Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/2737/15 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач Белінська І. М.
Іменем України
24.12.2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
ОСОБА_2 - головуючої,
ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
при секретареві - Постоєнко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів несправедливими та недійсними за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на заочне рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2015 року ,
У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позову посилалася на те, що 03.06.2008 року між нею та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір №49Г03-08, відповідно до якого банк надав їй споживчий кредит у сумі 149 500,00 доларів США зі строком повернення до 2028 року, сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,00 відсотків річних.
Відповідно до п.2.1 кредитного договору, грошові кошти отримані для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.
У забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, 03.06.2008 року між сторонами укладено іпотечний договір №44Г09-08, відповідно до якого вона як іпотекодавець передала відповідачу в іпотеку зазначену квартиру. Згідно з п.1.4 іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки в 725 075,00 грн., що на момент укладення договору становило 149 500,00 доларів США.
Вказувала на те, що всупереч чинному законодавству відповідач надав їй кредит в іноземній валюті, яка має тенденції до зростання по відношенню до гривні, не надав їй, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, та сукупну вартість кредиту у національній валюті, чим порушив вимоги п.2 ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Разом з тим, вартість іпотечного майна визначена договором у національній валюті за курсом на день укладення іпотечного договору.
Вважаючи несправедливими умови договорів у частині надання кредиту у доларах США, що передбачає погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами у цій же валюті, що на думку позивача є зловживання правом, оскільки всі ризики знецінення національної валюти України покладені договором на споживача, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов”язків на шкоду споживачу, позивач просила визнати кредитний та іпотечний договори недійсними відповідно до ч.5ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Заочним рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2015 року позов задоволено. Ухвалою суду від 22.09.2015 року ПАТ “ВТБ БАНК” відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції неповно з?ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує на те, що в Додатку №1 до кредитного договору вказаний детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інші фінансові зобов?язання споживача. Також зазначає про те, що посилання позивача на зростання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання умов договору несправедливими, оскільки відповідно до п.4.1. кредитного договору передбачено, що валютні ризики, які пов?язані зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов?язань за кредитним договором несе позичальник.
Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_6, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_7, який заперечував проти її задоволення, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. а рішення суду першої інстанції - скасуванню з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 03.06.2008 року між позивачем та ПАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір №49Г03-08, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 149 500,00 доларів США зі строком кредитування 20 років до 2028 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,00 відсотків річних.
Відповідно до п.2.1 кредитного договору, грошові кошти отримані для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.
У забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, 03.06.2008 року між сторонами укладено іпотечний договір №44Г09-08, відповідно до якого іпотекодавець передав держателю в іпотеку зазначену квартиру. Згідно з п.1.4 іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки в 725 075,00 грн., що на момент укладення договору становило 149 500,00 доларів США.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір не містить графіку платежів, детального розпису сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), тобто істотних умов кредитного договору; крім того, банк у належній формі не довів до позичальника необхідну інформацію про оцінку можливих змін курсу іноземної валюти на майбутній час дії кредитного договору, а тому дійшов висновку про те, що умови кредитного договору суперечать принципам свободи договору та добросовісності та є несправедливими.
Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду у повному обсязі.
Розглянувши справу за відсутності відповідача, не розглянувши його клопотання про передачу справи до належного суду за підсудністю, яке було подане до початку розгляду справи, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неповного з”ясування обставин, які мають значення для ухвалення рішення, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, неправильного застосування норми матеріального права, що відповідно до пп.1,2,4ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
За положеннями ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Згідно із ч.2ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів” у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов”язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
За положеннями ч.5ст.11, ст.18 цього ж Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс прав і обов”язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 банки зобов”язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов”язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов”язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов”язань споживача, які пов”язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (п.3.3 Правил).
Зобов”язання позичальника містяться у розділі 4 кредитного договору. Так, пунктом 4.1 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов”язаний повернути Банку отриманий кредит та сплатити Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту до 02.06.2028 року у розмірі та порядку, встановленому пп.8.1, 8.2, 8.3 кредитного договору. Валютні ризики, які пов”язані зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов”язань за кредитним договором несе позичальник.
Порядок сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту узгоджений сторонами у розділі 8 кредитного договору. Згідно із п.8.3 погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником в період з 01 по 08 число кожного місяця згідно із додатком 1 до кредитного договору (графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг, який є невід”ємною його частиною).
До заяви про перегляд заочного рішення ПАТ “ВТБ БАНК” надав копію додатку №1 до кредитного договору з підписом позичальника (а.с.71-74), у якому міститься графік повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, інших супутніх послуг та інших фінансових зобов”язань позичальника а також зазначена реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту. За таких обставин доводи позивача та висновок суду про ненадання банком позичальнику інформації про детальний розпис вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов”язань позивачальника не відповідає обставинам справи.
Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції та доводами позивача про те, що умови договору про покладення на останнього валютних ризиків, пов”язаних зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов”язань за кредитним договором, є несправедливими. Відповідно до ст.8 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 року №496, передбачено, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.
Під час укладення кредитного договору в іноземній валюті у позивача не було будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого на день підписання договору валютного курсу не настане.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Доводи позивача щодо недійсності кредитного договору в зв'язку з відсутністю у банку ліцензії на здійснення цього виду валютних операцій не можна визнати обгрунтованими з огляду на таке..
Встановлено, що банк при укладенні спірного договору мав банківську ліцензію № 79 від 20.04.2007 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с.142), та дозвіл № 79-1 від 20.04.2007 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно додатку до цього дозволу (а.с.143-145).
Відповідно до ч.2ст.214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.
В постанові від 21 березня 2011 року у справі № 6-7цс11 Верховний Суд України зазначив, що за положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет КМУ).
Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп.«в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України у п.13 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2 ст.5 ЦК).
Кредитний договір укладено сторонами 03.06.2008 року, тобто до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI, тому дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини.
Таким чином, доводи позивача щодо порушення банком при укладенні кредитного та іпотечного договорів таких засад цивільного законодавства, як справедливість та добросовісність є безпідставними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції і для ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову із наведених вище мотивів.
Керуючись ст.ст.303, 304,307,309,313-314, 316 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» задовольнити.
Заочне рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання несправедливими та недійсними кредитного та іпотечного договорів.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.