Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/2970/15 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач Карпенко О. Л.
Іменем України
28.12.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого Карпенка О.Л.,
суддів : Голованя А.М., Фомічова С.Є.,
за участю секретаря - Діманової Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Класичного приватного університету про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення за апеляційною скаргою Класичного приватного університету на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 9 листопада 2015 року,
30 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Класичного приватного університету про зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_2 з посади у відповідності до контракту № 214 від 9 квітня 2008 року за ч. 1 ст. 39 КЗпП України.
У зв'язку із виданням відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України від 18 травня 2015 року, тобто після відкриття провадження у цивільній справі, позивач змінив предмет позову (а.с. 179 - 182) і просив суд наступне: визнати його звільнення з 18 травня 2015 року за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним; змінити формулювання причин його звільнення з посади професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 Класичного приватного університету з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 39 КЗпП України.
Позов обґрунтовано тим, що 9 квітня 2008 року між ОСОБА_2 і Класичним приватним університетом (далі за текстом відповідач, або КПУ) укладено контракт № 214 відповідно до якого він працював на різних посадах до часу звільнення. У зв'язку з встановленням йому інвалідності, яка перешкоджає виконанню роботи за контрактом та порушенням КПУ законодавства про працю і його трудових прав ним подано 31 березня 2015 року заяву про розірвання строкового трудового договору (контракту) з 15 квітня 2015 року з підстав, передбачених ч. 1 ст. 39 КЗпП України. З 16 квітня 2015 року він не виходив на роботу, перебуваючи на лікарняному. Після завершення лікування до роботи також не став у зв'язку з розірванням трудового договору. Проте відповідач неправомірно залишив його заяву про звільнення без задоволення і розцінив його відсутність на роботі, як прогул. Відповідач вважав, що ОСОБА_2 працював за безстроковим трудовим договором, а тому мав можливість звільнити його на підставі ст. 38 КЗпП України, однак і цього не зробив. Позивач стверджує, що позиція відповідача щодо припинення контракту у зв'язку з переведенням його на іншу посаду є помилковою.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 9 листопада 2015 року позов задоволено, а саме: визнано звільнення ОСОБА_2 з посади професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 Класичного приватного університету з 18 травня 2015 року за прогул без поважних причини за п. 4 ст. 40 КЗпП України - незаконним; зобов'язано Класичний приватний університет змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 39 КЗпП України; стягнуто з Класичного приватного університету на користь держави судовий збір.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку і просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. У скарзі відповідач стверджує про необґрунтованість та незаконність рішення суду, пославшись на невмотивованість висновків суду про порушення прав позивача. Стверджує про наявність у справі доказів. які свідчать про те, що з 1 серпня 2008 року ОСОБА_2 працював на умовах безстрокового трудового договору. Раніше укладений контракт припинений КПУ при переведені позивача на посаду завідувача кафедри. Новий контракт з ним не укладався. Суд не врахував, що підстави для розірвання трудового договору з ініціативи працівника, укладеного на невизначений строк, передбачені ст. 38 КЗпП України, а на визначений строк - ст. 39 КЗпП України. Таким чином суд неправильно застосував норми матеріального права. Докази поважності відсутності ОСОБА_2 на роботі з 25 квітня по 18 травня 2015 року не надані, а отже його прогул тривав більше трьох годин, що є підставою для звільнення працівника на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких вказує на хибність твердження відповідача про припинення чинності контракту, укладеного між ним і КПУ 9 квітня 2008 року. Трудові відносини припинилися 15 квітня 2015 року, а тому висновок відповідача щодо вчинення ним прогулу з 16 квітня 2015 року є безпідставним.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу. Додатково пояснила, що профспілкову організацію КПУ не створено, позивач не являвся членом профспілки, тому його звільнення відбувалося без згоди профспілкової організації.
Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив відмовити в її задоволенні.
Представник позивача, адвокат ОСОБА_5, надав письмові та усні пояснення в яких вказав на те, що укладення трудового договору у формі контракту передбачено статутом КПУ та ст. 17 закону України «Про вищу освіту». Такий контракт був укладений між ОСОБА_2 і КПУ. Він зберіг свою чинність так, як був укладений у 2008 році строком на 10 років і не припинявся у зв'язку з переведенням ОСОБА_2 на інші посади в межах навчального закладу так, як при цьому позивач залишався науково-педагогічним працівником. У зв'язку з цим позивач мав право вимагати його звільнення за ст. 39 КЗпП України, а не ст. 38 цього ж Кодексу, враховуючи, що відповідач фактично не оспорює наявність підстав для розірвання трудового договору з ініціативи позивача, які передбачені цими статтями Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив наступні обставини справи.
9 квітня 2008 року між сторонами по справі укладено контракт з працівником № 214, який є строковим трудовим договором. Відповідно до умов контракту ОСОБА_2 зобов'язався виконувати роботу, визначену цим контрактом, а Класичний приватний університет зобов'язався виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечити необхідні умови праці. При цьому ОСОБА_2 приймається на посаду проректора з міжнародної роботи за кваліфікацією доктор юридичних наук, професор на строк з 9 квітня 2008 року по 9 квітня 2018 року.
9 квітня 2008 року між КПУ і ОСОБА_2 укладено також договір про сприяння останньому на набутті права власності на квартиру (Т. І а.с. 15)
Згідно наказу № 227-к від 1 серпня 2008 року ОСОБА_2, професора кафедри конституційного та адміністративного права ім. В.Сташиса за сумісництвом, звільнено з 1 серпня 2008 року за власним бажанням ( ст. 38 КЗпП України) у зв'язку з прийняттям на постійну роботу та прийнято його на посаду проректора з міжнародних зв'язків, з 1 серпня 2008 року з окладом згідно контракту (Т. І а.с. 86).
1 вересня 2008 року, відповідно до наказу № 273-к по КПУ, позивача, за його заявою від 31 серпня 2008 року, переведено з посади проректора з міжнародних зв'язків на посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків з окладом згідно штатного розкладу (Т. 1 а.с. 87).
12 вересня 2008 року між КПУ та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до контракту з працівником № 214 від 9 квітня 2008 року та договору від 4 квітня 2008 року відповідно до п. 1.1. - 1.3. якої працівник приймається на посаду проректора з міжнародних зв'язків, посада може змінюватися відповідно до рішення ректора (проректор з наукової роботи, перший проректор тощо), контракт діє з 9 квітня 2008 року по 9 квітня 2018 року.
Відповідно до довідки від 25 серпня 2009 року серії АД № 121715 до акта огляду МСЕК ОСОБА_2 отримав третю групу інвалідності безстроково, відповідно до якої йому протипоказано важка фізична праця, психоемоційні навантаження (Т 1 а.с. 43).
3 вересня 2012 року, згідно наказу № 318-к по КПУ, ОСОБА_2, на підставі його заяви від 29 серпня 2012 року, переведено з посади проректора з науково-педагогічної роти та міжнародних зв'язків на посаду завідувача кафедри міжнародного права та правознавства, професора Інституту права ім. В.Сташиса КПУ з окладом згідно контракту (Т. І а.с. 89).
1 листопада 2013 року, відповідно до наказу № 410-к по КПУ, позивача, за його заявою, переведено на посаду професора кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права ім. В.Сташиса КПУ у відповідності до контракту (Т. 1 а.с. 91).
1 вересня 2014 року, згідно з наказом № 285/1-к, позивача, згідно його заяви від 29 серпня 2014 року, переведено на посаду професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного (Т. І а.с. 93).
Наказом ректора КПУ від 23 березня 2015 року № 74-К «Про порушення наказу № 14 від 03.02.2012 року та притягнення до дисциплінарної відповідальності» оголошено догану, зокрема, ОСОБА_2, професору кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права ім. В.Сташиса КПУ, за відсутність на робочому місці о 10 год. 50 хв. 18 березня 2015 року (Т. І а.с. 103-105).
ОСОБА_2 звільнений від роботи у зв'язку з непрацездатністю, що підтверджено листками непрацездатності (Т. І а.с. 59 - 60), з 18 березня 2015 року по 24 березня 2015 року (Т. 1 а.с. 58), з 30 березня 2015 року по 25 квітня 2015 року.
31 березня 2015 року ОСОБА_2 надіслав заяву ректору КПУ про звільнення його з займаних посад на підставі ст. 39 КЗпПУ, в зв'язку з тим, що власником в одноособовому порядку порушено законодавства про працю, колективний та трудовий договір, а також у наслідок того, що ці дії призвели до погіршення його стану здоров'я та ускладнення хвороби за якою у 2009 року, було встановлено інвалідність, яка перешкоджає виконанню роботи за договором. Заява отримана КПУ 2 квітня 2015 року (Т. І а.с. 62).
КПУ листом від 3 квітня 2015 року № 642, у відповідь на заяву позивача, зазначив, що на підставі ст. 39 КЗпП України, може бути розірваний лише строковий трудовий договір, а між ОСОБА_2 і КПУ строкового трудового договору не існує. Контракт № 214 від 9 квітня 2008 року припинив свою чинність з ініціативи позивача та у зв'язку з укладенням 1 серпня 2008 року нового трудового договору. Тому його може бути звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу через хворобу/інвалідність, що перешкоджають її виконанню (Т. І а.с. 63).
5 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ректора КПУ з листом відповідно до якого зазначив, що територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області у березні 2015 року було проведено перевірку КПУ (Т. І а.с. 56 - 57), під час якої встановлено ряд порушень КЗпП України вчинених відносно нього.
7 квітня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву ректору КПУ про звільнення його з займаної посади на підставі Контракту з працівником № 214 від 9 квітня 2008 року відповідно до ст. 39 КЗпП України у зв'язку з тим, що власником в односторонньому порядку порушено законодавство про працю, колективний та трудовий договір, його переведено на іншу посаду без повідомлення, штатні розписи знищені, посадовий оклад зменшено без попередження, порушено строки виплати заробітної плати, не виконуються умови контракту та договору від 9 квітня 2008 року щодо виплати заробітної плати в наслідок чого погіршився стан його здоров'я, що перешкоджає виконанню роботи за контрактом (Т. І а.с. 65-66).
10 квітня 2015 року листом № 755 відповідач повідомив позивача, що його може бути звільнено з займаної посади професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права ім. В.Сташиса КПУ на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу через хворобу/інвалідність, що перешкоджають її виконанню (Т. І а.с. 67).
23 квітня 2015 року та 15 травня 2015 року ОСОБА_2 надіслав ректору КПУ листи відповідно до яких наполіг на задоволенні його заяви про звільнення за ст. 39 КЗпП України з 15 квітня 2015 року (Т. І а.с. 68, 115).
18 травня 2015 року, згідно наказу ректора КПУ № 119-к, ОСОБА_2, професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права ім. В.Сташиса КПУ, звільнено за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України (Т. І а.с. 112).
Відповідний запис було внесено до його трудової книжки (Т. І а.с. 123-126).
Встановлені судом першої інстанції обставини справи сторонами не оспорюються.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював за контрактом, який є строковим трудовим договором, звільнення його на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним так, як він раніше подав обґрунтовану заву про розірвання трудового договору з підстав, передбачених ст. 39 КЗпП України, і припинив виконання трудових обов'язків після вказаної ним у заяві дати. У зв'язку з тим, що відповідач не вимагає поновлення його на роботі, суд вважав можливим задовольнити його вимоги про зміну формулювання причин звільнення.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують їх правильність.
Укладений трудовий договір може бути припинений лише з підстав передбачених законодавством. Зокрема, підставною для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) або з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП України).
