Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/19388/14-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В. О.
Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В.
14 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Широкової Л.В.,
суддів Борисюка Р.М., Матюшенка І.В.,
при секретарі судового
засідання Мишаковській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року
по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,-
У грудні 2014 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по процентам та пені у солідарному порядку, обґрунтовуючи його тим, що між позивачем та ОСОБА_2 були укладені кредитні договори № 52107С117 від 25.09.2007 року та № 52108С21 від 11.04.2008 року, за умовами яких останньому надано 19880,00 дол. США кредиту із кінцевою датою погашення 15.09.2013 року та 68000,00 дол. США кредиту із кінцевою датою погашення 08.04.2033 року із сплатою 12,5 % річних по кожному договору. Для забезпечення виконання умов вказаних договорів 25.09.2007 року та 11.04.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договори поруки № 52107Р16 та № 52108Р3 відповідно.
Посилаючись на те, що боржник станом на 06.12.2010 року не виконав належним чином свої кредитні зобов'язання та рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18.06.2012 року, що набрало законної сили та яким були частково задоволені вимоги банку до відповідачів щодо основного зобов'язання, позивач просив суд задовольнити його позов.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 7870,69 доларів США заборгованості за кредитним договором № 52107С117 від 25.09.2007 року за період з 07.12.2010 року по 11.12.2014 року та 3000,00 грн. пені. Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 5931,83 доларів США заборгованості за кредитним договором № 52108С21 від 11.04.2008 року за період з 28.03.2014 року по 11.12.2014 року по процентам та 6000,00 грн. пені. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 27576,82 доларів США заборгованості згідно кредитного договору № 52108С21 від 11.04.2008 року за період з 07.12.2010 року по 27.03.2014 року по процентам та 1000,00 грн. пені.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати оскаржуване рішення суду у частині відмови у стягненні боргу та постановити у цій частині нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не було враховано, що для проведення операцій з кредитування банком використовуються кошти, залучені на платній основі.
Крім того, вважає, що висновок суду про зменшення розміру пені є не правильним та таким, що порушує вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 не надала жодного доказу свого скрутного фінансового становища, а ОСОБА_2 із таким клопотанням взагалі не звертався.
У своїх доводах також посилається на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 25.09.2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» (правонаступником якого є позивач - ПАТ«Державний експортно-імпортний банк України») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 52107С117 про надання останньому 19880,00 доларів США кредиту зі сплатою, визначених сторонами відсотків за користування кредитними коштами і ще один № 52108С21 від 11.04.2008 року за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 68000,00 доларів США із сплатою визначених сторонами відсотків за користування кредитними коштами (а.с.7-9,13-16).
З метою забезпечення виконання зазначених кредитних договорів 25.09.2007 року та 11.04.2008 року між банком та ОСОБА_3 були укладені відповідно договори поруки № 52107Р16 та № 52108Р3, за якими остання виступила поручителем по виконанню вказаних кредитних договорів (а.с.12,23-24).
Як визначив законодавець, зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, п. 2.4.2 вищевказаних кредитних договорах передбачено, що у разі порушення строків погашення кредиту, процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, що діяла у період за який сплачується пеня.
Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитних договорів законодавцем передбачено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Відтак, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідачів на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами та пеня за несвоєчасне погашення процентів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання є обґрунтованою вимогою банку.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитними договорами рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 18.06.2012 року у справі №2-1480/2012 з відповідачів було стягнуто у солідарному порядку на користь позивача заборгованість за вищевказаними кредитними договорами станом на 06.12.2010 року у загальній сумі 703959,15 грн.(а.с.34-35).
Частково задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на час вирішення спору вказане судове рішення не виконане.
Правильність проведення позивачем розрахунку заборгованості відповідачами не оскаржується та не оспорена.
Із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості за кредитними договорами з позичальника та поручителя колегія суддів погоджується, оскільки даний висновок ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Правильно встановивши фактичні обставини у справі та давши правильну оцінку всім зібраним доказам, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог ПАТ«Державний експортно-імпортний банк України». При цьому судом першої інстанції не було враховано наступне.
Згідно з ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до пункту 27 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054,1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Зменшивши розмір пені суд першої інстанції, не звернув увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, наявності інших обставин, які мають істотне значення та лише за заявою відповідача.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не подавав до суду заяви про зменшення неустойки, а відповідач ОСОБА_3 не зазначала обставин, які б мали істотне значення для вирішення цього питання, то у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування правових наслідків, встановлених ч. 3 ст.551 ЦК України.
Внаслідок цього судом першої інстанції помилково зменшено розмір пені визначеної позивачем та не оспореної відповідачами.
Із огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині часткового стягнення пені підлягає скасуванню із ухваленням нового про повне задоволення вказаних вимог.
У решті рішення суду не оскаржується.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року в частині стягнення пені скасувати та ухвалити нове.
Стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором № 52107С117 від 25.09.2007 року по пені у сумі 73660,66 грн. за період з 07.12.2010 року по 11.12.2014 року, заборгованість за кредитним договором № 52108С21 від 11.04.2008 року по пені у сумі 57009,62 грн. за період з 28.03.2014 року по 11.12.2014 року, із ОСОБА_3 заборгованість згідно кредитного договору № 52108С21 від 11.04.2008 року по пені у сумі 243786,38 грн. за період з 07.12.2010 року по 27.03.2014 року, а також із кожного по 2009,70 грн., сплаченого позивачем до апеляційного суду судового збору.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: