Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 жовтня 2015 р. Справа №805/4218/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови: 13год.25хв.
ухвалено в нарадчій кімнаті
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Троянової О.В.
при секретарі Кудрі В.Г.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представник відповідача не з'явився ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Приватного акціонерного товариства “ЕФЕС УКРАЇНА”
до ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0000234700/2788/10/28-03-47,
Приватне акціонерне товариство “ЕФЕС УКРАЇНА” звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0000234700/2788/10/28-03-47/ а.с.4-10/.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2015 року замінено відповідача ОСОБА_2 державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів на ОСОБА_2 державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що правомірність включення сум ПДВ до складу податкового кредиту позивачем підтверджено фактичним отриманням товарів, наявністю у платника податку належним чином оформлених податкових накладних та інших документів, передбачених чинним законодавством. Враховуючи наведене, просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлений позов, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.
Вказує на те, що під час перевірки податковим органом встановлений факт порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині не включення його контрагентами сум податкових зобов'язань з ПДВ та ненадання податкової звітності у лютому 2015 року, що призвело до завищення суми податкового кредиту.
Враховуючи наведене, просив в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі /а.с.101-104/. Просив суд розглядати справи без його участі /а.с.106/.
Відповідно до приписів ч.2 ч.4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - Приватне акціонерне товариство “ЕФЕС УКРАЇНА” зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 00377457), місцезнаходження юридичної особи: 83059, місто Донецьк, пр-т. Ілліча, б. 106/а.с.66-71/, перебуває на обліку як платник податків у СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку, зареєстрований в якості платника ПДВ, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200082245/а.с.77/.
Відповідач - ОСОБА_2 державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керується Податковим кодексом України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 є правонаступником ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.
Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно п. 15.1. Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.
Позивачем 19.03.2015р. надано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість №9043079965 за лютий 2015 року, визначено податковий кредит в сумме 49102грн., в додатку номер 5 відображено контрагентів КП «Донецькміськводоканал», ПАТ «Донецькміськгаз»/а.с.78-86/.
Відповідно до ст.76, п.200.10 ст.200 ПК України ОСОБА_2 державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено камеральну перевірку даних ПрАТ “ЕФЕС УКРАЇНА” задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2015 року. За наслідками якої складено акт від 17.04.2015р. №147/28-03-47-00377457/а.с.12-18/.
З висновків акту перевірки вбачається, що позивачем допущено такі порушення законодавства:
- п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1,п.200.2, ст.200, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму ПДВ та податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового)періоду за лютий 2015 року на суму 69059,66грн./а.с.13-18/.
Не погодившись із висновками акту, позивачем 30.04.2015 за вих.№12-201 було подано заперечення на акт перевірки від 17.04.2015р. №147/28-03-47-00377457 /а.с.19-23/.
З урахуванням заперечень на акт камеральної перевірки від 17.04.2015р. №147/28-03-47-00377457, висновки акту листом від 15.05.2015 №2665/10/28-03-47 викладено у наступній редакції:
- п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1,п.200.2, ст.200, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму ПДВ та податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового)періоду за лютий 2015 року на суму 49102,49грн.
На підставі вказаного акту перевірки з урахуванням заперечень до нього, та висновків за результатами розгляду заперечень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2015р:
- податкове повідомлення-рішення №0000234700/2788/10/28-03-47 яким Приватному акціонерному товариству “ЕФЕС УКРАЇНИ” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 73 653грн., у тому числі за основним платежем 49102грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 24551грн./а.с.11/.
06 червня 2015 року позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення №0000234700/2788/10/28-03-47 до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників /а.с.29-35/.
Рішенням Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 23.06.2015 №15783/10/28-10-10-4-33 податкове повідомлення-рішення №0000234700/2788/10/28-03-47 залишено без змін /а.с.36-40/.
