Головуючий у 1 інстанції - Кривошеєв Д.А.
Суддя-доповідач - Василенко Л.А.
17 грудня 2015 року справа №243/7029/15-а
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенко Л.А., суддів Гайдара А.В., Жаботинської С.В.,
при секретареві Томах О.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Винник О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2015 року у справі №243/7029/15-а за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради (далі - УСЗН Слов'янської міської ради або УСЗН), в якому просив:
- визнати протиправною відмову УСЗН у поновленні статусу інваліда війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- визнати право на статус інваліда війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як особи рядового складу військового формування, що стала інвалідом внаслідок каліцтва, одержаного під час виконання службових обов'язків;
- зобов'язати УСЗН видати безтермінове посвідчення інваліда війни І групи (а. с. 1-8).
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до УСЗН Слов'янської міської ради задоволені частково, а саме:
визнано протиправною відмову УСЗН у поновленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни на підставі п. 2 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язано УСЗН прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу інваліда війни на підставі п. 2 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а. с. 108-110).
Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, в апеляційній скарзі, посилається на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував рішення Верховного суду України від 06.11.2013 року та від 20.01.2015 року і Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 року, якими встановлено, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби під час воєнних дій в контексті ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни (а.с. 114-120).
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, позивача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги і дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.
У 2002 році УПСЗН Слов'янської міської ради на підставі акта огляду від 15 травня 2002 року № 1214 Слов'янської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії та відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) ОСОБА_1 встановлено статус інваліда війни І групи та видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 травня 2002 року (а. с. 10 зворотній бік, а. с.11).
Позивач з 2002 року перебував на обліку в УПСЗН Слов'янської міської ради як особа, що має статус інваліда війни згідно норм ст.7 Закону №3551.
З довідки до акта огляду МСЕК Серії 10 ААБ №055230 від 04.10.2011р. встановлено, що ОСОБА_1 призначено першу групу інвалідності, причина інвалідності - «травма та її наслідки, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби», строк - «безстроково» (а. с. 10).
Актом від 27.12.2011р. №02-52/12 «Про вилучення документів» УПСЗН Слов'янської міської ради у позивача вилучені документи, зокрема, пільгове посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_1 , для перевірки підстав встановлення йому статусу інваліда війни згідно п.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а. с. 11 зворотній бік).
На підставі протоколу № 02-20/01 від 28.03.2012 року робочої групи УПСЗН по перевірці встановлених статусів відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Жертв нацистських переслідувань», у зв'язку з відсутністю в досліджених документах підстав, викладених у ст.1, ст.4, ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з метою виправлення допущеної помилки було скасовано статус «інвалід війни» гр. ОСОБА_1 (а. с. 12).
28.05.2015р. позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення йому статусу «прирівняного до інвалідів війни» відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а. с. 13).
Листом відповідача від 08.06.2015р. №Ч-0877-2.1-6.33 повідомлено, що на позивача не поширюється дія п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 2012 року до теперішнього часу виплати позивачеві не здійснювались у зв'язку з відсутністю статусу інваліда війни (а. с. 13 зворотній бік).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у поновленні позивачеві статусу інваліда війни, передбаченого п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, «що в матеріалах справи наявні належні і достатні докази того, що позивач є інвалідом війни в розумінні пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а. с. 110 передостанній абзац постанови суду першої інстанції від нижнього поля сторінки), внаслідок чого задовольнив заявлені ОСОБА_1 вимоги.
Цей висновок суду колегія суддів вважає хибним, оскільки судом першої інстанції не враховані рішення судів, які набрали законної сили, і які впливають на вирішення спірних відносин у цій справі.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року та Вищого адміністративного суду України від 30.05.2013 року в справі №2а/0544/141/2012 відмовлено у задоволенні позову Слов'янського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання надати статус інваліда війни (а. с. 94-100).
Постановою Верховного суду України від 06.11.2013 року в справі 2а/0544/141/2012 (№21-377а13) за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень (а. с. 39-40,76-78)
Зазначеною постановою встановлено наступні обставини.
У квітні 2012 року Слов'янський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати дії Управління щодо вилучення у ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни І групи та позбавлення його статусу інваліда війни І групи неправомірними, зобов'язати Управління надати ОСОБА_1 статус інваліда війни І групи.
ОСОБА_1 в період проходження строкової служби в національній гвардії України, знаходячись у військовій частині та виконуючи обов'язки кухаря, отримав опіки, які призвели до інвалідності, тобто зазначена травма отримана позивачем в період проходження строкової служби не в зв'язку з захистом Батьківщини, або внаслідок інших бойових дій у складі діючої армії, отримана в мирний час в державі, яка не входить до переліку країн, визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де велися бойові дії.
В цій постанові Верховного суду України зазначено, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни (а. с. 39-40, 76-78).
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05.08.2014р. у справі №243/3146/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014р., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27.04.2012р. в справі №2а/0544/141/2012 (а. с.101-102).
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2014 року в справі №243/11536/13-а відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування акту індивідуальної дії, а саме, протоколу Робочої групи управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради з перевірки правильності встановлення статусу «інваліда війни» відносно ОСОБА_1 від 28.03.2012 р. № 02-20/01 щодо (а.с.85-87).
