печерський районний суд міста києва
Справа № 2-а-468/12
22 лютого 2013 року cуддя Печерського районного суду Соколов О.М.,
головуючого: судді Соколова О.М.,
при секретарі: Кінаш О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова про визнання відмови протиправною та зобов'язання суб'єкта владних повноважень поновити виплату пенсію за віком, -
В листопаді 2012 року на адресу Печерського районного суду надійшов вищевказаний адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова, в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України; зобов'язати Пенсійний фонд України, Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова поновити йому виплату пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року. З посиланням на Рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України з вимогою поновити виплату пенсії, на що отримав відмову останнього. За наведених обставин просить задовольнити вищевказаний адміністративний позов у заявлений ним спосіб.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, проте в прохальній частині його адміністративного позову міститься клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник Пенсійного фонду України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, проте подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю. В письмових запереченнях Пенсійного фонду України, що надійшли на адресу суду, відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Пенсійний Фонд України відповідно до Положення про Пенсійний Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, лише організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії, а саме призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний Фонд України. Окрім цього, зазначив, що на виконання Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року розроблено проекти Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон» та після прийняття таких нормативно-правових актів, органи Пенсійного фонду зможуть здійснювати пенсійні виплати таким особам. Також вказав, що дійсно позивачка зверталася до Пенсійного Фонду України із заявою про призначення та виплату їй пенсії за віком, на яку останній була надана відповідь у строки визначені Законом України «Про звернення громадян» але будь-якого рішення про відмову в призначені пенсії позивачці, відповідачем не приймалося.
Представник Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
За наведених обставин суд враховуючи положення ст. 35, ч. 4 ст. 128 КАС України, визнав за можливе розглядати справу у відсутність сторін, за наявними у матеріалах справи доказами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, 1923 року народження, проходив навчання та працював на території України. У вересні 1994 року виїхав на постійне місце проживання до Королівства Іспанія.
15 жовтня 2011 року направив до Пенсійного Фонду України заяву, в якій з посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року просив поновити виплату йому пенсії за віком.
На вказану заяву отримав лист-відповідь Пенсійного Фонду України, в якому відповідач роз'яснив позивачу, що на даний час триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У статті 51 вказаного Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Отже, безумовним правом позивача є його право на соціальний захист, а саме призначення та виплату йому пенсії за віком та відповідно обов'язком України є зокрема соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами у тому числі на призначення та виплату пенсії.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
В той же час, в своїй заяві з посиланням на ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач вказує на свій обов'язок подати заяву до територіального органу Пенсійного Фонду України за місцем постійного проживання в Україні, проте у встановленому Законом порядку за місцем свого постійного проживання до виїзду з Україні не зверталась, що підтверджено самою позивачкою в її адміністративному позові, а тому вимоги позивача до відповідача Пенсійного фонду України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача до відповідача Пенсійного Фонду України з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України - Міністра соціальної політики України.
У своїй діяльності Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).
Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Пенсійний Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.
Таким чином, Пенсійний фонд України не є належним відповідачем, який має призначити та виплатити позивачу пенсію за віком.
Позовні вимоги до відповідача Пенсійного Фонду України про визнання незаконним відмови в призначенні та виплаті пенсії є також безпідставними, оскільки як вбачається із відповіді, Пенсійний Фонд України розглянувши заяву позивача, у межах своєї компетенції надав роз'яснення з яких вбачається, що на момент надання позивачу відповіді триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення. При цьому, рішення про відмову у призначенні та виплаті позивачці пенсії за віком, відповідачем Пенсійним фондом України не приймалося.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача до відповідача 2 оскільки ОСОБА_1 не звертався до Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова з будь-якими заявами, а тому останнє не могло порушити його прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Розглядаючи справу, у межах заявлених вимог, судом не встановлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова відносно до позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 8, 22, 24, 25, 46 Конституції України, ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративний позову ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова про визнання відмови протиправною та зобов'язання суб'єкта владних повноважень поновити виплату пенсію за віком - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.М. Соколов