Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"23" грудня 2015 р. Справа № 911/4421/15
Розглянувши матеріали справи за позовом Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яросвіт»
про зобов'язання укласти договір
Суддя Т.П. Карпечкін
В засіданні приймали участь:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №2-15/05 від 05.01.2015 року);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №18 від 22.10.2015 року);
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яросвіт» про стягнення зобов'язання укласти договір.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.10.2015 року порушено провадження у справі № 911/4421/15 та призначено справу до розгляду на 19.10.2015 року.
В судове засідання, яке відбулось 19.10.2015 року представник відповідача не з'явився, сторони вимог ухвали Господарського суду Київської області від 01.10.2015 року не виконали, відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розглчд справи відкладався до 17.11.2015 року.
03.11.2015 року через канцелярію суду представником відповідача було подано відзив на позов, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 13.11.2015 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
В судове засідання, яке відбулось 17.11.2015 року представники сторін не з'явилися, позивач вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 19.10.2015 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 01.12.2015 року.
В судовому засіданні 01.12.2015 року в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи до 23.12.2015 року. Також, ухвалою від 01.12.2015 року було зобов'язано позивача надати оригінал (для огляду) та копію (для залучення до матеріалів справи) Декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи про початок будівельних робіт (чи реконструкції); Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка була зареєстрована відповідачем в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в липні 2011 року за № КС 143141400102 із зазначенням дати її реєстрації (число, місяць, рік).
В судовому засіданні 23.12.2015 року позивач позовні вимоги підтримав, однак витребувані судом докази не надав. Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Як стверджує позивач в позові, у 2014 році відповідач здійснив будівництво адміністративного приміщення, майстерні по ремонту та пошиттю взуття із складським приміщенням по вул. Металургів, 43 в м. Бровари.
Декларація про готовність об'єкта до експлуатація була зареєстрована відповідачем в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в липні 2011 року за № КС 143141400102.
У зв'язку з чим, позивач зазначає, що в порушення ч.ч. 2, 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та рішення Броварської міської ради від 18.04.2013 року № 928-32-06 «Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари» відповідач не звертався та не уклав Договір про пайову участь (внесок) замовника будівництва у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари.
08.06.2015 року виконавчим комітетом Броварської міської ради відповідачу направлявся лист-попередження за № 2-6/2165 про необхідність укладення договору про пайову участь, який залишений без задоволення.
У зв'язку з чим, позивач просить в позові зобов'язати відповідача укласти Договір про пайову участь (внесок) замовника будівництва у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари в наведеній позивачем редакції, проект якого надсилався відповідачу, однак не був підписаний.
Відповідач надав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував, зазначив, що твердження позивача є суперечливими, оскільки позивач стверджує про будівництво відповідачем об'єкту у 2014 році, і в той же час зазначає, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації була зареєстрована в липні 2011 року, при цьому не вказуючи дати реєстрації та не надаючи примірника відповідної Декларації.
Також, відповідач зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Однак, на виконання даної норми Броварською міською радою Київської області було прийнято рішення № 928-32-06 «Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари» 18.04.2013 року, тобто після реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідач зазначає, що укладення договору про пайову участь в редакції, запропонованій позивачем після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, суперечить нормам ч. 3, ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Положенню про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари.
Крім того, відповідач надав пояснення та докази того, що спірний об'єкт фактично був збудований та експлуатується з 2009 року.
Зокрема, з наданих відповідачем доказів та пояснень вбачається, що 05.06.2008 року ТОВ «Яросвіт» отримало Державний акт серії ЯЖ № 210182 на право власності на земельну ділянку (на підставі Договору купівлі-продажу № 6 від 10.01.2008 року (продавець: Броварська міська рада Київської області), розташовану за адресою: місто Бровари, вулиця Металургів в районі розміщення торговельно-розважального комплексу. Цільове призначення земельної ділянки: обслуговування адміністративного приміщення, майстерні по ремонту та пошиттю взуття із складськими приміщеннями - землі промисловості.
10.12.2007 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Київської області видала за № 86/07 на адресу ТОВ «Яросвіт» Дозвіл на виконання будівельних робіт.
09.09.2008 року рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 443 надано дозвіл на коригування проекту будівництва адміністративного приміщення, майстерні по ремонту та пошиттю взуття із складськими приміщеннями по вул. Металургів в районі розміщення торговельно-розважального комплексу.
Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 12.05.2009 року за № 241 земельній ділянці для будівництва та обслуговування адміністративного приміщення, майстерні по ремонту та пошиттю взуття із складськими приміщеннями присвоєно адресу - вул. Металургів,43.
Також, рішенням Господарського суду Київської області від 06.10.2009 року у справі № 10/284-09 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Яросвіт» право власності на нежитлові приміщення, розташовані по вул. Металургів, 43 у м. Бровари Київської області, загальною площею 958,0 кв.м., що складається із 2 (двох поверхів) та наступних будівель, позначених на плані: літера «А-2» - адміністративні приміщення, майстерня по ремонту та пошиттю взуття із складськими приміщеннями.