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року скасовано постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24.02.2014 року у справі №243/11536/13-а; позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання незаконним та скасування акту індивідуальної дії, задоволено; визнано незаконним та скасовано протокол Робочої групи управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради з перевірки правильності встановлення статусу «інваліда війни» відносно ОСОБА_1 від 28.03.2012 р. № 02-20/01 (а .с. 88 - 89).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі №243/11536/13-а.
Постановою Верховного суду України від 20 січня 2015 року у справі № 21-528а14 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання незаконним та скасування акту індивідуальної дії скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 року, справу направлено на новий розгляду до суду касаційної інстанції. В цій постанові зазначено про те, що «на думку колегії суддів Судової палати а адміністративних справах Верховного Суду України, інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, а тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни». Крім того Верховний Суд України звернув увагу на те, що в іншій справі вже було зроблено висновок про відсутність у ОСОБА_1 підстав для отримання статусу інваліда війни згідно статті 5 Закону №3551-XII (а. с. 90-91).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 року у справі №243/11536/13-а (касаційне провадження К/800/6106/15) скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 року у справі №243/11536/13-а, а постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2014 року залишено без змін (а. с. 36-38, 92-93).
Вищим адміністративним судом України встановлені наступні обставини.
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування протоколу Робочої групи Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради з перевірки правильності встановлення статусу «інваліда війни» від 28.03.2012 року № 02-20/01.
Надання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. А відповідно до частини 1 статті 4 зазначеного Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, тому позивач не може вважатися інвалідом війни, а також зазначив, що суд першої інстанції вірно вказав на те, що прийняте рішення Робочої групи за протоколом від 28.03.2012 року № 02-20/01 вже було предметом судового розгляду (справа №21-377а13) (а.с. 36-38, 92-93).
Колегією суддів також встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року в адміністративній справі №805/17330/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування акта індивідуальної дії (а. с. 79-84).
Зі змісту цих двох рішень судів встановлено, що позивач звертався з позовом про:
-визнання незаконним та скасування абзацу 2 п. 4 та абзац 2 п. 5 Положення про Робочу групу з перевірки правильності встановлення статусу, затвердженого наказом Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 29.03.2012 р. № 01-06/052, у частині повноважень цієї Робочої групи перевіряти підстави, правильність та правомірність встановлення статусів згідно законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про соціальний захист дітей війни силовими структурами»;
-визнання незаконними та скасування абз. 6 п.5 та п. 6 Положення про Робочу групу з перевірки правильності встановлення статусу, затвердженого наказом УПСЗН Слов'янської міської ради від 29.03.2012 року № 01-06/052 у частині повноважень цієї Робочої групи змінювати та скасовувати відповідний соціальний статус особи, щодо якої проводилась перевірка, і обов'язковості цього рішення;
-визнання незаконним та скасування наказу УПСЗН Слов'янської міської ради від 20.03.2012 року № 01-06/048 «Про створення робочої групи з перевірки правильності встановлення статусу» у повному обсязі та визнання незаконним та скасувати наказ УПСЗН Слов'янської міської ради від 29.03.2012 року за № 01-06/052 «Про затвердження Положення про Робочу групу з перевірки правильності встановлення статусу» (а.с.79-81).
Відповідно до ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
За приписами ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно норм ч. 1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-ХІІ до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами першим та другим частини другої цієї ж статті Закону №3551 встановлено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Згідно частини п'ятої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII ( далі Закон №2232) строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Верховний Суд України в вищенаведеній постанові у справі №21-528а14 від 20.01.2015 року дійшов висновку, що за правилами норми ч.5 ст.2 Закону №2232 проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожнім участі у бойових діях та захисту Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Також в цій постанові Верховний суд України дійшов правового висновку про те, що «…інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, а тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни». Крім того Верховний суд України зазначив, що «надання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. А відповідно до частини першої статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на територіях інших держав» ( а. с. 90, 91).
На підставі аналізу наведених вище норм матеріального закону, якими регулюються спірні відносини; виходячи з встановлених обставин цієї справи; відповідно до ч.1 ст.72 КАС України враховуючи обставини, встановлені у зазначених вище рішеннях судів; керуючись приписами ст.244-2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмова відповідача від 08.06.2015р. №Ч-0877-2.1-6.33 на звернення позивача щодо повернення йому статусу «прирівняного до інвалідів війни» відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 є правомірною та такою, що ґрунтується на законі, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки всі позовні вимоги є похідними від вимоги позивача про визнання протиправною відмови відповідача поновити статус інваліда війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, внаслідок чого постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Постанова в повному обсязі укладена 18 грудня 2015 року.
Керуючись ст.195 ч.1, ст.196, ст.198 ч.1 п.3, ст.202 ч.1 п.4, ст.205 ч.2, ст. 207, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради задовольнити.
Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2015 року у справі №243/7029/15-а за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.
Головуючий Л.А.Василенко
Судді А.В. Гайдар
С.В. Жаботинська