ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про закриття провадження у справі
"29" грудня 2015 р. Справа № 809/3917/15
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боршовського Т.І.
за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості - Виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
до ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “Акцент-Банк”
про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 3778,55 грн.,-
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Акцент-Банк”, про стягнення безпідставно виплаченої допомоги по безробіттю за період з 07.10.2014 року по 02.02.2015 року в розмірі 3778,55 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 11.08.2014 року звернулась в Івано-Франківський міський центр зайнятості та отримала статус безробітної відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» з призначенням виплати допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В період перебування на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості, відповідач з 11.08.2014 року по 14.04.2015 року отримувала допомогу по безробіттю. Однак ОСОБА_2 під час перебування на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості як безробітна, одночасно перебувала в трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк». Таким чином, отримані відповідачем кошти у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття в сумі 3738,55 грн., як незаконно виплачені, підлягають відшкодуванню позивачу.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі.
Відповідач у справі - ОСОБА_2 в письмовому запереченні проти позову від 14.09.2015 року просила суд в позові відмовити. При цьому, відповідач посилається на те, що вона трудового договору з Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» не укладала, а лише проходила стажування у вказаному банку.
В судовому засіданні відповідач та її представник підтримали заперечення проти позову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» в письмових поясненнях від 17.12.2015 року вказало на те, що ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з вказаною банківською установою в період з 07.10.2014 року по 02.02.2015 року, та отримувала відповідну винагороду за виконану роботу.
Суд заслухавши пояснення відповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали позовної заяви, заперечення проти позову, дійшов таких висновків.
11.08.2014 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Івано-Франківського міського центру зайнятості про надання статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». 11.08.2014 року Івано-Франківським міським центром зайнятості надано відповідачу статус безробітної.
Позивачем проведено перевірку підстав виплати відповідачу допомоги по безробіттю, про що складено акт № 4662 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якою встановлено, що в період перебування на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості відповідач з 07.10.2014 року по 08.02.2015 року незаконно отримала допомогу по безробіттю в розмірі 3778,55 грн.
17.08.2015 року позивачем було надано під розписку відповідачу вимогу № 2484-06/14-15 про відшкодування коштів в розмірі 3778,55 грн., з роз'ясненням про те, що в разі добровільного неповернення цих коштів, вказаний центр зайнятості змушений буде звернутися до суду про їх стягнення.
Частиною 1 статті 34 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - Кодексу) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Суд дійшов висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу дозволяє зробити висновок, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 5 частини четвертої статті 50 Кодексу суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
Водночас за змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.
Отримавши кошти у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття в сумі 3738,55 грн., відповідач набула право власності на них, та їй як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на допомогу по безробіттю в розмірі 3738,55 грн., та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такий висновок суду, відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постановах Верховного Суду України від 22.09.2015 року у справах № п/811/3781/14 та № 804/6131/14.
Постанови Верховного Суду України відповідно до норми статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі належить закрити на підставі пункту 1 частини 2 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості - Виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство “Акцент-Банк”, про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 3778,55 грн., - закрити.
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя /підпис/ ОСОБА_4
Ухвала складена в повному обсязі 30.12.2015 року