Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
"22" грудня 2015 р. № 820/10345/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Сайко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області
про скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії ,
Позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
1. Витребувати з Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1;
2. Скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1;
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити Посвідку на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, видану безстроково.
В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. Позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної республіки ОСОБА_3, прибув в Україну у 1989 році. З 1989 по 1993 рік працював на ВАТ "Завод "Ленінська кузня" м. Київ, у зв'язку з чим був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання Серії КВ №8557/48869 від 21.06.2004 р. з безстроковим терміном дії, виданою відділом ГІРФО ГУ МВС України в Харківській області на підставі абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України “Про імміграцію”.
Так, позивач звернувся із письмовою заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання. Проте, листом від 09.09.2015 року №04/8-19238 відповідачем-1 було повідомлено про скасування відповідним рішенням (висновком Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області) посвідки позивача на постійне проживання в Україні.
За таких підстав, позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи заявленого позову, у зв'язку з чим просив суд задовольнити позов повністю.
Відповідач-1 у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог КАС України. Проти задоволення позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Жодних заяв, клопотань про розгляд справи за відсутності у порядку письмового провадження та до канцелярії суду від представника відповідача не надходило.
Відповідач-2 у судове засідання також не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог КАС України. Жодних заяв, клопотань про розгляд справи за відсутності у порядку письмового провадження чи заперечень та до канцелярії суду від представника відповідача не надходило.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позовних вимог, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як підтверджено матеріалами справи, Позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної республіки ОСОБА_3, прибув в Україну у 1989 році. З 1989 по 1993 рік працював на ВАТ "Завод "Ленінська кузня" м. Київ, у зв'язку з чим був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання Серії КВ №8557/48869 від 21.06.2004 р. з безстроковим терміном дії, виданою відділом ГІРФО ГУ МВС України в Харківській області на підставі абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України “Про імміграцію”.
Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі за текстом - Порядок № 251).
Пунктом 14 Порядку №251 визначено, що обмін посвідки також здійснюється у разі непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).
У разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання (п. 22 Порядку).
Окрім того, у п. 3.18. Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС від 15.07.2013 р. № 681, де зазначено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства можуть звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.
Для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (п.15 вказаного Порядку №251).
Суд зазначає, що даний перелік необхідних документів як додаток до заяви є вичерпним.
Як підтверджено матеріалами справи, на підставі положень Порядку №251, позивач звернувся до відповідача-1 - Головного управління ДМС у Харківській області, з письмовою заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання Серії КВ №8557/48869 від 21.06.2004 р., в якій просив здійснити обмін посвідки.
Однак, листом від 09.09.2015 року №04/8-19238 відповідачем-1 було повідомлено про скасування відповідним рішенням (висновком від 24.02.2014 року Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області) посвідки позивача на постійне проживання в Україні.
Оскаржуване рішення (висновок) вмотивоване тим, що на думку відповідача-1 для отримання в 2004 р. дозволу на імміграцію позивач та посвідки на постійне проживання в Україні позивачу із заявою треба було звернутися до 07.02.2002 року, а тому позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 3 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Суд зазначає, що у вказаному рішенні зазначено про обов'язок повідомлення позивача про прийняття такого рішення. Проте, відповідач2 знехтувавши своїм обов'язком в цій частині, не ознайомив позивача із прийнятим ним рішенням, оскільки доказів того, що позивач був ознайомлений з таким рішенням (висновком), матеріали справи не містять.
Про вказане рішення (висновок) позивач дізнався 09.09.2015 року, згідно листа ГУ ДМСУ в Харківській області.
Видача посвідки на постійне проживання Позивачу здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані УДМС України в Київській області та зазначені в оскаржуваному рішенні. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України “Про імміграцію”, будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.
Як підставу для скасування посвідки та анулювання відмітки про наявність дозволу на постійне проживання в Україні позивач зазначає абз.3 п.4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Вищевказані норми регулюють відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачають випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області керувалося п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1. Цією ж нормою Закону відповідач - управління Державної міграційної служби України в Київській області, обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про скасування посвідки на постійне проживання від 24.02.2004 року.
За цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Суд зазначає, що рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 24.02.2014 р., яким серед іншого визнано посвідку неправомірною, прийнято у вигляді висновку. Проте, висновок за своєю суттю є остаточною думкою про що-небудь, підсумком, зробленим на основі спостережень, або розгляду певних фактів, а тому в силу положень ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства, не може бути скасований.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року про визнання посвідки на постійне проживання неправомірною прийняте з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення Порядку №1983.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАСУ).
За таких підстав, оскаржуване позивачем рішення у вигляді висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає скасуванню у повному обсязі.
Суд зазначає, що вимога позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити Посвідку на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, суд зазначає, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року не підлягає задоволенню, оскільки посвідку позивача визнано неправомірною ГУ ДМС в Київській області, а тому не може бути поновленою зовсім іншим територіальним органом - ГУ ДМС в Харківській області. А тому в цій частині адміністративний позов підлягає залишенню без задоволення.
Суд зазначає, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 року на підставі положень ст. 79 КАСУ було витребувано із Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновку від 24.02.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, яку останнім було виконано та направлено поштою до суду копію такого висновку. Таким чином, дану вимогу судом було задоволено раніше.
За таких підстав, адміністративний позов громадянина СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії-задовльнити частково.
Скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 24.02.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 28 грудня 2015 року.
Суддя Спірідонов М.О.