13 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, треті особи: орган опіки та піклування Фастівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5, про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2015 року,
У квітні 2015 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що її син - ОСОБА_4, є власником 2/3 часток житлового будинку АДРЕСА_1, 1/3 частка якого належить ОСОБА_5, який також є власником земельної ділянки площею 0,0562 га згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку від 25 листопада 2009 року, який видано на підставі рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 31 жовтня 2006 року № 5-V-V.
Позивач зазначала, що оскільки загальна площа земельної ділянки становить 1125 кв. м, то її син має право користування земельною ділянкою відповідно до частки у праві власності на житловий будинок. Розмір земельної ділянки відповідача не відповідає належній йому 1/3 частці житлового будинку відповідно до вимог ст. 120 ЗК України, у зв'язку з чим її син не має можливості набути на законних підставах право власності на інші 2/3 частки земельної ділянки.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним та скасувати рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 31 жовтня 2006 року № 5-V-V про передачу ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,0562 га по АДРЕСА_1.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 31 жовтня 2006 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки», яким ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 562,5 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2015 року встановлено, що ОСОБА_5 правомірно набув право власності на земельну ділянку, тому відсутні підстави для визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та скасування.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що, приймаючи рішення про передачу ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,0562 га, Борівська селищна рада Фастівського району Київської області діяла поза межами наданих їй повноважень, визначених законодавством, оскільки замість передачі ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, яка відповідатиме його частці у праві власності на будинок, фактично передала частину земельної ділянки необхідної для обслуговування 2/3 часток будинку, що належать неповнолітньому ОСОБА_4, чим порушила пропорційність права користування земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попередніх землекористувачів.
Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що згідно з договором дарування від 8 лютого 2005 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, при цьому власником іншої 2/3 часток спірного домоволодіння залишилась ОСОБА_6
Відповідно до технічного паспорту за вказаним домоволодінням була закріплена земельна ділянка загальною площею 1125 кв. м.
Рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 31 жовтня 2006 року № 5-V-V «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_5 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 562,5 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Задоговором дарування від 1 березня 2008 року ОСОБА_6 подарувала 2/3 частки житлового будинку за вказаною вище адресою ОСОБА_7, яка в свою чергу, 2 жовтня 2008 року,подарувала зазначені 2/3 частки будинку ОСОБА_4
На підставі вищевказаного рішення селищної ради та акта про погодження меж з суміжними користувачами ОСОБА_5 звернувся до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою, після чого рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 25 грудня 2008 року № 9-23-5 була затверджена виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0562 га.
25 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0562 га по АДРЕСА_1.
За змістом ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Як установлено судом, за договором дарування від 2 жовтня 2008 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 2/3 частки будинкуАДРЕСА_1.
Тому саме від ОСОБА_7 мало перейти наявне у неї право користування земельною ділянкою у порядку ст. 120 ЗУ України.
Крім того, саме з моменту укладення договору дарування та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня2015 року № 6-1003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Частиною ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, преюдиційним рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2015 року встановлено, що згідно з актом комісії селищної ради з питань землекористування від 7 листопада 2006 року, співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за їх взаємною згодою погодили межі користування спірною земельною ділянкою.
Проте апеляційний суд не врахував, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування було прийнято 31 жовтня 2006 року, а ОСОБА_4 набув право власності на 2/3 частки житлового будинку лише 2 жовтня 2008 року, у зв'язку з чим не встановив, чи перейшло до останнього право користування земельною ділянкою на підставі ст. 120 ЗК України, яка належить ОСОБА_5, оскільки право ОСОБА_4 самим фактом передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 до виникнення у нього права на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки, не порушене.
Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК Українина зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик