незаконним рішення Димитровської міської ради № VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту», суд розуміє, як такі, що не відповідають вимогам Закону, тому підлягають захисту шляхом визнання недійсним, в розумінні ст. 20 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Положенням п. 4. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. визначено, що, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Прокурора м. Димитрова Донецької області до Димитровської міської ради, м. Димитров до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Димитров про визнання незаконним рішення Димитровської міської ради № VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту», визнання недійсним договорів особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди №№ 2, 3, 4, 5 від 12.07.2013 р., укладених між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати недійсним рішення Димитровської міської ради VI/59-11від 10.07.2013р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та укладання договорів особистого строкового сервітуту»
Визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди № 2, укладений 12.07.2013р. між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди № 3, укладений 12.07.2013р. між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди № 4, укладений 12.07.2013р. між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди № 5, укладений 12.07.2013р. між Димитровською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Стягнути з Димитровської міської ради, м. Димитров (85322, Донецька область, м. Димитров, вул. Артема, 9, код ЄДРПОУ 04052956) на користь держави суму судового збору у розмірі 3045,00 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Димитров (85320, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь держави суму судового збору у розмірі 3045,00 грн.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Повний текст рішення підписаний 15.01.2016 р.
Суддя Ю.В. Бокова