"12" січня 2016 р. м. Київ К/800/63135/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуДолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 04.09.2014
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014
у справі № П/811/2736/14
за позовомОСОБА_4
доДолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
проскасування податкового повідомлення-рішення в частині,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №160-15 від 30.06.2014 в частині нарахованої суми грошового зобов'язання в розмірі 4 250 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.09.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- позивач орендує земельну ділянку водного фонду з розташованим на ній водним об'єктом загальною площею 9,1147 га згідно договору оренди землі від 11.11.2011, за умовами якого нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 283 273 грн., а орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 1,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 4 250 грн.;
- відповідачем на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 прийнято податкове повідомлення-рішення №160-15 від 30.06.2014, яким за порушення п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України визначено позивачу податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на суму 8 500 грн.
Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем, в порушення вимог пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, визначено розмір орендної плати за умовами укладеного договору оренди у розмірі 1,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2014 рік.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичні зміни орендної плати та, відповідно, не є підставою для донарахування відповідачем суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням.
Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх такими, що зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права та без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення, в тому числі, наявністю правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 11.06.2013 по справі №21-166а13, у постанові від 11.06.2013 по справі №21-443а12, у постанові від 24.06.2014 по справі №21-204а14 стосовно спірних правовідносин щодо застосування положень Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про оренду землі» при визначені граничного розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.
Проте, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини сторін виникли в період дії Податкового кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
За змістом пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.269.1 ст.269 названого Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 названого Кодексу встановлено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до пунктів 288.1, 288.2, 288.3 ст.288 названого Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Згідно п.288.5 ст.288 названого Кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для інших категорій земель, ніж землі сільськогосподарського призначення, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Таким чином, диспозиція вказаної норми чітко розрізняє розмір орендної плати, яка визначається договором, та річну суму платежу, яка не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру.
Тобто, з набранням чинності Податковим кодексом України законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
А тому, незалежно від установленого договором розміру орендної плати, річна сума платежу не може бути меншою від розміру, встановленого чинним законодавством, що регулює дані правовідносини.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших законодавчих актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 названого Кодексу, до моменту внесення до такого договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст.288 названого Кодексу.
Така правова позиція узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року у справі № 21-274а14.
Проте, при розгляді даної справи суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів не дослідили обставин та не встановили, чи відповідає річна сума платежу з орендної плати за 2014 рік, яка нарахована позивачу контролюючим органом згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, розміру річної суми платежу, передбаченому підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.
З огляду на неповноту встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.
2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний