Справа № 755/12827/15-ц
"12" жовтня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарем Нестеровським Б.Ю..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову,
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 за участю третьої особи ОСОБА_4 про стягнення суми боргу. Свої вимоги мотивувала тим, що 30 березня 2015 року між нею та третьою особою ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу права вимоги № 0027-30/03/15, оскільки третя особа перед позивачем мала борг згідно рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 вересня 2014 року. Тому позивач набула право кредитора щодо відповідача, яка за договором купівлі - продажу № 02845 від 03 березня 2012 року транспортного засобу, укладеним з третьою особою ОСОБА_4 не сплатила кошти за переданий автомобіль. Просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 12 282,02 грн. та сплачений судовий збір.
Одночасно з позовом надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, в якій просить про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 на суму не менше 12 282,02 грн. із забороною відчуження.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Частиною 3 ст. 152 ЦПК передбачено, що види забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами.
У пункту 3 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" підкреслено, що згідно з п. 1 ч. 1 статті 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Відповідно до п.4 зазначеної постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Доводи позивача про те, що невжиття вищевказаного заходу забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду є лише припущеннями та не доведені в суді.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач у заяві про забезпечення позову не вказує докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржене в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна карга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Н.Є.Арапіна