05.01.2016 Справа № 756/15744/15-а
Провадження № 2-а/756/50/16
Ун.756/15744/15-а
05 січня 2016 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Камбулов Д.Г., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, 3-тя особа: Державна казначейська служба України про зобов'язання призначити пенсію,
04 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонського району м. Києва призначити і виплачувати йому пенсію за віком, у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що позивач є особою похилого віку (69 років), яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досягла пенсійного віку і має достатній страховий стаж, для призначення їй пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Трудовий стаж позивача складає 27 років,без урахування років навчання. У даний час він не працює.
У 1990 році позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкав за адресою - АДРЕСА_1, Україна. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, позивачу пенсія не призначалась, відповідно, пенсійних виплат позивач не отримує.
У вересні 2013 позивач звертався до Управління пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії проте отримав відмову. Листом від 04.10.2013р. №14710/К-11 ПФУ повідомив, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 р. на нього не розповсюджується.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2014 року у адміністративній справі № 757/1023/14-а, що набула чинності 08.04.2014 року, така бездіяльність ПФУ була визнана протиправною.
Зокрема суд постановив: визнати протиправною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо не передачі уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_1 для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком, та зобов'язав Пенсійний фонд України прийняти у ОСОБА_1 документи необхідні для призначення та виплати пенсії за віком.
На виконання судового рішення, листом від 20.04.2015 року, Пенсійний фонд України направив заяву позивача та додані до неї документи, які підтверджують право позивача на призначення пенсії за віком, до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва для розгляду та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства. Тобто, Пенсійний фонд сам визначив орган, відповідальний за розгляд заяви позивача і поклав на нього цей обов'язок.
Листом від 15.06.2015р. № 10478/09 відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії, пославшись на відсутність реєстрації місця проживання позивача на території України.
Таку відмову відповідача позивач вважає протиправною, оскільки така відмова порушує право позивача на призначення йому пенсії, передбачене Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також нормами міжнародного права і міжнародної судової практики, що є складовою частиною національного законодавства.
Отже, позивачу не може бути відмовлено у призначенні пенсії на підставі його проживання за кордоном. Крім того, на підставі вищевказаного рішення Верховного Суду України, пенсія має бути призначена з моменту прийняття Рішення Конституційного суду України, тобто з 2009 року.
Пенсія позивачеві має бути призначена в розмірі не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, тобто у розмірі 1074 грн. на місяць, оскільки сумарний страховий стаж позивача є більшим за 35 років і позивач має право на пенсію не нижчу за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Тобто дії Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва не відповідають чинному законодавству.
Отже, на думку позивача, діяльність відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії та невжитті жодних заходів поновлення даного права має бути визнана протиправною. Відповідач має бути зобов'язаний судом призначити пенсію у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Посилаючись на вимоги ст.ст. 3, 8, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 8, 26, 28, 42, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 1 Протоколу № 1, ст. 2 Протоколу № 4, ст. 3 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та керуючись ст.ст. 1, 2, 6, 8, 9, 17, 18, 21, 69-71, 87, 91, 94, 97, 98, 104-106, 162, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить суд зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонського району м. Києва призначити і виплачувати йому пенсію за віком, у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
У відповідності з вимогами ст.183-2 КАС України, дана справа розглядається судом в порядку скорочено провадження.
Представником відповідача у встановлений строк були подані заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги є незаконними та не підлягають задоволенню.
Зокрема відповідач зазначив, що статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік осіб які мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг серед яких іноземці і особи без громадянство які перебувають в Україні на законних підставах.
Згідно із частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
П.16 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №22-1 від 25.11.2005 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 р. № 1566/11846 вказує, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
П. 29 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №22-1 від 25.11.20053ареєстровано в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 р. № 1566/11846 визначає, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).
Позивач проживає за кордоном (Держава Ізраїль), подав документи серед яких відсутні документ про місце постійного проживання в Україні. Копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон (наданий у копії) не може слугувати документом, що засвідчує місце проживання в Україні та вік оскільки відповідно до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон закордонним паспортом є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України.
Відповідно до п. 2. Порядку виплати пенсій і грошової допомоги з Пенсійного фонду України, затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України Міністерства зв'язку України Міністерства соціального захисту населення № 6/42/6281 від 20.05.1994 р. зареєстрований Міністерством юстиції України 07 червня 1994 р. №124/333 виплата пенсій та грошової допомоги проводиться по відомостях, дорученнях, поштовими переказами через установи поштово-пенсійного банку, перерахуванням на рахунки пенсіонерів та одержувачів допомоги в установи поштово-пенсійного банку або Ощадного банку України за заявою одержувача.
З огляду на те, що позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон і не отримував раніше пенсію як громадянин України, він немає законних підстав на призначення пенсії.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. З 2000 року позивач на території України не працював тому страховий стаж відсутній, довідки про заробітну плату до 2000 року також не надавались, тому навіть обрахувати розмір пенсії позивачу неможливо.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Позивачем була надана трудова книжка, диплом в копіях і не надано документів, що визначають заробітну плату яка необхідна для розрахунку пенсії.
Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо способу подання заяви та в частині визначення місця проживання особи на території України (відсутність оригінала паспорта громадянина України чи посвідки на тимчасове проживання), а також відсутність документів про трудовий стаж та заробіток, що є основою для обчислення пенсії. У зв'язку із відсутністю необхідних д документів Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Третя особа - Державна казначейська служба України у встановлений строк заперечень не надала.
За результатами розгляду справи у скороченому провадженні, оцінивши повідомлені позивачем обставини, заперечення відповідача, враховуючи достатність наявних матеріалів, вважаю можливим ухвалити судове рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, та вважаю правильним прийняти рішення про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою, яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досягла пенсійного віку і має достатній страховий стаж, для призначення їй пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_2, 1946 року народження його трудовий стаж складає 27 років без урахування років навчання.
У 1990 році позивач ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
До виїзду за кордон позивач мешкав за адресою - АДРЕСА_1, Україна. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 пенсія не призначалась, відповідно, пенсійних виплат позивач не отримує.
У вересні 2013 позивач звертався до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії проте отримав відмову. Листом від 04.10.2013р. №14710/К-11 ПФУ повідомив, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року на нього не розповсюджується.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2014 року у адміністративній справі № 757/1023/14-а, така бездіяльність Пенсійного Фонду України була визнана протиправною. Постановою суду, окрім іншого, визнано протиправною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_1 для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком. Також постановою суду було зобов'язано Правління Пенсійного фонду України прийняти у ОСОБА_1 документи необхідні для призначення та виплати пенсії за віком.
На виконання судового рішення, листом від 20.04.2015 року (вих. № 3942/К/11), Пенсійний фонд України направив заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, які підтверджують право позивача на призначення пенсії за віком до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва для розгляду та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства. Тобто, Пенсійний фонд, у межах своїх повноважень, визначив орган, відповідальний за розгляд заяви позивача і поклав на нього відповідний обов'язок.
Листом від 15.06.2015р. (№ 10478/09) відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії, надавши відповідь в якій послався на відсутність реєстрації місця проживання позивача на території України.
Зокрема відмова відповідача містить посилання на ст.ст. 8 та ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими встановлено, що право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг мають право іноземці і особи без громадянства які перебувають на законних підставах, де має бути зазначено місце фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Така відмова відповідача не ґрунтується на вимогах Закону, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
До аналогічної правової позиції зводяться висновки Верховного Суду України у справах № 21-180а-15 від 12 травня 2015 року, № 21-2419а-15 від 06 жовтня 2015 року, які відповідно до ст. 244-2 КАС України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
На підставі наведеного вважаю, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
Згідно Конституції України, що є основним законом держави і нормою прямої дії: права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Ст. 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 24 Конституції громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, позивач, що проживає у державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.
Тобто, як за внутрішнім законодавством України, так і за нормами міжнародного права і міжнародної судової практики, що є складовою частиною національного законодавства, позбавлення права на пенсію за ознакою місця проживання є дискримінацією.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2015 рік», прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, з 1 вересня 2015 року становить 1074 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 24 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: «Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.»
Відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення», який діяв раніше, а саме п. д) ст.56, до стажу роботи зараховується: «навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі».
Позивач з 1960 р. по 1964 р. навчався у Київському будівельному технікумі, з 1964 р. по 1969 р. - у Київському інженерно-будівельному інституті, що підтверджується копіями дипломів.
Отже, сумарний страховий стаж позивача є більшим за 35 років і позивач має право на пенсію не нижчу за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (1074 грн.).
Згідно із ч. 1. ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на них ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено): добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно,зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно протягом розумного строку .
Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що дії вчиненні відповідачем є неправомірними, суперечать вищезазначеними принципам, що свідчить про наявність порушень прав, свобод та інтересів позивача збоку відповідача, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
А отже приймаю рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, 3-тя особа: Державна казначейська служба України про зобов'язання призначити пенсію, яким зобов'язую Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва призначити і виплачувати пенсію ОСОБА_1 пенсію за віком, у розмірі визначеному Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір якої має становити не менший за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, та з огляду на положення ч.2 ст. 99 КАС України та звернення позивача з відповідним позовом до суду 04 грудня 2015 року, призначення та виплата пенсії позивачу має бути здійснена з 04 червня 2015 року, довічно.
Згідно з ч.1 ст. 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яке не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважаю правильним стягнути з державного бюджету України на користь позивача 487, 20 грн. сплаченого судового збору.
На підставі вищевикладеного, керуючись 3, 8, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 8, 26, 28, 42, 43, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, ст.ст. 1, 2, 17, 18, 69-71, 91, 94, 97, 98, 99, 104-106, 162, 183-2, 244-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
,
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, 3-тя особа: Державна казначейська служба України про зобов'язання призначити пенсію - задовольнити.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва призначити та виплачувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) з 04 червня 2015 року пенсію за віком, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, довічно.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. сплаченого судового збору.
На підставі ст. 256 КАС України допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя: Д.Г.Камбулов