15 січня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2378/15
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.,
при секретарі судового засідання - Гринюк І.В.,
за участю сторін:
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
відповідача: Шкирта А.В.,
представника відповідача: Радь О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі головного спеціаліста відділу імміграційної роботи Шкирти Андрія Васильовича про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, громадянин Азербайджану ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі головного спеціаліста відділу іміграційної роботи Шкирти Андрія Васильовича Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України з подальшою забороною в'їзду в Україну терміном на три роки та зобов'язання відповідача зняти заборону в'їзду на територію України.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що викладені в оскаржуваному рішенні підстави не знайшли свого відображення щодо нього. На даний час має сім'ю та постійне місце проживання в Україні. З січня 2015 року проживає у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1. Крім цього зазначає, що у с.Минай, Ужгородського району постійно проживає його батько ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який відповідно до посвідки серії НОМЕР_1 постійно проживає в Україні. Також позивач зазначає, що 28 травня 2015 року він визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №1215070030001712, яке зареєстроване за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, по якому на даний час триває досудове розслідування. При прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано всі характеризуючі дані щодо нього, а саме, що він не притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності на території України, має постійне місце проживання, має кошти на утримання сім'ї, правил співжиття ніколи не порушував, приводи органами внутрішніх справ щодо нього не здійснювалися, скарг від сусідів щодо його поведінки за місцем проживання не поступало. Позивач зазначає, що його термін перебування на Україні закінчився, однак у зв'язку з відсутністю коштів не мав можливості виїхати. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про примусове повернення за межі України та заборону в'їзду в Україну.
В судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали та просили такий задовольнити.
Представники відповідача, у судовому засіданні проти позову заперечили, зазначили, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі діючого законодавства та у межах, наданої компетенції, правові підстави для скасування рішення управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 17.11.2015 року про примусове повернення за межі України громадянина Азербайджану ОСОБА_1 та заборону в'їзду в Україну на 3 роки, відсутні.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 цього Закону, іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні, вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах.
Згідно із пунктом 9 ч.1 статті 1 цього ж Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку, вважаються таким, які тимчасово перебувають на території України.
Іноземці або особи без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України, згідно з п. 14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - вважаються нелегальними мігрантами.
Згідно п. 1 ст. 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема іноземцями та особами без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до п. 2, 3 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в разі в'їзду з держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються у МЗС та його представництвах, здійснюється в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Держприкордонслужби.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди між Урядом Азербайджану та Кабінетом Міністрів України про безвізові поїздки громадян Азербайджану та України, підписаної 14.02.2002 року, громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в'їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі, по документах, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди.
Підстави перебування відповідних іноземних громадян, що належать до держав безвізового режиму регулюються також п. 15 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до п.15 ч.1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно п.1 ст.15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема іноземцями та особами без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами перевірки, які були надані представником відповідача у судовому засіданні, що 08 червня 2015 року в ході проведення профілактичних заходів щодо нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері на ринку у м.Ужгороді, по вул. Бородіна був виявлений громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з документом, який посвідчує особу, а саме паспортом громадянина Республіки Азербайджан НОМЕР_2, виданого 09.12.2011 року. Згідно наданих пояснень від 08.06.2015 року, ОСОБА_1 приїхав в Ужгород до своїх знайомих 30.12.2014 року, а саме до ОСОБА_8.
Після закінчення встановленого терміну тимчасового перебування на території України, громадянин Азербайджану ОСОБА_1 не виїхав у зв'язку з відсутністю коштів, однак до компетентних органів з питань продовження терміну перебування не звернувся.
За порушення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме встановленого факту перебування іноземця на території України понад встановленого терміну 08.06.2015 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності. Було складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 203 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 08 червня 2015 року винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення. За даною постановою ОСОБА_1 перебував в Україні з порушенням правил, а саме ухилився від виїзду з України після закінчення терміну перебування 90 днів, за що до нього застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Штраф за постановою оплачений позивачем 12.08.2015 року.
Так, 17.11.2015 року у ході проведення профілактичних заходів щодо нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері на ринку у м.Ужгороді, по вул. Бородіна був повторно виявлений громадянин Азербайджану ОСОБА_1, термін перебування якого на території України складав 325 днів, що є перевищенням встановленого законодавством терміну перебування на території України.
17.11.2015 року управлінням ДМС України в Закарпатській області було прийнято Рішення про примусове повернення за межі України та заборону в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_1, яким зобов'язано громадянина Азербайджану ОСОБА_1 повернутися за межі України та залишити територію України у термін до 30.11.2015 року та заборонити йому подальший в'їзд на територію України строком на 3 роки (а.с. 10).
У статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Стаття 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначає підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Так, пунктом 13 статті 4 цього Закону, визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Пунктом 15 цієї норми визначено, як вже зазначалося судом, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
В судовому засідання не підтвердилися доводи позивача, про те, що він повідомляв відповідача про намір збирання документів, які необхідні для подачі до органів міграційної служби для продовження законного перебування його на території Україні з метою зближення з сім'єю, а саме з його батьком, який проживає на території України.
Також, не підтверджено та не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду і сам факт звернення до відповідача з відповідними заявами щодо продовження перебування його на території України.
Щодо посилань позивача та його представника на те, що позивач перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_8, слід зазначити, що належних та допустимих доказів про те, що позивач дійсно перебуває з вищевказаною громадянкою в цивільному шлюбі суду не надано.
Крім того, слід зазначити, що згідно чинного законодавства України перебування осіб у цивільному шлюбі може бути визнано відповідним судом вразі доведення факту, що ці особи дійсно проживають тривалий час разом та ведуть спільне господарство, однак таких доказів також суду не надано.
Також, слід зазначити згідно наявних пояснень позивача, які містяться в матеріалах справи від 08.06.2015 року вбачається, що такий приїхав на територію України не для возз'єднання з сім'єю, а саме з своїм батьком, а до своїх знайомих, а саме ОСОБА_8
Суд вважає потрібним також зазначити що право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» до членів сім'ї іноземця або особи без громадянства - чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження.
Так, згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження позивача в нього проживає на території України його батько ОСОБА_9, однак відповідно якщо позивач мав намір проживати разом з батьком, як він зазначає для зближення з сім'єю, він зобов'язаний був звернутися з відповідною заявою до відповідача як це чітко передбачено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Однак, як зазначалося вище такі дії з його боку зроблені не були.
Щодо посилання позивача та представника позивача, що позивач на даний час являється потерпілим у кримінальній справі, то слід зазначити, що як з'ясовано з пояснень представника відповідача про дану постанову про порушення кримінальної справи, в якій позивач є потерпілим відповідачу стало відомо лише в судовому засіданні при розгляді даної справи. В той же час, доказів про подання позивачем такої до відповідача у встановленому законом порядку до моменту винесення оскаржуваного рішення суду також не надано.
Сам факт наявності кримінального провадження в якому позивач визнаний потерпілим не спростовує порушення ним чинного законодавства щодо порушення ним перебування на території України, яке визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за що відповідно його було притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, тим самим зафіксовано факт порушення ним чинного законодавства.
Як з'ясовано в ході судового розгляду позивач постанову про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржив та відповідно сплатив штраф, чим фактично визнав порушення ним законодавства України про перебування на її території.
На підставі вищевикладеного, громадянин Азербайджану ОСОБА_1, який в'їхав в Україну 30.12.2014 року, термін перебування його на території України станом на 17.11.2015 року становив 325 днів, що свідчить про те, що позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців шляхом недотримання встановленого порядку перебування іноземця на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення в країну походження позивача.
Суд погоджується з тим, що рішення про повернення позивача є необхідним заходом обмеження права особи на свободу пересування, оскільки судом встановлено, що ця особа знаходилася на території України протиправно з порушенням встановленого законом порядку та під час розгляду даної справи судом не встановлено обставин звернення позивача ОСОБА_1 до міграційної служби із заявою та документами необхідними для продовження законного терміну перебування на території України та не встановлено інших обставин, які б узаконювали перебування позивача на території України.
Щодо рішення в частині заборони громадянину Азербайджану ОСОБА_1 в'їзду на територію України на 3 (три) роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Із статті 2 (Свобода пересування) Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає:
1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
4. Права, викладені в п. 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).
Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Так, відповідно до зазначеної норми Закону, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому і сьомому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
В рішенні відповідача від 17 листопада 2015 року про примусове повернення за межі України та заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 на територію України на 3 (три) роки - жодної підстави, якою відповідач керувався при прийнятті рішення про заборону в'їзду в Україну не зазначено.
З матеріалів справи вбачається, що за постановою від 08 червня 2015 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу 510,00 грн. і такий був сплачений позивачем повністю 12 червня 2015 року.
Отже, підстави для прийняття рішення для заборони в'їзду позивача у відповідності до абзацу 6 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні.
Інших підстав, визначених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу громадянину Азербайджану на територію України на 3 (три) роки під час судового розгляду справи не встановлено.
Позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним засобом реагування відповідача на вказане порушення.
Жодної підстави для прийняття рішення щодо заборони позивачу громадянину Азербайджану ОСОБА_1 в'їзду на територію України на 3 (три) роки у відповідності до ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідачем не визначено та необґрунтовано, тому дії відповідача в цій частині є протиправними.
Отже, рішення про примусове повернення за межі України та заборону в'їзду в Україну від 17.11.2015 року визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині заборони позивачу громадянину Азербайджану ОСОБА_1 в'їзду на територію України на 3 роки.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення в частині заборони позивачу в'їзд на територію України на 3 роки, що є підставою для задоволення адміністративного позову в цій частині, у зв'язку з чим належить до задоволення і позовна вимога позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити дії щодо зняття заборони в'їзду позивачу на територію України на три роки.
Судовий збір при розгляді даної категорії справ не сплачується, а помилково сплачений повертається за ухвалою суду згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 160,163,165, 183-5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі головного спеціаліста відділу імміграційної роботи Шкирти Андрія Васильовича про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення за межі України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 №74 від 17.11.2015 року в частині заборони в'їзду на територію України терміном на 3 роки.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області вчинити дії щодо зняття заборони в'їзду громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 на територію України.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.5 ст.183-5 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в п'ятиденний строк з дня його проголошення. Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
СуддяC.А. Гебеш