79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.01.2016р. Справа № 914/3677/15
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів
про стягнення 9 834 453 грн. 32 коп.
Суддя Мазовіта А.Б.
Секретар Юрків М.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №14-127 від 13.05.2014р.);
від відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність №43 від 17.09.2015р.)
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів про стягнення 9 834 453 грн. 32 коп.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 28.10.2015р. призначив розгляд справи на 23.11.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника сторони строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 12.01.2015 р.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 04.12.2014 р. було укладено договір купівлі-продажу природного газу №2115/15-ТЕ-21, на виконання умов якого відповідачу протягом січня-травня 2015 року було передано у власність природний газ на загальну суму 113791582грн. 08 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості природного газу виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість за природний газ становить 7 900 800 грн. 43 коп. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню в сумі 1 055 180 грн. 46 коп., 3% річних в сумі 53 356 грн. 96 коп., інфляційні втрати в сумі 825 115 грн. 47 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 9834453грн. 32 коп.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву. У зв'язку з складним фінансовим становищем, просив суд зменшити розмір пені та розстрочити виконання рішення суду на 5 років із сплатою заборгованості рівними частинами.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
4 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (покупець) було укладено договір №2115/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу.
За цим договором постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
На виконання умов договору, позивач протягом січня-травня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 113791582грн. 08 коп., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 р., актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2015р., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 р., актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 р., актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2015 р. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Відповідно до абз. 1 п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (абз. 2 п. 6.1. договору).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості газу, позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 7 900 800 грн. 43 коп. основного боргу, 1 055 180 грн. 46 коп. пені, 53 356 грн. 96 коп. 3% річних, 825 115 грн. 47 коп. інфляційні втрати.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У поданому відзиві на позовну заяву (вх. 15.07.2015 р.) відповідач зазначив, що основний борг у розмірі 7 900 800 грн. 43 коп. сплачений повністю, на підтвердження чого долучив копії платіжних документів.
З долучених документів вбачається, що основний борг був сплачений відповідачем ще до порушення провадження у даній справі (ухвала суду від 28.10.2015 р.).
Слід також зазначити, що у відповідності до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» основного боргу у розмірі 7900800грн. 43 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 1 055 180 грн. 46 коп., 3% річних в сумі 53 356 грн. 96коп., інфляційні втрати в сумі 825 115 грн. 47 коп.
Як зазначалося вище, умовами договору встановлено, що статочний розрахунок здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що суми пені та 3% річних за зобов'язаннями, які виникли з поставки у січні 2015 року нараховані позивачем за період з 15.02.2015 р. по 18.02.2015 р. в сумі 22 210 грн. 90 коп. та 1 708 грн. 52 коп. відповідно. Сума пені та 3% річних за зобов'язаннями, які виникли з поставки у лютому 2015 року нараховані позивачем за період з 15.02.2015 р. по 16.02.2015 р. в сумі 8 692 грн. 02 коп. та 434 грн. 60 коп. відповідно. Сума пені та 3% річних за зобов'язаннями, які виникли з поставки у травні 2015 року нараховані позивачем за період з 15.06.2015 р. по 21.07.2015 р. в сумі 767 204 грн. 53 коп. та 38 360 грн. 20 коп. відповідно.
З огляду на те, що 14 число місяців, наступних за поставкою газу у місяцях січні та лютому 2015 року, припали на суботу, а 14 число місяця, наступного за поставкою газу у місяці травні 2015 року, припало на неділю, останнім днем виконання зобов'язання щодо оплати вартості газу, поставленого у січні 2015 року, було 16 лютого 2015 р., поставленого у лютому 2015 року - 16 березня 2015 року, поставленого у травні 2015 року - 15 червня 2015 року.
Слід також зазначити, що відповідно до п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Відтак, після проведеного перерахунку з урахуванням меншої кількості днів прострочення розмір пені та 3% річних за зобов'язаннями, які виникли з поставки у січні 2015 року, повинен становити 5 106 грн. 48 коп. та 392 грн. 81коп. відповідно (за період часу з 17.02.2015 р. по 18.02.2015 р.), за зобов'язаннями, які виникли з поставки у травні 2015 року - 720 827 грн. 92коп. та 36 041 грн. 40 коп. відповідно (за період часу з 16.06.2015 р. по 21.07.2015 р.). За зобов'язаннями, які виникли з поставки у лютому 2015 року пеня, 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються у зв'язку із відсутністю прострочення відповідача, оскільки станом на 17.03.2015 р. відповідачем вартість газу, поставленого у лютому 2015 року, оплачено повністю.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.
В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня .
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.
Як вбачається із матеріалів справи, прострочений борг за зобов'язанням які виникли з поставки у січні 2015 року існував в період з 17.02.2015 р. по 18.02.2015 р., що становить 2 календарних дні. Таким чином, до прострочених платежів не може бути застосована індексація, оскільки прострочка мала місце за період менший, ніж місяць, а тому в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 216 068 грн. 87 коп., нарахованих позивачем за зобов'язаннями, які виникли з поставки у лютому 2015 року, слід відмовити.
Під час нарахування позивачем інфляційних втрат за зобов'язаннями, які виникли з поставки у квітні 2015 року, позивачем у розрахунку помилково вказано суму заборгованості у розмірі 1 201 756 грн. 07 коп., яка, натомість мала становити 947 366 грн. 74 коп. З урахуванням фактичного боргу, після перерахунку, розмір інфляційних втрат за зобов'язаннями, які виникли з поставки у квітні 2015 року, повинен становити 258 178 грн. 79 коп.
У доповненнях до відзиву на позов відповідач просив зменшити розмір пені та розстрочити виконання рішення суду на 5 років із сплатою заборгованості рівними частинами.
Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011, № 18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Беручи до уваги те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 40% до 589804грн. 45 коп.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9).
Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому.
Заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу виникла з вини відповідача, несплата даної заборгованості протягом тривалого часу порушує матеріальні інтереси позивача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та може призвести до негативних наслідків для нього.
Слід також зазначити, що ті наслідки, на які посилається заявник, як на підставу розстрочення, в разі такого розстрочення можуть настати в майбутньому і для стягувача.
Викладені заявником у заяві доводи стосуються наслідків, які можуть настати після виконання рішення суду, не мають достовірного характеру та ґрунтуються на його припущеннях. В той же час заявником не обґрунтовано винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі №914/3677/15 чи роблять таке виконання неможливим, не подано належних та допустимих доказів, які б могли бути підставою для відстрочення виконання рішення суду, клопотань про витребування відповідних доказів заявником не подавалося.
Також заявником не доведено, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду заяви про відстрочку, зміняться в майбутньому після можливого відстрочення та нададуть йому змогу виконати рішення в повному обсязі.
Відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, способів виконання рішення суду, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Заявником не наведено жодних доводів та доказів того, що підприємством вживаються та чи вживатимуться на майбутнє заходи щодо покращення результатів господарської діяльності, в тому числі шляхом оптимізації виробничих процесів, продажу незадіяного в основній діяльності майна чи передачу такого майна в найм, залучення позичкових коштів, тощо.
Таким чином, доводи, наведені у клопотанні про розстрочку виконання рішення суду є необґрунтованими та безпідставними, а тому клопотання про розстрочку виконання рішення суду не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 589 804 грн. 45 коп. пені, 49 287 грн. 85 коп. 3% річних, 314 603 грн. 67 коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 551, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 233 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів, вул. Данила Апостола, 1 (ідентифікаційний код 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 589 804 грн. 45 коп. пені, 49 287 грн. 85 коп. 3% річних, 314 603 грн. 67 коп. інфляційних втрат, 20 209 грн. 80 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
В судовому засіданні 11.01.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 14.01.2016 р.
Суддя Мазовіта А.Б.