Справа № 524/6533/15-ц
12.01.16 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:
головуючого судді - Нестеренка С.Г.
при секретарі - Бельченко Н.Л.
з участю представника позивача - відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача - позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням належного на праві власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, -
У серпні 2015 року до суду звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Зазначали, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрований і колишній чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_3, який фактично у вказаній квартирі не проживає з лютого 2014 року, мешкає за іншою адресою.
Просили визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням, оскільки не проживає у спірній квартирі понад один рік та у зв'язку з тим, що між ним та позивачем ОСОБА_5 шлюб було розірвано у квітні 2014 року (а.с. а.с. 2-3).
У вересні 2015 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення ( а.с. а.с. 43-46).
Просив зобов'язати ОСОБА_5 і ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні квартирою № 4 по пров. Г.Бреста, 30 в м. Кременчуці і вселити його в квартиру.
Посилався на те, що відповідачі забрали ключі від вхідних дверей спірної квартири та перешкоджають йому користуватися житловим приміщенням і він змушений проживати тимчасово в іншому житловому приміщенні.
Ухвалою суду від 28 вересня 2015 року позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були об'єднані в одне провадження (а.с. 56).
01 грудня 2015 року ухвалою суду позовна заява позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в частині вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням була залишена без розгляду у зв'язку з поданням цим позивачем заяви про залишення позовної заяви без розгляду в частині її вимог (а.с. 136).
Після неодноразового уточнення позовних вимог, 11 грудня 2015 року позивач ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила остаточно з посиланням на ст.ст. 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України та правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові у справі № 6-158цс14 від 05 листопада 2014 року, усунути перешкоди їй у користуванні квартирою № 4 в будинку № 30 по провулку Героїв Бреста в місті Кременчуці шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - квартирою № 4 в будинку № 30 по провулку Героїв Бреста в місті Кременчуці, оскільки відповідач не проживає у квартирі понад один рік, не має право на вселення до квартири у зв'язку з тим, що власником спірної квартири є вона і відповідач не є членом її сім'ї та членом сім'ї її матері ОСОБА_5(а.с.а.с. 181-183).
У судовому засіданні представник позивача - відповідача ОСОБА_1 та третьої особи - відповідачу ОСОБА_5 - ОСОБА_2 уточнений позов ОСОБА_1 підтримав, просив задовольнити, з позовом ОСОБА_3 не погодився. Надав пояснення, тотожних викладу обставин у всіх позовних заявах. Зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 жодних перешкод ОСОБА_3 у проживанні у спірній квартирі не вчиняли, мав місце добровільний виїзд ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення, що підтверджується добровільним вивозом речей, а також вказував, що ОСОБА_3 жодного разу не сплачував вартість житлово-комунальних послуг.
Відповідач - позивач ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 підтримали, з позовом ОСОБА_1 не погодилися. Стверджували, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 примусово вигнали ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення.
Позивач - відповідач ОСОБА_1, третя особа - відповідач ОСОБА_5 та представники третіх осіб: ТОВ «Житлорембудсервіс» і Автозаводського районного відділу в м. Кременчуці Управління державної міграційної служби України в Полтавській області у судове засідання не прибули. Вказані особи та керівництво вказаних органів просили розглянути справу за їх відсутності та за відсутності їх представників.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - відповідач ОСОБА_1 має на праві власності квартиру АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради згідно розпорядження від 22 січня 2002 року за № 18196/1, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 жовтня 2002 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна та договору дарування частки в праві власності на квартиру, посвідченого 26 листопада 2015 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_7 Державна реєстрація права власності за всіма вказаними правочинами - здійснена (а.с.а.с. 6-10, 129-133).
Станом на день розгляду справи у спірній квартирі зареєстровані: позивач - відповідач - ОСОБА_1, третя особа - відповідач ОСОБА_5 та відповідач - позивач ОСОБА_3, що не заперечувалося сторонами, третіми особами та підтверджується довідкою про склад сім'ї (а.с.137).
Фактично у спірній квартирі проживають позивач - відповідач ОСОБА_1 та третя особа - відповідач ОСОБА_5.
Особовий рахунок відкрито на позивача - відповідача ОСОБА_1.
Вартість житлово-комунальних послуг оплачувалося третьою особою - відповідачем ОСОБА_5 у період, коли на неї було відкрито особовий рахунок, та оплачується позивачем - відповідачем ОСОБА_1, що постає з пояснень їх представника ОСОБА_2 та не заперечувалося відповідачем - позивачем ОСОБА_3, а також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій про сплату вартості таких послуг з січня 2014 року по листопад 2015 року (а.с.а.с. 151-171).
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 15 квітня 2014 року, по цивільній справі № 524/684/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, шлюб між вказаними особами було розірвано (а.с. 11).
Відповідач - позивач ОСОБА_3, будучи зареєстрованим у спірному житловому приміщенні, фактично у ньому не проживає з лютого 2014 року, немаючи поважних причин щодо тимчасового непроживання у спірному житловому приміщенні, особистих речей у спірній квартирі не має, що постає з пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_3 та підтверджується актом, складеним ТОВ «Житлорембудсервіс» 22 червня 2015 року за № 269 (а.с. 12).
Твердження відповідача - позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 щодо примусового виселення ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення позивачем - відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою - відповідачем ОСОБА_5, наявністю зі сторони останніх осіб перешкод ОСОБА_3 у вселенні до спірного помешкання, під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.
Так, з пояснень представника позивача - відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та відповідача - позивача ОСОБА_3 постає, що 14 лютого 2014 року між ОСОБА_5, ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони відбулася сварка внаслідок чого ОСОБА_3 зібрав свої речі і виїхав зі спірного житлового приміщення.
За результатами перевірки заяви ОСОБА_3, здійсненого у лютому 2014 року співробітниками Кременчуцького МВ УМВС України у Полтавській області зроблено висновок про підтвердження обставин вказаної сварки, під час якої ОСОБА_3 перебував у нетверезому стані та про відсутність факту грубого порушення громадського порядку учасниками сварки. У той же самий час цими матеріалами перевірки не підтверджується факт примусового виселення відповідача - позивача ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення (а.с.а.с. 199-207).
Свідок ОСОБА_8, котрий підписав акт від 22 червня 2015 року за № 269 про непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, у судовому засіданні підтвердив факт сварки, яка мала місце 14 лютого 2014 року та пояснив, що сварку та бійку вчинив ОСОБА_3, який після сварки одягнувся і пішов з дому.
Факт добровільного вивозу особистих речей ОСОБА_3 підтверджується також, крім пояснень сторін у справі, свідченнями свідка ОСОБА_9, котрий пояснив, що перевозив речі ОСОБА_3 з квартир до гаражу, конфлікт між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 при вивезенні речей був відсутній.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили в судовому засіданні, що ОСОБА_3 проживав періодично в гаражі, на роботі, на дачі та орендував помешкання у свідка ОСОБА_10 Одночасно, свідки вказали про те, що не були очевидцями будь-яких подій між сторонами у справі.
Суд також враховує і пояснення самого відповідача - позивача ОСОБА_3 щодо того, що має місце спір між ним та ОСОБА_5 з приводу повернення йому понесених ним під час шлюбу витрат на капітальний ремонт спірного житлового приміщення.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб
Відповідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У відповідності до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод, в тому числі, у здійсненні ним права користування своїм майном.
Згідно ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником, а відповідно ч. 2 ст. 405 цього Кодексу член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних
і громадських організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Суд, аналізуючи отримані докази та вказані норми законодавчих актів, приходить до висновку, що відповідач - позивач ОСОБА_3 втратив право користування спірним житловим приміщенням, не проживаючи в ньому понад один рік, без поважних на те причин та не має право на вселення до спірного житлового приміщення, яке не перебуває у його власності та, оскільки не є членом сім'ї власника квартири ОСОБА_1
При цьому, суд враховує, що відповідач - позивач ОСОБА_3, продовжуючи бути зареєстрованим у спірному житловому приміщенні, фактично чинить перешкоди власнику цього приміщення, оскільки нарахування вартості житлово-комунальних послуг, зокрема по оплаті вартості теплової енергії, водопостачання та водовідведення, здійснюються з врахуванням кількості зареєстрованих осіб (а.с.а.с. 151-171).
Крім того, аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру особи, членами сім'ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів його сім'ї.
Вказана вище правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-158 цс 14 від 05 листопада 2014 року і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України у застосуванні одних і тих самих норм матеріального права у тотожних правовідносинах.
Відповідач - позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 не подали до суду належні і допустимі докази на підтвердження позову ОСОБА_3, спростування позову ОСОБА_1 та встановлених судом обставин.
За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Необхідно усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належним на праві власності житловим приміщенням - квартирою № 4 у будинку № 30 по провулку Героїв Бресту у м. Кременчуці шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 4 у будинку № 30 по провулку Героїв Бресту у м. Кременчуці, а у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити у повному обсязі.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, однак при поданні ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільного позову у серпні 2015 року позовна заява була оплачена судовим збором лише ОСОБА_5, залишенням позовної заяви в частині вимог ОСОБА_5 без розгляду за її заявою та несплатою ОСОБА_1 окремо безпосередньо нею її позовних вимог, з відповідача - позивача ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на день подання первісного позову).
Суд неодноразово роз'яснював сторонам права та обов'язки, у тому числі на подання додаткових доказів, уточнення вимог та надавав можливість ознайомлюватися з матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 14, 57 - 59, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належним на праві власності житловим приміщенням - квартирою № 4 у будинку № 30 по провулку Героїв Бресту у м. Кременчуці шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 4 у будинку № 30 по провулку Героїв Бресту у м. Кременчуці.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти днів з дня проголошення .
Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом Полтавської області, якщо рішення не скасовано.
Повне рішення виготовлено 16 січня 2016 року.
Суддя: