"24" грудня 2015 р. Справа № 917/1084/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.,
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
позивача - не з'явився;
третьої особи на стороні позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 02.06.2015 р.);
третьої особи на стороні відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5387П/1-28) на рішення Господарського суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року у справі № 917/1084/15
за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи", м. Бровари Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Волари Агро", м. Київ,
до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Агрострой", м. Полтава,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт", м. Київ,
про стягнення 4 877 650,28 грн.,
У травні 2015 року позивач - ТОВ "Кредитні ініціативи" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ "Агрострой", відповідача, про стягнення 4877650,28 грн. на підставі договору факторингу від 26.12.2014 р. № 15, які складаються з: 2814739,20 грн. заборгованості по договору про надання поворотної фінансової допомоги від 25.03.2013 р. № 25/03-03з; 538964,72 грн. пені; 1413130,46 грн. інфляційних та 110815,90 грн. 3% річних. Просить витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.11.2015 р. у справі № 917/1084/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 2814739,20 грн. основного боргу, 1413130,46 грн. інфляційних, 110815,90 грн. 3% річних та 73080,00 грн. судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині в позові відмовлено.
Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що банківська виписка не є належним документом, що підтверджує факт перерахування грошових коштів, а відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» таким документом може бути лише платіжне доручення, завірене банківською установою, яка здійснювала переказ коштів. Однак позивач не надавав суду першої інстанції оригіналів платіжних документів від 26.03.213 року № 788, № 786 та № 787, у зв'язку з чим відповідно до ч. 5 ст. 81 ГПК України позов підлягає залишенню без розгляду.
Також вказує на те, що акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2014 року, на який посилається позивач, не є первинним документом, на підставі якого виникає грошове зобов'язання, у зв'язку з чим не може бути належним та допустимим доказом, що підтверджує суму боргу.
Окрім цього зазначає, що позивачем нараховані інфляційні в розмірі 1413130,46 грн. за період з 01.01.2014 р. по 24.04.2015 р. та 3% річних в розмірі 110815,15 грн. за період з 01.01.2014 р. по 24.04.2015 р., однак позивачем не надано жодного нормативно-правового обґрунтування періоду нарахування процентів та інфляційних. При цьому, як стверджує відповідач, право вимоги у позивача настає з моменту укладення договору факторингу № 16 від 26.12.2014 р., у зв'язку з чим період нарахування має становити з 26.12.2014 р. по 24.04.2015 р.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.12.2015 р., а також відстрочено сплату судового збору до 10.12.2015 р.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 24.12.2015 р.
Представник апелянта в судовому засіданні 24.12.2015 р. підтримав апеляційну скаргу та надав докази сплати судового збору, які долучено до матеріалів справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу від 07.12.2015 р. вх. № 16421 не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свої заперечення обґрунтовує тим, що з урахуванням п. 5.1, 5.3, 5.4, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою НБУ від 18.06.2003 р. за № 254, запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документу. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного періоду. Таким чином, за висновком позивача, банківські виписки з особового рахунку клієнта є документом, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Також зазначає, що акт взаєморозрахунків є доказом, що свідчить про визнання боржником свого боргу, оскільки в акті зазначено, що відповідач має перед позивачем заборгованість в сумі 2814739,20 грн.
Окрім цього, зазначає, що за договором факторингу клієнт уступив факторові, зокрема, права вимагати повернення фінансової допомоги в сумі 2814739,20 грн., права вимагати повернення неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань, а також інші будь-які права вимоги за основним договором строк платежу за якими вже настав, тому позивач має право вимагати стягнення пені та 3% річних від простроченої суми основного боргу за період прострочення, який не залежить від дати укладення договору факторингу. Також просив розглядати справу за відсутності його представника.
Третя особа на стороні позивача - ТОВ "Волари Агро" та третя особа на стороні відповідача - ТОВ "Волари Експорт" відзиви на апеляційну скаргу не надали, своїх представників в судові засідання 10.12.2015 р. та 24.12.2015 р. не направили, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями № 61022 1679123 0 та № 61022 1679121 4.
Враховуючи вищезазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про можливість розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 25.03.2013 р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Волари-Агро” та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Агрострой” укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 25/03-03з (далі - договір фінансової допомоги; а.с. 25-27).
Відповідно до п. 1.1, п. 2.1 договору про надання поворотної фінансової допомоги, ТОВ “Волари-Агро” зобов'язується надати ТОВ “Агрострой” поворотну фінансову допомогу на безпроцентній основі, а останній зобов'язується використовувати допомогу за цільовим призначенням і повернути її у визначені даним Договором порядку і строки. Метою надання допомоги є поповнення обігових коштів ТОВ “Агрострой” для здійснення ним господарської діяльності у відповідності до його статутних цілей та завдань.
Згідно з п. 3.2, п. 4.1, п. 4.2 договору фінансової допомоги, розмір допомоги становить 3000000,00 грн. та надається поетапно, траншами в узгоджені сторонами строки та розмірі. Допомога надається у безготівковому порядку шляхом переказу необхідних грошових коштів на поточний рахунок Відповідача.
Згідно з п. 5.1, 6.1 договору фінансової допомоги, відповідач зобов'язався повернути ТОВ “Волари-Агро” отриману суму допомоги в повному розмірі на поточний рахунок останнього, у строк до 31.12.2013 року.
Згідно з платіжними дорученнями від 26.03.2013 р. № 788, № 786 та № 787, ТОВ “Волари-Агро” надав фінансову допомогу відповідачу на загальну суму 2814739,20 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку на 26.03.2013 р. ( т-1 а.с. 96-97).
В установлений строк відповідач вказану суму фінансової допомоги не повернув, про що свідчить акт звірки розрахунків станом на 01.03.2014 р. (т-1 а.с. 94) та факт ненадання відповідачем доказів погашення заборгованості.
26.12.2014 року між ТОВ “Волари-Агро”, клієнтом, та ТОВ “Кредитні Ініціативи”, фактором, укладено договір факторингу № 15 (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого (пункт 2.1) фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а останній зобов'язується відступити позивачу свої права грошової вимоги до боржника за основним договором в розмірі та на умовах визначених цим договором (а.с. 76-82).
Згідно п. 3.2. договору факторингу, позивач (фактор) зобов'язаний передати в розпорядження клієнта шляхом перерахування на рахунок останнього, зазначений в п. 12.1. цього Договору, грошові кошти в загальній сумі 1000,00 грн. не пізніше третього робочого дня, наступного за днем отримання позивачем від боржника суми його заборгованості за основним договором (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення).
Відповідно до пункту 2.2 договору факторингу, опис, характеристика, обсяг та розмір прав вимоги до боржника за основним договором, що відступаються відповідно до умов цього договору , зазначені в Додатку № 1 до цього договору.
В Додатку 1 до договору факторингу вказано, що позивачу (фактору) відступаються права вимоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 25/03-03з від 25.03.2013 р., укладеним між ТОВ “Волари-Агро” (клієнтом) та ТОВ “Агрострой” (боржником), а саме:
- право вимоги повернення фінансової допомоги в сумі 2814739,20 грн.;
- право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за Договором про надання поворотної фінансової допомоги;
- інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги;
- інші будь-які права вимоги до боржника за основним договором, що існують на момент укладання цього договору та/або виникнуть у майбутньому (т-1 а.с. 83).
Відповідно до пункту 3.1. договору факторингу, загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору, становить 2814739,20 грн.
Згідно з пунктом п. 2.3 договору факторингу, права вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього договору.
Як передбачено пунктом 4.4.1 договору факторингу, клієнт зобов'язується передати фактору в день укладення цього договору оригінали всіх документів, що підтверджують право вимоги, шляхом підписання акту приймання-передачі.
На виконання умов договору факторингу, між позивачем та ТОВ “Волари-Агро” підписано акт прийому-передачі від 26.12.2014 р., згідно якого ТОВ “Волари-Агро” (клієнт) передав, а позивач (фактор) прийняв оригінали документів, договору про надання поворотної фінансової допомоги № 25/03-03з від 25.03.2013 р. (а.с.85).
