печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31983/14-ц
Категорія 53
09 грудня 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Литвинової І.В.
за участю секретаря Іванова Г.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд», третя особа Київська обласна державна адміністрація про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання забезпечити доступ до робочого місця, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання забезпечити доступ до робочого місця, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 04.04.2014 року ОСОБА_1, який працює в Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Управління споруд» на посаді інженера-електрика з 04.01.2000 року по теперішній час, та ОСОБА_2, який працює у відповідача на посаді інженера слаботочного комплексу, відповідач обмежив доступ до своїх робочих місць, не виплачує їм заробітну плату, трудових книжок не видає, з будь-якими наказами про звільнення чи обмеження в доступі роботи не ознайомлює, чим грубо порушує трудові права позивачів.
Згідно листів відповідача №398 від 25.07.2014 р., №434 від 20.08.2014 р., адресованих начальнику управління інфраструктури та туризму Київської ОДА Панкєєву С.В. та першому заступнику Голови Київської обласної ради Добрянському Я.В., директор ОСОБА_6 повідомляв, що зважаючи на підготовку та проведення позачергових виборів Президента України, складну суспільно-політичну ситуацію в м. Києві, високу ймовірність різного роду провокаційних дій, спрямованих на дестабілізацію роботи розташованих в будівлі установ, внаслідок чого можливий зрив підготовки до проведення позачергових виборів президента України, в адміністративній будівлі були застосовані заходи безпеки. Внаслідок цього, а також приймаючи до уваги вкрай неприязні стосунки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з гол. інженером ОСОБА_7, що склалися між ними та з метою вчинення будь-яких можливих подальших негативних проявів особистої неприязні, була призупинена дія перепусток позивачів.
Також позивачі зазначають, що підстава про яку неодноразово зазначав в телефонній розмові ОСОБА_6 так і у вищевказаних листах, а саме наявність кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №1214100000000165 від 13.01.2014 року, відсутність рішення суду про скасування запобіжного заходу, а також наявність можливих провокаційних дій, спрямованих на дестабілізацію роботи розташованих в будівлі установ, не може бути підставою як для відсторонення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від роботи, будь-якого обмеження доступу до роботи так і взагалі підставою для припинення трудового договору.
Крім того, постановою начальника відділу прокуратури м. Києва Машкова О.О. від 26.04.2014 року було закрито кримінальне провадження на підставі п. 3. ч. 1 ст. 284 КПК України відносно позивачів.
Позивачі зазначають, що своїми необґрунтованими та протиправними діями відповідач порушує їх право на працю, оскільки з наказом «Про заборону входження на територію підприємства та обмежені в доступі до робочого місця» вони ознайомлені не були, починаючи з квітня 2014 року їм не виплачується заробітна плата, з наказами про звільнення їх не ознайомили та не видали трудові книжки.
Обґрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди позивачі зазначали, що за час вимушеного прогулу та не допуску до роботи вони були позбавлені можливості влаштуватися на іншу роботу, тобто були протиправно позбавлені права на працю і отримання доходу, що враховуючи похилий вік позивачів, призвело до фізичних та моральних страждань та погіршення стану здоров'я.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили суд скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-електрика Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» та ОСОБА_2 з посади інженера слаботочного комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд»; поновити ОСОБА_1 на посаді інженера-електрика комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» та ОСОБА_2 на посаді інженера слаботочного комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд»; зобов'язати Комунальне підприємство Київської обласної ради «Управління споруд» забезпечити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реальний доступ до роботи в тому числі доступ до робочого місця; стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 102 422,31 грн. та на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 100 497,10 грн., що є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, починаючи з квітня 2014 року по теперішній час; стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. та на користь ОСОБА_2 кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн.
В ході судового розгляду позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, посилаючись на те, що при звільненні позивачів були порушені норми трудового законодавства.
Представник відповідача Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність та зазначив, що вирішення справи залишає на розсуд суду .
Суд, вислухавши пояснення позивачів та їх представника, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Право визначати чисельність та штат працівників відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України належить лише власнику або уповноваженому ним органу, як і проводити перестановки працівників в процесі вивільнення.
Судом встановлено, що 15.05.2014 р. Комунальним підприємством Київської обласної ради «Управління споруд» було видано наказ № 84 про «Скорочення штату працівників», відповідно до якого з посиланням на згоду профспілкового комітету (Протокол зборів ПК від 08.05.2014 р.) прийнято рішення про попередження працівників підприємства відповідно до Списку про можливе звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
15.05.2014 р. Комунальним підприємством Київської обласної ради «Управління споруд» було видано наказ № 85 «Про попередження щодо скорочення» ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Наказом №-137 від 22.07.2014 р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади інженера - електрика з 26.07.2014, згідно п. 1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату працівників) з виплатою вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Наказом №-137 від 22.07.2014 р. ОСОБА_2 було звільнено з роботи з посади інженера слаботочного комплексу з 26.07.2014, згідно п. 1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату працівників) з виплатою вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Між тим, за правилами ст. 40 КЗпП самі по собі зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення, якщо не скорочується штат або чисельність працівників, оскільки припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Так, при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Крім того, відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає - іншу роботу (як вакантну посаду, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантну посаду, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Строк попередження про майбутнє звільнення має бути не меншим 2-х місяців. З цього випливає, що обов'язок власника або уповноважений ним органу пропонувати працівникові іншу роботу також діє на протязі всього терміну дії попередження, а не лише при врученні такого попередження.