10 липня 2015 року позивач звернувся із повторною скаргою на податкове повідомлення-рішення №0000234700/2788/10/28-03-47 до Державної фіскальної служби України /а.с.41-47/.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 30.07.2015 №16069/6/99-99-10-01-04-25 повторно скаргу Приватного акціонерного товариства “ЕФЕС УКРАЇНИ” залишено без розгляду/а.с.48-49/.
Не погоджуючись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.
У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок про порушення ПрАТ “ЕФЕС УКРАЇНА” п. п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1,п.200.2, ст.200, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму ПДВ та податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового)періоду за лютий 2015 року на суму 49102,49грн. а саме, контрагентами позивача не задекларовано об'єкт оподаткування та податкові зобов'язання з ПДВ.
Суд не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, з таких підстав.
ПрАТ «ЕФЕС УКРАЇНА» мало право на віднесення сум податку до податкового кредиту за результатами господарських операцій із КП «Донецькміськводоканал», ПАТ «Донецькміськгаз».
Так, між ПрАТ «ЕФЕС УКРАЇНА» та КП «Донецькміськводоканал» укладено договір на прийом господарсько-побутових стоків №436 від 01.01.2007р /а.с.113-122/, а також договір про водопостачання №4491 від 01.12.2010р/а.с.123-125/.
На підтвердження виконання зазначених договорів суду надано платіжні доручення та рахунки за надані послуги /а.с.112,126/.
Між ПрАТ «ЕФЕС УКРАЇНА» та ПАТ «Донецькміськгаз» було укладено договір на розподіл природного газу №2013/Т-ПР-76 від 18.12.2012р, відповідно до договору №9-Х від 05.01.2015р/а.с.127-137/.
На підтвердження виконання зазначеного договору суду надано додатки до вказаного договору (№2 договірні обсяги транспортування природного газу, №3 розрахунок витрат та втрат природного газу в мережі, №4 технічну угоду, протокол розбіжностей, додаткові угоди до договору), платіжні доручення, акт подання послуг з розподілу природного газу, протокол розрахунку об'ємів споживання газу /а.с.139-157/.
Внаслідок чого, в лютому 2015 року позивачем суму ПДВ у розмірі 49102грн. включено до податкового кредиту /а.с.78-86/.
Правовідносини, що склалися у даному проваджені регулюються в тому числі Податковим кодексом України, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Розділ V Податкового кодексу України регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.
Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг( у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Податкові накладні зареєстровані у встановленому законодавством порядку в електронному реєстрі виданих та отриманих податкових накладних про, що свідчить відповідний витяг з електронної бази даних який міститься в матеріалах справи. Крім того, дана обставина підтверджується актом камеральної перервірки (а.а.3).
Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.
Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності..
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.
Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.
Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.
Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростоване відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме, договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, проїзні документи, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.
Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.
Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини у рішеннях,позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.
Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.
Факт здійснення господарських операцій з контрагентами підтверджується вищенаведеними первинними документами позивача. Суд зазначає, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, про що відповідачем в акті перевірки не зазначається.
В діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість зменшення відповідачем від'ємного значення податку на додану вартість, бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за наслідками неналежного виконання контрагентами позивача своїх обов'язків щодо несвоєчасного виконання власних податкових зобов'язань перед бюджетом не повинна бути покладена на добропорядних платників податку та не може вважатися підставою для відповідальності позивача.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства “ЕФЕС УКРАЇНА” до ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0000234700/2788/10/28-03-47- задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС від 20 травня 2015 року №0000234700/2788/10/28-03-47 яким Приватному акціонерному товариству “ЕФЕС УКРАЇНА” збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 73653грн.,у тому числі: 49102грн. сума основного платежу, 24551грн. сума штрафних (фінансових)санкцій.
Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства “ЕФЕС УКРАЇНА” судові витрати у сумі 182,70(сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок)грн. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 22 жовтня 2015 року.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 жовтня 2015 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Троянова О.В.