печерський районний суд міста києва
Справа № 757/6582/15-ц
Категорія 26
(ЗАОЧНЕ)
08 грудня 2015 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Литвинової І.В.,
при секретарі Іванові Г.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевельов Ярослав Дмитрович, Публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» про визнання недійсним договору про іпотеку,-
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2, ПАТ «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус КМНО Шевельов Я.Д., ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» про визнання недійсним договору іпотеки. У своєму позові просить визнати недійсним договір про іпотеку від 14.04.2006 із внесеними змінами від 27.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевельовим Я.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 849, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк». В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що не перебуває у шлюбних відносинах із ОСОБА_2 починаючи з 21.03.1996 і на момент укладення між ним та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») договору про іпотеку, 90/100 частин кв. АДРЕСА_1 та є предметом вищевказаного договору належало їй на праві власності. Будь-якої згоди на передачу своєї частини квартири в іпотеку на момент укладення цього договору вона не надавала. За наведених обставин вважає договір про іпотеку від 14.04.2006 укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк», таким, що порушує її права та просить задовольнити позов в заявлений нею спосіб.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явилися, про місце, день і час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Відповідач ПАТ «Дельта Банк» в судове засідання свого представника не направив, про місце, день і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Третя особа приватний нотаріус КМНО Шевельов Я.Д. в судове засідання не з'явився, про місце, день і час розгляду справи повідомлений належним чином, проте в матеріалах справи міститься заява про проведення судового засідання за його відсутності.
Третя особа ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» в судове засідання свого представника не направила, про місце, день і час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
За викладених підстав, а також враховуючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутності відповідачів та третіх осіб на підставі наявних в справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні , 14.04.2006 між ОСОБА_2 та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») було укладено кредитний договір (а.с. 121-123). На виконання умов договору ОСОБА_2 було відкрито відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 120000 доларів США 00 центів, зі сплатою 16 % річних, зі строком повернення до 14.04.2009.
Крім того, в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ним та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») 14.04.2006 було укладено договір іпотеки (а.с. 9, 10, 120) предметом якого є п'ятикімнатна квартира АДРЕСА_1.
В подальшому, ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») відступило право вимоги за вищевказаними договорами ПАТ «Дельта Банк».
26.02.2015 ОСОБА_1 звернулася до суду та просить визнати недійсним договір іпотеки укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») 14.04.2006 року, наголошуючи на тому, що вказаний договір порушує її права як співвласника кв. АДРЕСА_1.
Суд погоджується з вимогами позивача виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Підпунктом 1.2 п. 1 договору іпотеки укладеного 14.04.2006 між ОСОБА_2 та ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» зазначено, що в забезпечення основного зобов'язання, іпотекодавець, на умовах передбачених цим договором передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.
Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, вищевказана квартира належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, частина якої в розмірі 90/100 належить ОСОБА_1 (а.с. 18, 21-24), а частина в розмірі 10/100 належить ОСОБА_2 (а.с.18, 21-23). Зазначена обставина підтверджується рішенням Апеляційного суду м.Києва від 28 лютого 2012р., яким було встановлено, що ОСОБА_1 набула права власності на 90/100 частини спірної квартири, відповідно до договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996р. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, що передбачено ч.3 ст.61 ЦПК України.
Отже, на момент укладення оспорюваного правочину, позивач ОСОБА_1 була співвласником спірної квартири, своєї згоди на передачу у іпотеку частини вищевказаної квартири в розмірі 90/100 не надавала.
З положень ст. ст. 355, 356 ЦК України вбачається, що майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном.
Згідно ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю.
У відповідності до ч. 2 ст. 356 ЦК України суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Поняття, зміст права власності та його здійснення викладено в нормах ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер, зміст якого становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном (ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Тобто власник майна має право самостійно вирішити питання про передачу цього майна в іпотеку, отримання згоди від будь-якої особи на розпорядження своєю власністю в такий спосіб законом не вимагається.
Зазначений висновок ґрунтується як на нормах ст. ст. 316, 319, ч. 2 ст. 583 ЦК України, так і на абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого предметом іпотеки може бути нерухоме майно, зареєстроване в установленому порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Розпорядження ж об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.
Як ст. 578 ЦК України, так і спеціальна норма - ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», передбачають, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Жодним з відповідачів не надано суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК на підтвердження правомірності укладення договору іпотеки (як то згода ОСОБА_1 на передачу своєї частки квартири в іпотеку).
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус КМНО Шевельов Я.Д., ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» про визнання недійсним договору іпотеки є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору по 121 грн. 80 коп. з кожного.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 203, 205, 316, 317, 319, 355, 356, 358, 368, 578, 583 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. ст. 10, 11, 58, 59, 60‚ 61, 212, 213, 214, 215, 224-233 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевельов Ярослав Дмитрович, Публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» про визнання недійсним договору про іпотеку - задовольнити.
Визнати недійсним договір про іпотеку, укладений 14 квітня 2006 р. (із внесеними змінами, відповідно до договорів від 27 грудня 2006р. та 09 серпня 2007р.) між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовим Ярославом Дмитровичем та зареєстрований в реєстрі за №7849.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в розмірі 121 грн. 80 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ідентифікаційний код 34047020) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в розмірі 121 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. В. Литвинова