Згідно з висновком № 9-02 будівельно-технічного дослідження, проведеного експертно-технічнім центром «Статус» (має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 8636/09 від 10.06.2009 року), який покладався в основу судового рішення у справі № 10/284-09, нежитлова будівля зведена із дотриманням будівельних норм, правил та придатна для експлуатації.
Також, відповідач зазначає та надав докази, що за Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.02.2010 року він продав спірні приміщення громадянину України ОСОБА_3, після чого, у зв'язку зі смертю громадянина ОСОБА_3, майно перейшло до спадкоємців (Свідоцтво про право на спадщину за законом від 25.09.2013 року). Спадкоємці за відповідними договорами купівлі-продажу продали свої частки в спірному майні громадянину ОСОБА_4, який, як засновник за Акт прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ЯРОСВІТ» від 19.03.2015 року м. Бровари передав відповідне майно до статутного капіталу ТОВ «ЯРОСВІТ».
Також, відповідач пояснив та надав докази (договори на технічне забезпечення електропостачання, водопостачання та водовідведення, газопостачання) які свідчать про те, що об'єкт перебував в експлуатації з 2008 року.
Таким чином, з наданих відповідачем доказів вбачається, що спірний об'єкт нерухомості існував принаймні станом на момент у справі прийняття рішення у справі Господарського суду Київської області № 10/284-09 від 06.10.2009 року і з відповідного моменту відсутні відомості щодо перебудови, реконструкції чи інших дій відносно такого об'єкту, які підпадають під дію ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
При цьому, позивач в порушення вимог суду позовні вимоги не обґрунтував та не довів, оскільки не надав суду ані Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації чи про початок будівельних робіт (чи реконструкції), ані Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка була зареєстрована відповідачем в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в липні 2011 року за № КС 143141400102 із зазначенням дати її реєстрації (число, місяць, рік), на яку йдеться посилання в позові.
Таким чином, позивачем не доведено і відповідачем спростовано покладений в основу позовних вимог факт будівництва відповідачем об'єкту нерухомості після набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який є підставою для застосування ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.
Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить вказівку на необхідність укладення між сторонами договору пайової участі до прийняття об'єкту в експлуатацію. Аналогічне положення містить п. 3.2. рішення Броварської міської ради від 18.04.2013 року № 928-32-06 «Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари».
Однак, як встановлено судом та не спростовано позивачем, спірний об'єкт нерухомості був створений і снував до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та рішенням Броварської міської ради від 18.04.2013 року № 928-32-06 «Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари».
Приписи ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлюють обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту виключно для замовника будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.
Відповідно до визначення п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи кількох земельних ділянок) і подала в установленому порядку відповідну заяву.
Однак, позивачем не надано доказів, що відповідач є замовником будівництва. Крім того, відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль покладається на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно п. 1, 2 ст. 41 вказаного Закону, державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 (далі - Порядок) встановлює, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням, зокрема, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції, виконавчої документації, інших вимог, установлених законодавством.
Відповідно до ч. 17 Порядку, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, посадовою особою інспекції складається відповідний акт та протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази виявлення будь-яких порушень, при планових або позапланових перевірках Інспекціє спірного об'єкту нерухомості чи зауваження щодо дозвільної документації на такий об'єкт.
Звернення позивача до відповідача з листами, в яких вказувалося на необхідність укласти Договір пайової участі відбулося вже після створення об'єкту та його експлуатації.
Крім того, частина 9 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
З вищенаведеного вбачається відсутність обов'язку відповідача укладати Договір пайової участі у встановленому Законом порядку, оскільки будівництво об'єкту є завершеним та об'єкт прийнятий в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна позиція викладена в Постановах Вищого господарського суду України під час перегляду в касаційному порядку рішень з аналогічних спорів у справах, зокрема, від 02.12.2014 року №925/1305/14, від 19.11.2012 року № 5010/240/2012-22/9, від 17.07.2013 року № 5010/1650/2012-6/31, від 03.12.2014 року № 909/790/14.
Таким чином, враховуючи, що позивач не обґрунтував та не довів суду коли об'єкт було побудовано та прийнято до експлуатації і що відповідач був чи є замовником будівництва, а за наданими відповідачем доказами будівництво (створення об'єкту) мало місце до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», вимога про укладення Договору про пайову участь є необґрунтованою і безпідставною.
Таким чином, прийняття або неприйняття пропозиції позивача щодо укладення договору у даному випадку не є обов'язком відповідача, а відтак відмова останнього від підписання договору пайової участі після завершення відповідного будівництва не суперечить нормам чинного законодавства.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи встановлені в ході розгляду спору обставини, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.П. Карпечкін