Листом від 05.01.2015р. ТОВ “Волари-Агро” повідомив відповідача про відступлення права вимоги позивачу шляхом укладення договору факторингу, що підтверджується копією поштової квитанції від 30.01.2015 р. № 6955 (рекомендоване відправлення № 0217503829389). Вказаний лист отримано відповідачем 03.02.2015 р., що підтверджується інформацією з офіційного сайту УДППЗ “Укрпошта”, який є загальнодоступним для ознайомлення та отримання інформації (т-1 а.с. 11 - 13).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що на підставі укладеного між ним (фактором) та третьою особою - ТОВ "Волари Агро" (клієнтом) договору факторингу, позивач отримав право вимоги до відповідача як боржника за договором фінансової допомоги, укладеним між ТОВ "Волари Агро" та відповідачем. При цьому, відповідача в порядку ст. 1082 Цивільного кодексу України було повідомлено листом № 01/01-05 від 05.01.2015 року про укладення вказаного договору факторингу та заміну у зв'язку з цим кредитора в зобов'язанні і вказаний лист відповідач отримав 03.02.2015 року, що підтверджується інформацією із офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта».
Тому, оскільки відповідач не сплатив заборгованість за договором про надання фінансової допомоги, позивач, як новий кредитор за цим договором, має всі підстави для звернення до суду із позовом про стягнення 2814739,20 грн. основної заборгованості за цим договором, 1413130,46 грн. інфляційних нарахувань, 110815,90 грн. 3% річних та 538964,72 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання із повернення суми фінансової допомоги.
Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, погодився із вказаними твердженнями позивача та виходив з того, що позивач, який є фінансовою установою, на підставі договору факторингу отримав право вимоги до відповідача за договором фінансової допомоги, а тому оскільки відповідач не повернув первісному кредитору - ТОВ "Волари Агро" суму фінансової допомоги, то позивач, як новий кредитор у зобов'язанні, має право вимагати стягнення в судовому порядку від відповідача 2814739,20 грн. - основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, а також та пеню в межах періоду - з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р.
Таким чином, за висновком господарського суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2814739,20 грн. основної заборгованості за договором фінансової допомоги, 1413130,46 грн. інфляційних нарахувань, 110815,90 грн. 3% річних. У стягненні пені в розмірі 538964,72 грн. суд відмовив, оскільки її нараховано позивачем за період з 25.10.2014 р. по 24.04.2015 р., тобто за межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
При цьому, господарський суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про недійсність договору факторингу з посиланням на відсутність у позивача права здійснювати факторингову діяльність, оскільки за даними комплексної інформаційної системи Держфінпослуг та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ “Кредитні ініціативи” є фінансовою установою. До того ж, за висновком господарського суду першої інстанції, вказаний договір факторингу не визнано недійсним у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим він є дійсним в силу ст. 204 Цивільного кодексу України.
Також місцевий господарський суд не прийняв до уваги і твердження відповідача про передачу ТОВ “Волари-Агро” до укладення договору факторингу права вимоги заборгованості за договором про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р. на користь ТОВ «Волари Експорт» та про відсутність у зв'язку із цим у позивача статусу належного кредитора за вимогами про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги. При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутній і відповідачем на вимогу суду не надавався оригінал договору про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р. та докази передачі новому кредитору в порядку ст. 517 Цивільного кодексу України документів, що засвідчують права що передаються.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вже зазначалося, відповідач, отримавши фінансову допомогу за договором про надання фінансової допомоги в сумі 2814739,20 грн., в порушення договірних зобов'язань в установлений строк - до 31.12.2013 року її не повернув.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як було встановлено судом, на виконання вимог ст. 1082 Цивільного кодексу України, відповідачу було направлено лист №01/01-05 від 05.01.2015 р., яким первісний кредитор за договором про надання фінансової допомоги - ТОВ “Волари-Агро” повідомив боржника про укладення договору факторингу з позивачем, відповідно до умов якого останньому відступлено права вимоги за договором про надання фінансової допомоги, в тому числі повернення суми боргу 2814739,20 грн., сплати неустойки (пені, штрафів) тощо.
Проте не надав жодних доказів сплати заборгованості з повернення фінансової допомоги позивачу.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 2814739,20 грн. основного боргу.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про необґрунтованість посилання відповідача на недійсність договору факторингу з посиланням на відсутність у позивача права здійснювати факторингову діяльність
Так, згідно з даними комплексної інформаційної системи Держфінпослуг товариство з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” на даний час включено до Державного реєстру фінансових установ з 24.09.2007 р., про що видано відповідне свідоцтво (т-І а.с. 141). Дана інформація є загальнодоступною для ознайомлення та знаття інформації.
Окрім цього, згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ “Кредитні ініціативи” здійснює наступні види діяльності: фінансовий лізинг; інші види кредитування, надання інших видів фінансових послуг (том І, а.с.86-88).
Таким чином, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, позивач є фінансовою установою, яка, з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 1, ст. 5 , Закону України № 2664-III від 12.07.2001 р. “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, п. 1, 7, 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ (Положення), затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 41 від 28.08.2003 р., має право відповідно до законодавства здійснювати факторингові операції без отримання ліцензій та/або дозволів.
Також колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилань відповідача на відсутність у позивача статусу належного кредитора за договором про надання фінансової допомоги із посиланням на передачу ТОВ “Волари-Агро” до укладення договору факторингу права вимоги заборгованості по договору про надання поворотної фінансової допомоги на користь іншої особи - ТОВ “Волари Експорт” за договором про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р.
При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Як вірно встановив господарський суд першої інстанції, відповідачем не надано доказів передання первісним кредитором - ТОВ “Волари-Агро” жодних документів до ТОВ “Волари Експорт” за договором про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р., які засвідчували права, що передаються та іншої важливої інформації.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р., з позначкою та підписом представника відповідача (т-1 а.с. 105).
Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а згідно з частиною 3 вказаної статті оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Ухвалою господарського суду першої інстанції від 04.08.2015 р. відповідача було зобов'язано надати суду оригінал договору про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р.
Однак, оригіналу договору відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р. ані відповідачем, ані третьою особою - ТОВ “Волари Експорт” на вимогу суду першої інстанції не надавався і в матеріалах справи такий документ в оригіналі відсутній.
При цьому, у письмових поясненнях від 03.11.2015 р. представник відповідача повідомив суд, що ним разом із відзивом було надано копію договору про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р., з вказівкою проте, що копію завірено згідно з оригіналом, проте при засвідченні копії було допущено помилку, оскільки у ТОВ “Агрострой” відсутній оригінал вказаного договору, а тільки відсканована копія (т-1 а.с. 142).
Отже позивачем та третьою особою не доведено належними та допустимими доказами факту укладення договору про відступлення права вимоги № 20/03/2014-07 від 20.03.2014 р.
Разом з цим, ТОВ “Волари-Агро” на виконання договору факторингу передав позивачеві оригінали документів, договору про надання поворотної фінансової допомоги № 25/03-03з від 25.03.2013 р. Зазначене підтверджено актом прийому-передачі від 26.12.2014 року, підписаним між позивачем та ТОВ “Волари-Агро” (т-1 а.с. 85).
До того ж, договір факторингу не було розірвано або визнано недійсним у встановленому порядку, і визнання вказаного договору недійсним не є предметом позову у даній справі, а тому він є дійсним в силу статті 204 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим створює права та обов'язки для сторін договору.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача 2814 739,20 грн. заборгованості по договору про надання поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів перевірила здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних та вважає його законним та обґрунтованим, а тому місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1413130,46 грн. інфляційних та 110815,90 грн. 3% річних.
Окрім цього, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність позовної вимоги про стягнення з відповідача 538964,72 грн. пені за період 25.10.2014 р. - 24.04.2015 р., та про залишення без задоволення клопотання відповідача про застосування до зазначеної позовної вимоги позовної давності, виходячи з наступного.
Пунктом 7.4. Договору фінансової допомоги встановлено, що сторона, яка прострочила надання зобов'язання за цим договором, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від вартості невиконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами п. 5.1 , п. 6.1 договору про надання поворотної фінансової допомоги, відповідач зобов'язується повернути ТОВ “Волари-Агро” отриману суму допомоги в повному розмірі у строк до 31.12.2013 року, а тому, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, допустимим періодом нарахування пені може бути період з 01.01.2014р. по 01.07.2014 року.
Проте, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 25.10.2014 р. по 24.04.2015 р., тобто поза межами шестимісячного строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як зазначено у п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Оскільки, як вже зазначалося, позивач не мав права на стягнення пені за період з 25.10.2014 р. по 24.04.2015 р., тобто поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, то відсутні підстави вважати його право на стягнення цієї суми порушеним.
А тому місцевий господарський суд цілком правомірно відхилив клопотання відповідача про застосування до позовних вимог про стягнення з відповідача 538964,72 грн. пені спеціального строку позовної давності в один рік.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що банківська виписка не є належним документом, що підтверджує факт перерахування грошових коштів, а відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» таким документом може бути лише платіжне доручення, завірене банківською установою, яка здійснювала переказ коштів, тоді як позивач не надавав суду першої інстанції оригіналів платіжних документів від 26.03.213 р. № 788, № 786 та № 787, у зв'язку з чим відповідно до ч. 5 ст. 81 ГПК України позов підлягає залишенню без розгляду.
Однак колегія суддів не може погодитися із таким твердженням відповідача, так як з урахуванням положень пунктів 5.1, 5.3, 5.4, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою НБУ від 18.06.2003 р. за № 254, запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документу. При цьому, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного періоду.
Таким чином, банківська виписка з особового рахунку клієнта є документом, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Також заявник апеляційної скарги вказує на те, що акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2014 р., на який посилається позивач, не є первинним документом, на підставі якого виникає грошове зобов'язання, у зв'язку з чим не може бути належним та допустимим доказом, що підтверджує суму боргу.
Проте, колегія суддів вважає такі посилання відповідача необґрунтованими, оскільки акт взаєморозрахунків є доказом, що свідчить про визнання боржником свого боргу, оскільки в самому акті зазначено, що відповідач має перед позивачем заборгованість в сумі 2814739,20 грн. При цьому, окрім вказаного акту, доказами наявності вказаної заборгованості є докази надання відповідачеві ТОВ «Волари-Агро» поворотної фінансової допомоги на суму 2814739,20 грн. та докази переходу від цієї особи до позивача права вимоги до відповідача щодо сплати вказаної суми та інші права.
Також про факт наявності зазначеної заборгованості свідчить ненадання відповідачем жодних доказів її погашення.
Окрім цього відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що позивачем нараховані інфляційні в розмірі 1413130,46 грн. за період з 01.01.2014 р. по 24.04.2015 р. та 3% річних в розмірі 110815,15 грн. за період з 01.01.2014 р. по 24.04.2015 р., однак позивачем не надано жодного нормативно-правового обґрунтування періоду нарахування процентів та інфляційних. При цьому, як стверджує відповідач, право вимоги у позивача настає з моменту укладення договору факторингу № 16 від 26.12.2014 р., у зв'язку з чим період нарахування має становити з 26.12.2014 р. по 24.04.2015 р.
Однак, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В Додатку 1 до Договору факторингу встановлено, що позивачу (фактору) відступаються права вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 25/03-03з від 25.03.2013 р., укладеним між ТОВ “Волари-Агро” (клієнтом) та ТОВ “Агрострой” (боржником), а саме: право вимоги повернення фінансової допомоги в сумі 2814739,20 грн.; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги; інші будь-які права вимоги до боржника, що існують на момент укладання цього договору та/або виникнуть у майбутньому.
Таким чином, до позивача як до нового кредитора у договорі про надання фінансової допомоги перейшли всі права первісного кредитора, в тому числі і ті, що вже існували на момент переходу цих прав по договору факторингу, зокрема: права вимагати сплату основної заборгованості із урахуванням індексу інфляції, а також сплату 3 % річних за весь період прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу залишити без задоволення..
Рішення Господарського суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року у справі № 917/1084/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.12.2015 р.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Камишева Л.М.