Справа: № 826/13427/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
14 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Хрімлі О.Г.,
суддів Коротких А.Ю.,
Літвіної Н.М.,
при секретарі Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі за текстом - відповідач-1), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі за текстом - відповідач-2) про скасування податкового повідомлення-рішення № 10426552209 від 31 січня 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача-1 на підставі наказу № 3834 від 12 грудня 2014 року, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Є-ресурс» за червень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінея», Товариством з обмеженою відповідальністю «Продмаркет ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Стиль Україна», Приватним підприємством «СТА Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Норіка», Товариством з обмеженою відповідальністю «БТЛ Форсаж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Пікун», Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс Святошинський» за серпень 2014 року, результати якої оформлено актом № 25/26-55-22-09/36387249 від 15 січня 2015 року.
Згідно з висновками проведеної перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа»: п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 907 037,00 грн.
31 січня 2015 року відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 10426552209, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 360 556,00 грн., у тому числі: 907 037,00 - основний платіж, 453 519,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (покупець) та його контрагентами (постачальники): Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінея», Приватним підприємством «СТА Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «БТЛ Форсаж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Норіка», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Стиль Україна», укладено договори поставок № 4600036957 від 01 листопада 2013 року, № 1600037922 від 18 березня 2014 року, № 4600038166 від 23 травня 2014 року, № 4600038170 від 26 травня 2014 року, № 4600037676 від 19 лютого 2014 року, № 15/11/13 від 15 листопада 2013 року, за змістом яких постачальник зобов'язується поставляти товари по цінах і в асортименті, вказаними в специфікаціях, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати.
Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Є-ресурс» (виконавець) укладено договір про надання послуг № 1/ФА від 01 червня 2014 року, за змістом якого виконавець зобов'язується надавати замовнику комплексні послуги з супроводу та підтримки операцій, які необхідні замовнику для здійснення господарської діяльності, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати надані послуги.
На підтвердження факту реального виконання укладених договорів у матеріалах справи наявні копії: додаткових угод до договорів, специфікацій до договорів, замовлень до договору, кошторисів, звітів про тривалість виконаних робіт виконавцями робіт, актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних та видаткових накладних, платіжних доручень, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних, генеральних довіреностей на отримання ТМЦ.
Крім того, у матеріалах справи наявні докази наявності у позивача приміщень, в яких здійснювалась його фінансово-господарська діяльність та права здійснення в них такої діяльності, а саме: договори оренди та суборенди, про заміну сторони договору суборенди, додаткові договори, акти прийому-передачі об'єктів оренди, за адресами: місто Дніпропетровськ, бульвар Зоряний, 1а; місто Харків, бульвар Грицевца, 2а, вулиця Гвардійців Широнинців, 101/99; місто Миколаїв, проспект Миру, 1/1; місто Ніжин, вулиця Шевченко, 107-а; місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, 31, вулиця Кудряшова, 1, Харківське шосе, 19, проспект Перемоги, 3, Залізничне шосе, 57; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень; ліцензії Міністерства доходів і зборів України на здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» роздрібної торгів тютюновими виробами та алкогольними напоями за відповідні періоди та за відповідною адресою; торгові патенти на право здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» торгівельною діяльністю (роздрібною торгівлею) за відповідні періоди та за відповідною адресою.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінея», Приватне підприємство «СТА Транс», Товариство з обмеженою відповідальністю «БТЛ Форсаж», Товариство з обмеженою відповідальністю «Норіка», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Стиль Україна» постачали товар в магазини позивача та на склади (розподільчі центри), який в подальшому оприбутковувався, що підтверджується прибутковими накладними по кожному постачальнику та договорами оренди магазинів та складів, на яких здійснювалось оприбуткування товарів з доказами на право здійснення в них торговельної діяльності.
Також, позивачем здійснювалося звітування про продаж і запаси товарів у торгівельній мережі та мережі ресторанного господарства по м. Києву, м. Харкову, м. Чернігову, м. Ужгороду, м. Полтаві, м. Чернівці, м. Рівне, м. Івано-Франківську, м. Луцьку, м. Миколаєву, м. Черкаси, м. Херсону, м. Кіровограду, м. Краснодону Луганської області, Чернігівській області, Запорізькій області, Донецькій області, Дніпропетровській області, Київській області, за 2-й, 3-й квартали 2014 року, що підтверджується звітами з відмітками Головного управління статистики у місті Києві.
Як вбачається з акту перевірки, як на підставу відсутності реального характеру здійснених правочинів між позивачем та вказаними контрагентами та порушення позивачем норм податкового законодавства відповідач-1 посилається на матеріали акта Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва № 2225/26-55-22-02/34349495 від 01 серпня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Є-ресурс» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень 2014 року»; акта № 9077/04-63-22-03/36366517 від 19 листопада 2014 року про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Норіка»; відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування придбаного товару у спірних контрагентів.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
При вирішенні даної справи, колегія суддів ураховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.
Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Також, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.
Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
З приводу посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування придбаного товару у спірних контрагентів, колегія суддів зазначає, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, не є законодавчим документом з питань оподаткування та не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у справі № К/9991/64514/11, від 16 квітня 2013 року у справі № К/800/9087/13, від 18 серпня 2015 року у справі № К/800/29695/15.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності, оскільки взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені договорами, які не було визнано в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, у тому числі податковими накладними.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Тому, колегія суддів вважає посилання відповідачів на акти: про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Є-ресурс» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень 2014 року»; про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Норіка», як на підставу відсутності реального здійснення господарських операцій та порушення позивачем норм податкового законодавства, необґрунтованими, оскільки жодним чином не доводять факт порушення позивачем норм податкового законодавства.
Отже, апелянтом не надані суду належні та допустимі докази в розумінні КАС України, а тому наведені обставини не беруться до уваги колегією суддів, як доказ порушення позивачем податкового законодавства.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що податковим органом неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 10426552209 від 31 січня 2015 року, оскільки суми податкового кредиту за відповідний період підтверджуються первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, та доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та засновані на нормах права.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2015 року - без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 15 січня 2016 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді А.Ю. Коротких
Н.М. Літвіна
.
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Літвіна Н. М.
Коротких А. Ю.