Відповідач обґрунтовує законність такого звільнення тим, що на підприємстві відбулись зміни в організації виробництва і праці, в результаті чого мало місце скорочення штату працівників, що потягло за собою звільнення ряду працівників згідно з визначеним переліком, разом з тим, будь-яких доказів щодо змін в організації виробництва і праці надано не було. Також відповідачем не було доведено, що позивачам пропонувалась інша робота і вони відмовились від переведення або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації
Крім того, відповідачем при звільненні були порушені вимоги ст. 47 КЗпП України, відповідно до яких власник або вповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку у день звільнення з внесеними до неї записами про звільнення.
Відповідно ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п.4.2 Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки», якщо працівник відсутній на роботі у день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається лише за письмовою згодою працівника.
Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт щодо попередження про скорочення від 26.05.2014 року, згідно якого, останній повідомив, що Позивачі належним чином ознайомлені з наказами №84 від 15.05.2014 року «Про скорочення працівників» та №85 від 05.05.2014 року «Про попередження про скорочення», а також попередженням про вивільнення, що підтверджується відповідним повідомленнями про отримання вказаних документів, оскільки у вказаних повідомленнях про вручення поштового відправлення, взагалі відсутній підпис отримувача ОСОБА_1, а у повідомленні про вручення поштового відправлення на ім'я ОСОБА_2 підпис останнього міститься, але даним рекомендованим листом з повідомленням ОСОБА_2 отримав лише саме попередження про скорочення, а не накази №84 від 15.05.2014 року «Про скорочення працівників» та №85 від 15.05.2014 року «Про упередження про скорочення», як стверджує відповідач.
Відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 1 (крім ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 ст.40 і п.п.2 і3 ст.41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Судом представник відповідача неодноразово зобов'язувався подати рішення профспілкової організації, яке оформлено протоколом від 08 травня 2014р. про надання згоди на звільнення позивачів, разом з тим зазначений доказ суду поданий не був, що дає підстави зробити висновок, що позивачі, всупереч вимогам ч.1 ст.43 КЗпП України, були звільнені з роботи без згоди первинної профспілкової організації, що також свідчить про те, що звільнення позивачів за п.1 ст.40 КЗпП України є незаконним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно довідки №66 від 03.02.2014 року, наданої відповідачем, зазначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 163,27 грн. Таким чином, за період з 28 липня 2014р. по 09 грудня 2015 р. за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заробітної плати, яка обчислюється, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 163,27 грн. за час вимушеного прогулу, який становить 347 днів та складає суму 56654,69 грн.
Згідно довідки №65 від 03.02.2014 року, наданої відповідачем, зазначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 167,01 грн. Таким чином, за період з 28 липня 2014р. по 09 грудня 2015 р. за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заробітної плати, яка обчислюється, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 167,01 грн. за час вимушеного прогулу, який становить 347 днів та складає суму 57952,47 грн.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивачів про стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до задоволення частково, а саме: у розмірі 56 654,69 грн. ОСОБА_2 та 57 952,47 грн. ОСОБА_1
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди працівникові є порушення власником законних прав працівника.
Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості .
Оскільки судом були встановлені порушення прав позивачів, в зв'язку з їх незаконним звільненням, вимога про відшкодування моральної шкоди є обґрунтуванню та підлягає частковому задоволенню в розмірі 3000 грн. кожному з відповідачів, з врахуванням вимог розумності та справедливості.
На підставі положень ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера-електрика, ОСОБА_2 на посаді інженера слаботочного комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» з 26.07.2015 р. та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць.
Що стосується вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача забезпечити реальний доступ до робочого місця, то вона задоволенню не підлягає, оскільки не доведена необхідність та правове обґрунтування зазначеної вимоги, з огляду на те, що вимога про поновлення на роботі судом задовольняється.
У відповідності до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1 206 грн. 07 коп. в дохід держави.
На підставі ст. 40, 117, 148, 149, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України №301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки», Постановою Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95» Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд», третя особа Київська обласна державна адміністрація про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання забезпечити доступ до робочого місця, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Скасувати наказ Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» № 137 від 22 липня 2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-електрика та поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді інженера-електрика Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» з 26 липня 2014р.
Скасувати наказ Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» № 137 від 22 липня 2014 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади інженера слабо точного комплексу та поновити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на посаді інженера слаботочного комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» з 26 липня 2014р.
Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» (ідентифікаційний код 21587506) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57952 грн. 47 коп. та у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.
Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» (ідентифікаційний код 21587506) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 56654 грн. 69 коп. та у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» (ідентифікаційний код 21587506) в дохід держави судовий збір в розмірі 1206 грн. 07 коп.
Рішення суду в частині поновлення позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на роботі підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І. В. Литвинова