іменем україни
13 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., ШтеликС.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства «Боровичка» Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, грошових коштів за оренду автомобіля та середнього заробітку за час затримки розрахунку за касаційною скаргоюОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області від 3 травня 2012 року № 16-2/6 його було призначено на посаду директора комунального підприємства «Боровичка» (далі - КП «Боровичка»). Розпорядженням сільського голови від 1 липня 2014 року № 37 його було звільнено з посади директора підприємства. Зазначав, що при звільненні відповідач не провів з ним розрахунок, не виплатив належні йому грошові кошти, а саме: недоплачена заробітна плата за червень 2014 року у розмірі 996 грн 05 коп., нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 281 грн 68 коп., невиплачена за оренду автомобіля сума коштів у розмірі 800 грн. Також відповідач не виплатив йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з відповідача на його користь зазначені грошові суми та зобов'язати відповідача нарахувати у встановленому законом порядку і виплатити середній заробіток за весь час затримки належних до виплати сум по день фактичного розрахунку.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 5 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з КП «Боровичка» на користь ОСОБА_3 суму нарахованої компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 30 червня 2013 року по 1 липня 2014 року у розмірі 4 281 грн 68 коп., частину невиплаченої суми за оренду автомобіля за травень, червень 2014 року у розмірі 800 грн. Зобов'язано КП «Боровичка» обчислити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та виплатити ОСОБА_3 його середній заробіток за весь час затримки належних сум до виплати по день фактичного розрахунку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, скасовано в частині стягнення нарахованої компенсації за невикористану відпустку та зобов'язання обчислити та виплатити середній заробіток за час затримки у виплаті належних йому сум та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період з 30 червня 2013 року по 1 липня 2014 року, тому підлягає стягненню указана сума та середній заробіток за весь час затримки невиплачених сум по день фактичного розрахунку.
Скасовуючи рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої компенсації за невикористану відпустку та зобов'язання обчислити та виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому всіх сум при звільнені та відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд, виходив із того, що вказані вимоги безпосередньо пов'язані з розпорядженням голови Боровицької сільської ради від 1 липня 2014 року № 37 про звільнення ОСОБА_3 Оскільки рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 26 січня 2015 року вказане розпорядження визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на роботі та стягнуто з Боровицької сільської ради на його користь компенсацію за весь час вимушеного прогулу, а додатковим рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2015 року зобов'язано сільського голову Боровицької сільської ради поновити ОСОБА_3 на роботі з 2 липня 2014 року та стягнуто з Боровицької сільської ради на користь ОСОБА_3 компенсацію за весь час вимушеного прогулу у розмірі 18 238 грн 32 коп., тому відпали законні підстави для задоволенні вказаних вимог у даній справі.
Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області від 3 травня 2012 року № 16-2/6 ОСОБА_3 було призначено на посаду директора КП «Боровичка». Розпорядженням сільського голови від 1 липня 2014 року № 37 ОСОБА_3 було звільнено з посади директора підприємства. При звільненні КП «Боровичка», як зазначав позивач, не провів з ОСОБА_3 розрахунок, не виплатив належні йому грошові кошти. Згідно розрахунку від 15 грудня 2014 року № 376 ОСОБА_3 нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 281 грн 68 коп. за період з 1 липня 2013 року по 30 червня 2014 року.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 26 січня 2015 року, додатковим рішенням від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 4 червня 2015 року, ОСОБА_3 поновлено на роботі та стягнуто з Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області компенсацію за весь час вимушеного прогулу у розмірі 18 238 грн 32 коп.
Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, ОСОБА_3 посилався на те, що у день його звільнення не було виплачено всіх належних йому сум при звільненні, зокрема нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 281 грн 68 коп. не виплачена по день вирішення спору, тому він має законні підстави на стягнення зазначеної компенсації та правильно визначеного середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день виплати йому всіх належних сум при звільненні.
У порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України апеляційний суд, зазначених положень закону не врахував, доводів позивача не перевірив, зокрема про те, що нарахована йому компенсація за невикористану відпустку не виплачена по день вирішення спору, й про його право на стягнення правильно визначеного середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Передчасним є посилання апеляційного суду на наявність рішення суду, яким зобов'язано сільського голову Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області поновити ОСОБА_3 на роботі та про стягнення на користь останнього компенсації за весь час вимушеного прогулу, а тому, на думку суду, відпали законні підстави для задоволенні вказаних вимог у даній справі.
При цьому апеляційним судом не враховано, що відповідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку належних позивачу всіх сум при звільненні, що є предметом спору у даній справі, а тому, наведені підстави про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою є різними й не можуть вирішуватись одночасно.
Крім того, судове рішення апеляційного суду не містить мотивів щодо позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П. Штелик