12 січня 2016 року м. Київ К/800/62350/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуРоменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області
на постановуСумського окружного адміністративного суду від 03.09.2014
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014
у справі № 818/1855/14
за позовомПриватного підприємства «Спецкомплект»
доРоменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області
проскасування податкових повідомлень-рішень,-
Приватне підприємство «Спецкомплект» звернулось до суду з позовом до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000802200 від 08.05.2014 в частині донарахування податку на прибуток на суму 23 091 грн., №0000012200 від 10.07.2014 в частині донарахування зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 260,27 грн., №0000192200 від 05.02.2014 в частині визначення штрафної санкції на суму 155 040 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 10.07.2014 в частині донарахування грошового зобов'язання на суму 1 260,27 грн., податкове повідомлення-рішення №0000192200 від 05.02.2014 в частині донарахування грошового зобов'язання на суму 155 040 грн., в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції в частині задоволення позову, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №19/2201/32191331 від 22.01.2014;
- за висновками названого акта перевірки позивачем занижено податок на прибуток на суму 242 579 грн., податок на додану вартість на суму 15 980 грн. та позивачу нараховано штрафні санкції за перевищення строків використання під звіт готівки на суму 5 983,65 грн., штрафні санкції за порушення порядку щоденного роздрукування та зберігання «Z-звітів» на суму 156 400 грн., штрафні санкції за непроведення розрахункових операцій через належним чином зареєстрований РРО у сумі 1 грн.;
- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення №0000192200 від 05.02.2014, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 155 380 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення №0000222200 від 05.02.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 242 579 грн. за основним платежем та на суму 162 690,75 грн. за штрафними санкціями;
3) податкове повідомлення-рішення №0000202200 від 05.02.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9 496,25 грн. за основним платежем та на суму 2 218,06 грн. за штрафними санкціями;
- з урахуванням рішення Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області про результати розгляд первинної скарги №6199/10/18-28-10-03-04-43/50-ск від 18.04.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00008022000 від 08.05.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 145 612 грн. (з яких: 134 035 грн. - основний платіж та 11 577 грн. - штрафні санкції);
- з урахуванням рішення Міністерства доходів та зборів України про результати розгляд скарги №11547/6/ 99-99-10-01-15 від 18.04.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 10.07.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 639,31 грн. (з яких: 4 511,45 грн. - основний платіж та 1 127,86 грн. - штрафні санкції).
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій частково не погодилися з висновками податкового органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
В частині спірних правовідносин щодо висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 260,27 грн., колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як продавцем) та ТОВ «Адалід-Гран» (як покупцем) укладено договір поставки товарно-матеріальних цінностей №164/08 від 28.08.2012.
Відповідач обґрунтовує свою позицію наявністю розбіжності в Системі автоматичного співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між задекларованими позивачем податковими зобов'язання та задекларованим ТОВ «Адалід-Гран» податковим кредитом з податку на додану вартість.
Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Досліджуючи правомірність декларування позивачем спірної суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, судами попередніх інстанцій встановлено, що розбіжність у показниках податкового зобов'язання у позивача та податкового кредиту у ТОВ «Адалід-Гран» виникла внаслідок помилкового включення останнім до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року податку на додану вартість на суму 1 260,27 грн.
Також, суди встановили, що загальна сума податкових зобов'язань позивача в результаті здійснення операцій з ТОВ «Адалід-Гран» становить 2 520,54 грн., що підтверджується податковим накладним № 12 від 02.10.2012 на суму 7 561,62 грн. (в т.ч. сума ПДВ - 1 260,27 грн.), № 89 від 15.10.2012 на суму 7 561,62 грн. (в т.ч. сума ПДВ - 1260,27 грн.).
Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що факт здійснення господарської операції підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: актом звіряння стану взаєморозрахунків на 31.10.2012, витягом з Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2012 року, видатковою накладною, подорожнім листом вантажного автомобіля.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності декларування позивачем суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Адалід-Гран» та, як наслідок, щодо наявності законних підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 000001220 від 10.07.2014 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1260,27 грн.
В частині спірних правовідносин щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі п.4 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за не роздрукування фіскальних звітних чеків та не забезпечення їх зберігання, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у робочі дні підприємства у період з 02.07.2010 по 31.12.2012 не роздрукував на реєстраторі розрахункових операцій Datecs МР-50 заводський номер №ДУ02013198 фіскальний номер №1813001215 фіскальні звітні чеки та не забезпечив їх збереження у книгах обліку розрахункових операцій за №1813001215/1, №1813001215/2 у кількості 456 звітів.
Згідно п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.
За змістом п.4 ст.17 названого Закону за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання.
Не виконуючи протягом певного періоду часу обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи цей чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.
Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.
Отже, за вчинення порушень, передбачених пунктом 4 статті 17 названого Закону, податковий орган може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 16 квітня 2013 року по справі № 21-89а13.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосування до позивача суми штрафних санкцій в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17 грн. х 20 = 340 грн.) за порушення вимог п.4 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та наявності законних підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0000192200 від 05.02.2014 в частині застосування до позивача штрафних санкцій на суму 155 040 грн.
Доводи касаційної скарги усього вищенаведеного не спростовують та не дають підстав вважати, що при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи в оскаржуваній частині та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в оскаржуваній частині.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.
2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 в оскаржуваній частині залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний