Справа № 361/3414/15-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н. П.
Провадження № 22-ц/780/245/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.
Категорія 42 14.01.2016
іменем України
14 січня 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Савченка С.І.,
суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,
при секретарі Якимчук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, який діє в особистих інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, треті особи Броварський районний відділ Управління ДМС України в Київській області, служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області про виселення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації, -
У травні 2015 року позивачі звернулися до суду із вказаним вище позовом, який мотивували тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 лютого 1995 року їм на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1. Вказували, що 18 вересня 1998 року до квартири вселився і був зареєстрований відповідач ОСОБА_4 У подальшому без їх згоди відповідач зареєстрував у квартирі своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Посилалися, що за час проживання у квартирі відповідач ОСОБА_4 систематично порушував правила співжиття, вчиняв щодо них фізичне та психологічне насильство, застосовував погрози та образи. З цих підстав вони неодноразово зверталися до органів міліції, однак вжиті заходи виявилися безрезультатними. Виселятися у добровільному порядку відповідач спільно із неповнолітніми дітьми не бажає, тому вони змушені звернутися до суду. Посилалися на те, що відповідач систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі.У зв'язку із наведеним, посилаючись на ст.116 ЖК України, просили виселити відповідача разом із неповнолітніми дітьми із належної їм квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати Броварський РВ ДМСУ в Київській області зняти відповідача з дітьми із реєстрації у вказаній квартирі.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що вона неодноразово зверталася до Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявами щодо неправомірної поведінки відповідача, що свідчить про систематичність порушення правил співжиття, проте суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування із міліції інформації щодо кримінальних проваджень. Крім того, суд не врахував, що позивачі є власниками квартири і у випадку будь-яких обмежень у користуванні власністю, вони вправі вимагати усунення перешкод у користуванні власністю, в тому числі шляхом виселення.
Апелянт ОСОБА_2 належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується довідкою про доставку їй SMS-повідомлення відповідно до поданої нею заявки на отримання судових повісток в електронній формі, до суду не з'явилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Представник апелянта ОСОБА_7 повідомлений про час розгляду справи телефонограмою за вказаним ним у заяві номером стільникового телефону, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив.
Представник відповідача ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Решта учасників повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених ст.116 ЖК України підстав для виселення відповідачів.
При цьому суд виходив з того при розгляді даної справи не знайшов свого підтвердження факт систематичного порушення правил співжиття та застосування у зв'язку з цим до відповідача заходів запобігання і громадського впливу з боку відповідних органів, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, які виявилися безрезультатними.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку врегульовані ст.ст.156,157 ЖК України та ч.1 ст.116 ЖК України.
Згідно ст.ст.156,157 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
За змістом ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання їм іншого жилого приміщення.
Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку, що для застосування правил ч.1 ст.116 ЖК України необхідна наявність кількох умов, зокрема: систематичного порушення особою правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів і особа продовжує порушення правил співжиття.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підзаходами попередження або громадського впливу, про які зазначено у ч.1 ст.116 ЖК України, маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачі є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 лютого 1995 року, яку приватизували у встановленому законом порядку. Квартира двокімнатна, її загальна площа складає 44,1 кв.м, житлова - 29,6 кв.м.
У вказаній квартирі зареєстровані та мешкають, ОСОБА_2 1970 року народження, ОСОБА_3 1991 року народження, ОСОБА_10 2004 року народження, ОСОБА_4 1964 року народження, ОСОБА_5 2003 року народження, ОСОБА_6 2006 року народження. Крім того, згідно із актом депутата Броварської міської ради Київської області від 5 травня 2015 року ОСОБА_9 із 2003 року проживає разом зі своєю сім'єю: чоловіком ОСОБА_4 та малолітніми дітьим ОСОБА_5 2003 року народження і ОСОБА_6 2006 року народження за адресою АДРЕСА_1.
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2015 року відповідача ОСОБА_4 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу. ОСОБА_4 визнано винним у заподіянні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в ході сварки за місцем проживання.
Також встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази систематичного порушення відповідачем правил співжиття і застосування у зв'язку з такимим порушеннями до відповідача заходів запобігання і громадського впливу, які не дали результату, що у свою чергу є підставою для виселення.
За таких обставин суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову про виселення з підстав систематичного порушення правил співжиття.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування із міліції інформації щодо кримінальних проваджень у відношенні ОСОБА_4 безпідставні. При відкритті провадження, відповідно до клопотання позивачів суддя своєю ухвалою від 18 травня 2015 року витребував із Броварського МВ ГУ МВС України у Київській області належним чином завірені копії кримінальних проваджень, якщо такі мають місце. Проте, протягом розгляду справи Броварським МВ інформація з цього приводу надана до суду не була.
При цьому колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про неповне з'ясування обставин справи, поскільки в даному випадку предеметом доказування у справі є не наявність кримінальних проваджень, а наявність фактів систематичного порушення відповідачем правил співжиття та одночасно наявність фактів застосування у зв'язку з цим до нього заходів запобігання і громадського впливу з боку відповідних органів, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, які виявилися безрезультатними.
Позивачка ОСОБА_2 ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказує коли і які порушення вчинив відповідач і які саме заходи запобігання чи громадського впливу були вжиті, та якимим органами.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачі є власниками квартири і вправі вимагати усунення перешкод у користуванні власністю, в тому числі шляхом виселення безпідставні, поскільки як вище вказувалося відповідно до ст.47 Конституції України та ст. 9 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення або обмеження у праві користування цим жилим приміщенням можливе лише з підстав і в порядку, передбаченому законом. Підстави позову, а саме систематичне порушення відповідачем правил співжиття та застосування у зв'язку з цим до відповідача заходів запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Інших доводів незаконності судового рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: