Копія
Справа № 822/6322/15
14 січня 2016 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі :головуючого-судді суддівМайстер П.М. Козачок І.С. Блонського В.К.
при секретарі за участі:Нетичай Ю.В. позивача: ОСОБА_5, представника позивача: ОСОБА_6, представника відповідача: Циганюка І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
Позивач звернувся в суд з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним та скасування наказу від 04.12.2015 №1599 "Про звільнення", поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.12.2015 №1599 "Про звільнення" є протиправним та незаконним, оскільки заява про звільнення за згодою сторін написана позивачем у червні 2015 року під психологічним тиском в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області в стані сильного душевного хвилювання, та стосувалась зміни посади. Позивач вказану заяву у вересні- грудні 2015 року відповідачу не подавав, не мав наміру припиняти трудові відносини та не висловлював такого волевиявлення. Зазначене підтверджується відсутністю у заяві про звільнення дати її підписання (число, місяць, рік), а також строку (дати) припинення трудових відносин.
Позивач, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надавши суду заперечення в якому зазначає, що заява про звільнення подана позивачем добровільно, без будь-якого примусу, оскаржуваний наказ є законним, дії відповідача правомірними, а тому просив суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.
Суд встановив, що наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21 липня 2015 року №691 ОСОБА_5 призначено на посаду заступника начальника Відділу - завідувача сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Деражнянському районі Хмельницької області.
Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру 04.12.2015 року винесено наказ №1599, яким звільнено позивача із займаної посади за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підстава звільнення - заява ОСОБА_5
З дослідженої в судовому засіданні копії заяви про звільнення поданої позивачем в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України вбачається, що на ній відсутня дата її написання та дата, з якої ОСОБА_5 підлягала би звільненню з займаної посади, а є лише резолюція уповноваженої особи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру "До наказу".
Як стверджує позивачка, та не спростовано відповідачем, що в кінці червня місяця 2015 року ще до призначення на посаду заступником начальника відділу - завідувача сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Деражнянському районі Хмельницької області виконуючим обов'язки начальника головного управління Держгеокадастру Зубрицьким В.С. її було запрошено до себе в кабінет де останній запропонував написати заяву про звільнення з вказаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Заяву про звільнення за угодою сторін позивачка написала, розцінюючи це як передумову призначення на посаду.
Суд звертає увагу, що вказана передумова зміни посади є недопустима.
Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992, з наступними змінами, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Отже, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення. Окрім того, предметом доказування у даному випадку є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України.
У п. 18 вищевказаної Постанови зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Окрім того, встановлено, що позивач з 03.12.2015 року по 11.12.2015 року, та з 14.12.2015 року по 23.12.2015 року перебувала на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності серії АГЩ №№171150, 037518.
Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
У п. 17 вищевказаної Постанови зазначено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП ( 322-08 ) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Отже, звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності не допускається.
Аналіз зазначених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
Як вбачається з заяви про звільнення ОСОБА_5 з займаної посади за угодою сторін, вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодження дати звільнення позбавляло права відповідача на звільнення позивача 04.12.2015 року в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним, скасування наказу від 04.12.2015 №1599 "Про звільнення" та поновлення на посаді є обґрунтованими, в свою чергу відповідач не довів правомірність своїх дій, тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Із наведеного слідує, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
В ході розгляду справи порушень зі сторони відповідача, що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди. Наведені в позові обставини на увагу суду не заслуговують, оскільки не узгоджуються зі змістом статті 237-1 КЗпП України та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.
Згідно з п.п.1, 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.
Верховний суд України в своїй Постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
В обґрунтування даних вимог позивачем не надано жодних доказів щодо розміру моральної шкоди та доказів, що підтверджують моральні страждання позивача.
Крім того, встановлено, що позивач працював та отримував заробітну плату не в Держгеокадастрі, а за фактичним місцем роботи - Відділі Держгеокадастру у Деражнянському районі Хмельницької області.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не веде бухгалтерського обліку щодо нарахування заробітної плати, здійснення обов'язкових відрахувань із заробітної плати до спеціальних фондів працівників територіальних органів. До витрат у кошторисі на оплату праці співробітників Держгеокадастру не закладені кошти на оплату праці працівників його територіальних органів.
Оплата праці співробітників територіальних органів закладена у відповідне бюджетне призначення, передбачене на утримання Держгеокадастром своїх територіальних органів, тому всі належні їм кошти (в тому числі і на оплату праці) перераховуються та виплачуються на місцях.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позивача щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. слід відмовити.
У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1). Позов задовольнити частково.
2). Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру "Про звільнення ОСОБА_5О." від 04 грудня 2015 року №1599.
3). Поновити ОСОБА_5 на посаді заступника начальника відділу - завідувача сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Деражнянському районі Хмельницької області з 05 грудня 2015 року.
4). Постанову суду про поновлення на посаді заступника начальника відділу - завідувача сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Деражнянському районі Хмельницької області ОСОБА_5 допустити до негайного виконання.
В решті позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 15 січня 2016 року о 12 год. 00 хв.
Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/П.М. Майстер І.С. Козачок В.К. Блонський
"Згідно з оригіналом" Суддя П.М. Майстер