Згідно ч. 1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботиза договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективногоабо трудового договорута у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір (строковий або безстроковий) може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку нез'явлення працівника на роботі або самовільного її залишення та відсутність працівника на роботі більш ніж три години протягом одного робочого дня без наявності на те поважних причин.
Відповідно до п. 7 наказу ректора КПУ від 3 лютого 2012 року № 14 «Про режим роботи співробітників Класичного приватного університету» (Т. І а.с. 100), ОСОБА_2, як професор кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 КПУ, мав знаходитися на робочому місці щосереди з 10 до 16 години. Крім того, згідно п. 13 цього наказу, працівник підлягав звільненню на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України лише за третє порушення трудового договору.
В тексті наказу від 18 травня № 119-К (Т. І а.с. 112) про звільнення ОСОБА_2 за прогули без поважних причин не вказано час вчинення ОСОБА_2 такого порушення трудової дисципліни, тривалість відсутності його на роботі без поважних причин.
При цьому в наказі, як на докази наявності підстави для звільнення позивача по справі за прогул без поважних причин, міститься посилання на табель обліку робочого часу, службові записки завідувача кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 КПУ ОСОБА_6 від 22 квітня 2015 року, 15 травня 2015 року, 18 травня 2015 року, службову записку заступника начальника відділу управління персоналом з обліку співробітників ОСОБА_7 від 18 травня 2015 року, акт від 29 квітня 2015 року та пояснювальну записку ОСОБА_2 від 15 травня 2015 року.
Копії цих документів містяться в матеріалах цивільної справи (Т. І а.с. 113 - 116, 118 - 121) і з них вбачається, що з 16 квітня 2015 року по 18 травня 2015 року ОСОБА_2 був відсутній на роботі, в тому числі по середам - 22 і 29 квітня 2015 року а також 6 і 13 травня 2015 року.
Той факт, що в цей період ОСОБА_2 не виходив на роботу визнається ним самим.
Проте, як вбачається з наявних в матеріалах справи копії листків непрацездатності (Т. І а.с. 59, 60) ОСОБА_2 з 30 березня 2015 року по 24 квітня 2015 року, включно, був непрацездатним та звільненим від роботи.
Відповідно до того ж таки листка непрацездатності до роботи він мав стати 25 квітня 2015 року, але фактично до роботи не приступив, наполягаючи на розірванні трудового договору з підстав, передбачених ст. 39 КЗпП України з 15 квітня 2015 року, що підтверджується його листом до ректора КПУ листом від 23 квітня 2015 року (Т. І. а.с. 68), від 15 травня 2015 року (Т. І а.с. 115, 185).
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що розірвання трудового договору припиняє існування взаємних прав та обов'язків власника або уповноваженого ним органу та працівника, крім тих, які пов'язані з припиненням трудового договору (оформлення припинення трудового договору, видача трудової книжки, проведення остаточного розрахунку тощо).
Оскільки трудовий договір припиняється, серед іншого, у випадку його розірванням з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39 КЗпП України), то його невихід на роботу період після визначеної ним відповідно до закону дати припинення трудового договору у зв'язку з реалізацією належного йому права на розірванням трудового договору з власної ініціативи, за наявності для того законних підстав, але до видачі відповідного наказу про звільнення з роботи, не може вважатися прогулом без поважних причин в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином вирішення питання правомірності звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин у період з 16 квітня по 18 травня 2015 року залежить від вирішення питання про розірвання трудового договору за його ініціативою.
Хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботиза договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективногоабо трудового договору являються підставами для розірвання, як строкового, так і безстрокового трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39 КЗпП України).
Згідно наявного у справі акту перевірки додержання КПУ законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 08-01-0017/0011 (Т. І а.с. 56 - 57), проведеною Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області, встановлено ряд порушень КПУ законодавства про працю, в тому числі відносно ОСОБА_2, а саме: п. 2, 5 ОСОБА_4 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що виявилося у не ознайомленні ОСОБА_2 із кожним записом, внесеним до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу, переведення і звільнення під розписку в особовій картці; ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», що виявилося у порушенні строків виплати заробітної плати; ч. 3 ст. 32, ст. 103 КЗпП України, що виявилося у зменшені оплати праці ОСОБА_2 без підтвердження про його попередження не менш ніж за два місяці про зміну суттєвої умови праці; ст. 15 КЗпП України, що виявилося у неподанні на реєстрацію колективного договору.
Представник відповідача ОСОБА_4 визнала у судовому засіданні факти порушення відповідачем законодавства про працю та укладеного з позивачем трудового договору. Крім того вона пояснила, що винні у цьому особи понесли адміністративну відповідальність, а самі порушення були усунуті, що підтверджується актом наступної перевірки, проведеної у травні - червні 2015 року (Т. І а.с. 202 - 209).
Таким чином наявність такої підстави для розірвання трудового договору з ініціативи позивача, як порушення відповідачем трудового законодавства доведена і ніким не оспорюється.
Крім того, позивач посилався на наявність у нього інвалідності, яка перешкоджає виконанню роботи, передбаченої трудовим договором, підтверджену актом огляду МСЕК від 25 серпня 2009 року (Т. І а.с. 43). Згідно цього акта ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності безстроково та зроблено висновок про умови та характер праці, а саме: йому протипоказана тяжка фізична праця, психоемоційне перевантаження.
За змістом ст. 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в редакції діючій станом на 25 серпня 2009 року, експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.
Згідно п.п. в) п. 18 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83 (діючого на час встановлення інвалідності позивача) міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії надають трудові рекомендації інвалідам працездатного віку та розробляють заходи медико-соціальної реабілітації під час складання індивідуальних програм реабілітації та адаптації інвалідів, здійснюють контроль за їх реалізацією.
Проте позивач не надав суду доказів того, що він не може виконувати роботу, передбачену трудовим договором, і йому рекомендовано переведення на легшу роботу. Такими доказами можуть бути висновки МСЕК та програми індивідуальної реабілітації інваліда.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що факт наявності у позивача перешкод у виконанні роботиза трудовим договором в наслідок хвороби або інвалідності, належними та допустимими доказами ним не доведено.
Проте доведеність факту порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та трудового договору є самостійною і достатньою підставою для розірвання трудового договору з ініціативи працівника, про що неодноразово вказував позивач у своїх заявах про звільнення від 31 березня, 5 та 7 квітня 2015 року, які були подані ним КПУ.
Та обставина, що у цих заявах ОСОБА_2 вказував як ст. 38 так і ст. 39 КЗпП України не могло бути підставою для залишення заяв без задоволення так, як обставини, з якими він пов'язував розірвання трудового договору, вказав відповідності з законом.
Оскільки вимоги позивача про розірвання з 15 квітня 2015 року трудового договору з його ініціативи у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства та трудового договору були законними і обґрунтованими, то його невихід на роботу після вказано дати, в тому числі після закінчення часу його звільнення від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю - 25 квітня 2015 року, не може вважатися прогулом без поважних причин так, як розірвання трудового договору з підстав, передбачених ст.ст. 38, 39 КЗпП України згоди на це роботодавця не вимагає, а трудові обов'язки працівника припиняються.
Враховуючи, що після цієї дати позивач до роботи не приступив та вимагав видання наказу про звільнення і видачу трудової книжки,а тому трудовий договір вважається розірваним.
Таким чином звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул з 16 квітня 2015 року по 18 травня 2015 року є незаконним, що й було визнано судом першої інстанції.
З урахуванням всіх обставин справи висновок Кіровського районного суду м. Кіровограда про наявність підстав для звільнення позивача у зв'язку з розірванням трудового договору з ініціативи працівника є правильним.
При цьому суд правильно вважав, що трудовий договір, укладений піж сторонами по справі, є строковим, а тому підлягає розірвання саме на підставі ст. 39 КЗпП України.
Цей висновок суду ґрунтується на правильній оцінці доказів у справі, а саме: змісту укладеного між КПУ і ОСОБА_2 контракту з працівником від 9 квітня 2008 року № 214, згідно якого він укладений на строк з 9 квітня 2008 року по 9 квітня 2018 року та відповідно до п. 6.2. якого він припиняється: після закінчення строку дії контракту, за згодою сторін, з підстав, передбачених ст.ст. 38, 39, 40, 41 КЗпП України, з інших підстав, передбачених законодавством; наказу від 1 серпня 2008 року № 227-к про прийняття ОСОБА_2 на посаду проректора з міжнародних зв'язків з 1 серпня 2008 року з окладом згідно контракту; наказом від 1 вересня 2008 року про переведення ОСОБА_2 на посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків; додатковою угодою від 12 вересня 2008 року до контракту з працівником від 9 квітня 2008 року № 214 відповідно до п. 1.1. і 1.2. якої працівник приймається на посаду проректора з міжнародних зв'язків, посада може змінюватися відповідно до рішень ректора (проректор з наукової роботи, перший проректор тощо); наказом від 3 вересня 2012 року № 318-к про переведення ОСОБА_2 на посаду завідувача кафедри міжнародного права та правознавства, професора Інституту права імені ОСОБА_3 КПУ з окладом згідно контракту; наказом від 1 листопада 2013 року № 410-к про переведення ОСОБА_2 на посаду професора кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права імені ОСОБА_3 КПУ; наказом від 1 вересня 2014 року № 285/1-к про переведення ОСОБА_2 на посаду професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 КПУ з окладом згідно контракту; змістом п. 7.12. статуту «Класичного приватного університету» згідно якого педагогічні і науково-педагогічні працівники приймаються на роботу до Університету на умовах, передбачених чинним законодавством України, за трудовим договором, контрактом.
Крім того, укладення контракту з педагогічними та науково-педагогічними працівниками, зокрема завідувачами кафедр, професорами, передбачено також ст. 17 Закону України «Про освіту» (у редакції діючій на час укладення контракту, а нині - ч. 3 ст. 54 цього Закону) а також ч. 6 ст. 35, ч. 3 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту».
Враховуючи, що КПУ і ОСОБА_2 не розривали укладений між ними контракт від 9 квітня 2009 року № 214, а за його умовами, з урахуванням додаткової угоди, він поширюється на визначений ним період роботу ОСОБА_2 не лише на посадах проректора, а й інших посадах, на які він переводиться за рішенням ректора, а тому контракт був чинним до звільнення позивача.
Суд першої інстанції правильно не врахував доводи відповідача про припинення контракту від 9 квітня 2008 року № 214 у зв'язку із паданням 31 липня 2008 року ОСОБА_2 заяви про прийняття його на постійну роботу.
Так із наказу від 1 серпня 2008 року № 227-к (Т. І а.с. 86) вбачається, що до цієї дати позивач працював на посаді професора кафедри конституційного та адміністративного права ім.. ОСОБА_3 за сумісництвом, а не на посаді проректора з міжнародної роботи, як передбачено контрактом. Цим наказом ОСОБА_2 був звільнений з посади професора кафедри конституційного та адміністративного права і призначений на посаду проректора згідно з контрактом. Таким чином контракт не розривався, натомість сторони приступили до його виконання.
Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Встановивши, що звільнення проведено незаконно, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити формулювання причин звільнення відповідно до ст.ст. 38чи 39 КЗпП України.
Проте суд першої інстанції змінив лише посилання на статтю КЗпП України, яка передбачає відповідну підставі для звільнення, але не змінив формулювання причини звільнення, що вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, яке є підставою для зміни рішення (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 9 листопада 2015 року в частині зміни формулювання причин звільнення змінити.
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з посади професора кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Інституту права імені ОСОБА_3 Класичного приватного університету з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, вказавши причиною звільнення ст. 39 КЗпП України з ініціативи працівника .
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: