Справа № 368/776/15-ц
Провадження № 2/368/298/15
Рішення
іменем України
"08" грудня 2015 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Закаблука О.В.
При секретарі судового засідання - Широкоступ К.М.
Позивачів - ОСОБА_1
ОСОБА_2
Представника позивачів - ОСОБА_3
Відповідача - ОСОБА_4
Представник відповідача - ОСОБА_5
ОСОБА_6
ОСОБА_7
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про стягнення коштів за договором позики, суд, -
21.04.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про стягнення коштів за договором позики, ( а.с., 3 - 4), в якій позивачі просили суд винести рішення, яким:
- прийняти позовну заяву до провадження Кагарлицького районного суду Київської області;
- стягнути з ОСОБА_4 на їх користь по 127250 грн. боргу за договором позики, а всього 254 500 грн.
- стягнути з Відповідача понесені ними судові витрати.
Свої позовні вимоги позивачі в мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовували наступним:
01.12.2014 року між ними та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого вони надали позичальникові позику в сумі 254500 грн. строком до 14.04.2015 року.
Даний договір був підтверджений розпискою, власноруч підписаною ОСОБА_8
Зі спливом вказаного в розписці терміну повернення боргу вони неодноразово зверталися до Відповідача з вимогою повернути їм їхні кошти, однак жодних дій по виконанню зобов'язання ОСОБА_8 не здійснено.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором
Відповідно до ст. 526, ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належними чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, у зв'язку з тим, що до сьогоднішнього дня ОСОБА_9 їм кошти не повернула, вони змушені звернутися до суду для захисту їхніх законних прав та інтересів.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав частково, зокрема, уточнив позов, в частину зменшення розміру коштів, що підлягають стягненню, так як відповідачка ОСОБА_4 повернула йому з позивачкою 20000 грн., а тому просив стягнути з відповідачки 234000 грн.
В решті позов підтримав, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала частково, зокрема, уточнила позов, в частину зменшення розміру коштів, що підлягають стягненню, так як відповідачка ОСОБА_4 повернула їй з позивачем 20000 грн., а тому просила стягнути з відповідачки 234000 грн.
В решті позов підтримала, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви.
В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_10 уточнений позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги визнала частково, а саме, погоджується сплатити позивачам кошти в сумі 150000 грн., решти коштів як борг не визнає, а тому в цій частині просить суд відмовити в задоволення позову частково.
Також зазначила, що фактично передачі коштів не було, вона написала розписку під психологічним примусом позивачів, так як була винна їм за цукор, який взяла під продаж у позивачів.
Не заперечувала, що віддала позивачам кошти в сумі 20000 грн. в рахунок погашення боргу, але це був борг за цукор.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_7 уточнені позовні вимоги не визнав, так як вважає даний договір позики безготівковим, тобто, не визнавав факту укладення договору позики, а відтак, не визнавав факу отримання відповідачкою коштів від позивачів, вважає, що розписка була написана відповідачкою ОСОБА_4 під психологічним примусом позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив наступне:
В середині березня місяця 2015 року відповідачка попросила його повозити цукор.
Зустрілися біля пам»ятника «танк», яки розміщено в центрі міста Кагарлик.
Він під»їхав на вантажному автомобілі «Мерседес», запитав скільки необхідно везти цукру, на що відповідачка ОСОБА_4 відповіла, що більше 1 тони.
Він запитав, навіщо скільки цукру, на що остання відповіла, що на продаж, що цукор необхідно забрати в ОСОБА_1
Далі вони поїхали до ОСОБА_1, де загрузили цукор, потім поїхали до хати до ОСОБА_4, розгрузили цукор, під час розгрузки допомагав її чоловік.
Орієнтовно розгрузили близько 60 мішків.
Під час подорожі розповідала йому, що не раз брала цукор у ОСОБА_1
Щодо розрахунку за отриманий цукор, то по даному факту він нічого сказати не може, так як факту передачі коштів від позивача відповідачці він особисто не бачив.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала наступне:
На початку квітня 2015 року зайшла на почту, щоб придбати журнал. В приміщенні фойе бачила відповідачку ОСОБА_4, яка сиділа за столом, біля неї стояв якийсь чоловік, який щось їй диктував.
Після того, як чоловік вийшов з приміщення почти, вона підійшла до відповідачки ОСОБА_4 та запитала, що в неї трапилося, на що ОСОБА_4. відповіла, що чоловік заставив її щось написати, в разі відмовив написанні, погрожував їй дитиною.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила наступне:
Є начальником відділу кадрів «Укрпошта» в м. Кагарлик Київської області, на початку весни 2015 року, точної дати не пам»ятає, орієнтовно це було на паску, бачила позивача ОСОБА_14 та відповідачку ОСОБА_4 в приміщенні пошти, між ними відбувалася розмова, проте, по міміці учасників розмови, вона зрозуміла, що розмова була не приємна.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив наступне:
Знає позивача ОСОБА_1, так як останній його наймає для перевозки продуктів харчування, зокрема, цукру, олії, та іншої продукції непродовольчої групи.
Так, позивач ОСОБА_1 декілька раз наймав його для перевозки цукру з смт. Рокитне в м. Кагарлик.
Взагалі він возив цукор 2 рази, один раз пам»ятає, було близько 6 тон, другий раз було близько 5 тон.
Один із разів, точної дати не пам»ятає, він завозив цукор з смт. Рокитне до хати відповідачки ОСОБА_4.
Щодо позички грошей, він нічого сказати не може.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив наступне:
Знає чоловіка відповідачки, в якого купував цукор близько 3 раз, - в кінці зими та навесні.
Щодо позики грошей, нічого пояснити не може.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив наступне:
Знає чоловіка позивачки, так як тричі купував в нього цукор, проте, звідки даний цукор, не знає.
Позивача ОСОБА_1 знає лише наглядно.
Щодо договору позики грошей, то по даному факту нічого пояснити не може.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив наступне:
Є однокласником позивача ОСОБА_1, знає його на даний час, що останній торгує на базарі, де продає продукти харчування.
Не пам»ятає дату, коли це було, позивач попросив його підійти до почти, щоб бути свідком написання розписки відповідачкою ОСОБА_4
ОСОБА_4 написала розписку власноручно, без будь - якого тиску з боку позивачів.
Гроші передавалися в гаражі у ОСОБА_4, нотаріально тоді не завірили розписку тому, що це був понеділок, а в понеділок нотаріуси не працюють.
Гроші передавав позивач ОСОБА_1 Кошти були купюрами по 50, 100, 500 грн.
Розписку підписали лише після передачі грошей, після чого відповідачка ОСОБА_4 їх перераховувала.
Суд, вислухавши сторони по справі, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення уточненого позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.
Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до них норм матеріального та процесуального права.
Підсудність.
Згідно ч. 1 ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред»являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідачка зареєстрована та фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області як суду загальної юрисдикції першої інстанції.
Далі, позивачами по даній справі є громадяни України:
- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії СК 396102, виданий 13 листопада 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1;
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка село Кадомка Кагарлицького району Київської області, паспорт серії СМ 377414, виданий 03 квітня 2002 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2;
Відповідачкою по даній справі є громадянка України:
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженка село Демівщина Кагарлицького району Київської області, паспорт серії СМ 719989, виданий 21 червня 2005 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3.
01.12.2014 року відповідачка ОСОБА_4 написала розписку позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розписку наступного змісту:
«Я, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, проживаю що м. Кагарлик вул.. Мічуріна, 9, паспорт серії СМ 1719989 виданий 21.06.2005 р. в подальшому боржник 1 грудня 2014 р. взяла позичково в сім»ї ОСОБА_2: ПП Литвин ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_7 паспорт СК № 396102 від 13.11.1996 р. проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_8, в подальшому позивальник, та ПП Литвин ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_9 НОМЕР_4 від 03.04.2002 р. проживаюча Степова 40, в подальшому позичальник, 254500 (двісті п»ятдесят чотири тисячі п»ятсот грн.. 00 коп, що в еквіваленті становить 10800 $ (десять тисяч вісімсот доларів) для закупівлі цукру при годуванні бджіл на пасіці оїй. Зобов»язуюся повернути борг в строк до 14 квітня 2015 року. В чому і підписуємось: підпис ОСОБА_4, підписи свідків ОСОБА_18, ОСОБА_21, ОСОБА_22, підписи позичальників: ОСОБА_1, ОСОБА_2
Дата - 1.12.2014 р., підпис ОСОБА_4, в трьох примірниках.»
Що стосується факту написання розписки самою ОСОБА_4, то даний факт підтверджується як позивачами ОСОБА_14, ОСОБА_14, свідком ОСОБА_18, а також не оспорюється самою відповідачкою, - ОСОБА_4, а тому факт написання розписки власноручно сприймається позитивно з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Слі зазначити, що згідно положень ст.. 61 ЦПК України обов'язок щодо доказування не є безмежним.
Отже, визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, що беруть участь у справі, обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинні доводити друга сторона чи інші особи.
Процесуальним наслідком визнання в цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.
Отже, визнання відповідачкою ОСОБА_14 факту власноручного написання нею розписки надає даному факту безспірного характеру та звільняє позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від доказування того, що розписка від 01.12.2014 року написана саме відповідачкою ОСОБА_4
Визнання певної обставини звільняє від обов'язку її доказування лише тоді, коли її визнали інша сторона, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Якщо хоча б хтось з числа цих осіб, які беруть участь у справі обставину не визнає, вона потребує доказування.
Отже в даному випадку, визнання має місце всіма учасниками процесу, як позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, так і відповідачкою ОСОБА_4, тому суд приходить до позиції проте, що для звільнення від доказування достатньо визнання обставини лише сторонами.
Визнання в даному випадку було здійснено в судовому засіданні шляхом надання суду відповідних пояснень самою відповідачкою ОСОБА_4
Проте, визнання обставини не можна ототожнювати із визнанням позову, що в подальшому судом буде обґрунтовано з огляду на позицію відповідачки ОСОБА_4, яка в судовому засіданні наполягала на тому, що розписка нею була написана під психологічним тиском позивача ОСОБА_1
Відповідно, розписку, яка написана ОСОБА_4 01.12.2014 року суд сприймає як письмовий доказ укладення між позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_4 договору позики з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Отже, письмовими доказами називаються виконані будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему та структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Письмові докази класифікуються за такими ознаками:
- за суб'єктом формування;
- за характером змісту;
- за формою закріплення;
- за засобом формування.
За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні - це документи, які виходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб та громадських організацій. Неофіційні - це документи, які виходять від громадян.
Відповідно, суд сприймає в даному випадку розписку ОСОБА_4 01.12.2014 року як письмовий неофіційний інформаційний доказ простої форми укладення договору позики.
Слід зазначити, що дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які в них містяться.
Так, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку і якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Дану розписку суд сприймає як належний та допустимий доказ в даній цивільній справі з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 2 ст. 59 ЦК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування.
Слід зазначити, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.
Загальний характер допустимості означає, що по всіх справах, незалежно від їх категорії, повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (іншими словами, дотримання процесуальної форми доказування).
Порушення цих вимог приводить до неприпустимості доказів.
Спеціальний характер допустимості - це правила, що передбачають використання чітко визначених законом доказів для встановлення певних обставин справи (позитивна допустимість) або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість).
Враховуючи обставини справи, ( укладення договору позики у простій письмовій формі), суд приходить до висновку що єдиним допустимим доказом укладення договору позики може були лише оригінал розписки, який підтверджує факт укладення договору позики,(позитивна допустимість).
Отже, що стосується укладання договору позики між позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_4, то до такого факту слід застосувати наступні норми ЦК України.
Так, згідно ст. 1046 ЦК України:
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Слід окремо зазначити, що договір позики є одностороннім договором.
В даному випадку позикодавці за договором ОСОБА_1, ОСОБА_2 набули лише прав, а позичальник ОСОБА_4 обов'язків.
За правилами договору позики (наявні суттєві ознаки, що відрізняють його від інших цивільно-правових договорів) позичальник отримує предмет позики у власність і вступає в силу лише з моменту, коли позикодавець передає предмет позики позичальнику та позичальник стає їх власником.
Об'єктом позикових відносин можуть бути грошові кошти (готівку, тобто грошові знаки національної валюти України - банкноти й монети, а також кошти на рахунках у банках і депозити до запитання) або інші речі, визначені родовими ознаками визначеними у ст. 184 ЦК.
Обмежень за колом суб'єктів договір позики не має. Універсальний характер цього договору зумовлений можливістю участі в ньому будь-яких учасників цивільних відносин.
Після передачі предмета позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості, а позикодавець набуває права вимоги щодо повернення суми позики або певної кількості речей того ж роду і такої ж якості.
Під час укладання договору позики сторонами була дотримана проста письмова форма, як того вимагає ст.. 1047 ЦК України.
Так, згідно ст.. 1047 ЦК України:
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем с юридична особа,незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, договір позики на суму, що одноразово ( за виключенням випадків коли це загальна сума і виникла внаслідок кількох позикових правочинів), у десять і більш разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має бути вчинений у письмовій формі (якщо позикодавцем є юридична особа, письмова форма виключно обов'язкова, незалежно від суми позики).
Недодержання письмової форми договору позики не має наслідком його недійсність, але позбавляє сторони права у випадку виникнення судового спору посилатися на підтвердження факту позики на свідчення свідків.
На підтвердження укладення договору позики та його умов і обставин, у тому числі й договору позики між громадянами, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, із розписки, складеної 01.12.2014 року, вбачається, що відповідачка по даній справі ОСОБА_4 взяла в борг у позивачів по даній справі кошти в сумі 254500 грн. в борг, та зобов»язувалася їх повернути в строк до 14 квітня 2015 року.
Отже, підставою позову є те, що відповідачкою ОСОБА_4 не виконано зобов»язання з повернення суми боргу, які виникли у неї на підставі боргової розписки від 21 листопада 2012 року, що є порушенням ст.. 625 ЦК України.
Так, згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язами сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Вівповідно, враховуючи вищевказану нору, відповідачка ОСОБА_4, в зв»язку з тим, що своєчасно не повернула суму боргу, вказану в розписці, вона зобов»язати сплатити суму боргу, вказану в розписці.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України божник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відповідно до норми, яка передбачена ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При притягненні боржника до відповідальності за порушення ним грошового зобов'язання не враховується вина боржника. Тобто, відповідальність боржника наступає незалежно від наявності чи відсутності його вини.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, сплату яких боржником прострочено.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, - це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у зв'язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Проте, зглядаючись на ту обставину, що позивачі ні в прохальній частині позовної заяви, ні в судовому засіданні не просять стягувати суму позики з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, то суд не стягує такі суми відповідачки ОСОБА_4, так як це буде порушенням вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України.
Так, згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Отже, стягнувши з відповідачки суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, суд фактично в порушення положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України вийшов би за межі позовних вимог, що є не припустимо, а тому обмежився стягненням лише суми заборгованості, як того і просять позивачі ОСОБА_23, та ОСОБА_4
Що ж стосується тієї обставини, що відповідачка ОСОБА_4 зазначала спочатку, що вона не брала кошти в борг взагалі, а потім зазначала, що брала, але у значно меншому розмірі, то до даного факту суд відноситься критично з огляду на наступне.
Відповідно, в діях відповідачки ОСОБА_4 вбачається оспорювання договору позики, що регулюється положеннями ст.. 1051 ЦК України.
Згідно ст.. 1051 ЦК України:
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Отже, в даному випадку позичальник ОСОБА_4 мала повне право оспорити договір позики від 01.12.2014 року на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, а саме, не думку суду шляхом подання зустрічного позову про визнання такого договору не дійсним, нікчемним, тощо, проте, такою можливістю відповідачка, не зважаючи на значну кількість представників, які представляли її інтереси в даному судовому процесі, - 3, не зробила.
Окрім того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачка ОСОБА_4 спочатку взагалі не визнавала факту отримання грошей, проте, в подальшому, визнала такий факт, проте визнала, що отримала кошти в значно меншому розмірі, ніж зазначено в розписці.
В доповнення до вищевказаного, факт отримання відповідачкою ОСОБА_4 коштів в борг від позивачів ОСОБА_14, ОСОБА_2 опосередковано доводиться тим фактом, що відповідачкою ОСОБА_4 було повернуто ОСОБА_1 кошти в сумі 20000 грн. Розписки про даний факт немає, проте даний факт суд сприймає позитивно на підставі ч. 1 ст. 61 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, правовим наслідком щодо недотримання письмової форми є позбавлення сторін права використовувати свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором і рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того.
Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Виняток становлять випадки, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжких обставин.
Отже, під час слухання справи відповідачка ОСОБА_4 зазначала, що розписку від 01.12.2014 року вона написала під психологічним впливом ОСОБА_4, проте, суд критично відноситься до даної обставини з огляду на наступне.
Дійсно, діючим ЦК України передбачено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства.
Так, згідно ст.. 231 ЦК України:
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Отже, згідно вимог ЦК України однією з вимог чинності правочину є вільність волевиявлення учасника правочину і відповідність його внутрішній волі.
У зв'язку з чим, у випадку, якщо правочин був вчинений особою всупереч її справжньої волі (зокрема, внаслідок застосування до неї фізичного або психічного тиску) він можу бути визнаний судом недійсним.
Факт застосування насильства щодо особи-сторони правочину може бути доведений в порядку кримінального судочинства, проте, в матеріалах справи міститься висновок ст.. оу СКР Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області майора міліції ОСОБА_24, від 07 травня 2015 року, ( а.с., 34), затверджений Начальником Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області підполковником міліції ОСОБА_25 по зверненню ОСОБА_4, що зареєстровано до ЄО Кагарлицького РВ за № 1494 від 30.04.2015 року, в якому зазначено наступне:
- «беручи до уваги вищевикладене, а саме те, що при перевірці не підтвердився факт вчинення реальних погроз відносно ОСОБА_4 ОСОБА_1, а тому в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки будь - якого правопорушення, та вбачаються цивільно - правові відносини, котрі вирішуються в порядку цивільного судочинства».
Вищевказаний висновок ОСОБА_4 не оскаржувався, вона не зверталася до суду про внесення відомостей щодо погроз ОСОБА_1 до ЄРДР, тому суд на підставі положень належності та допустимості доказів приходить до висновку щодо не доведеності факту насильства в порядку кримінального судочинства з боку позивача ОСОБА_1 у відношенні відповідачки ОСОБА_4
Окрім того, суд звертає увагу на той факт, що відповідачкою ОСОБА_4 подано заяву до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області про факт погроз насильством зі сторони ОСОБА_14 в її сторону відразу ж після того, як позивач ОСОБА_14, використовуючи правове поле, зокрема, положення ст..ст. 3, 11, 15 ЦПК України звернувся за захистом свого порушеного цивільного права до Кагарлицького районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Дану обставину суд розцінює як намагання відповідачки ОСОБА_4 не правомірним способом, поза правовим полем, уникнути цивільно - правової відповідальності, створюючи тиск на позивача ОСОБА_1
Проте, слід зазначити, що факт насилля щодо сторони правочину не обов'язково має доводитись саме в порядку кримінального судочинства, так як факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватись також у цивільному процесі. Отже, насильство може і не підпадати під дію норм КК України, але воно завжди, з позиції цивільного права, є неправомірним.
Проте, факт психологічного насильства цивільному процесі згідно з положенням ЦПК України повинен бути доведений належними та допустимими доказами.
Отже, що стосується належності та допустимості, то в судовому засіданні не встановлено належних та допустимих доказів вчинення психологічного насильства позивача ОСОБА_1 над відповідачкою ОСОБА_4, зокрема, не виявлено свідків, які б могли підтвердити даний факт, ( опосередковано закріплено у висновку працівника міліції, який наведено вище), відсутні будь - які письмові докази.
Тому, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.90 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», розглядаючи і вирішуючи дану цивільну справу на засадах змагальності, відповідно до статей 10, 60 ЦПК України вживав передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'яснював особам, які беруть у ній участь, їх права й обов'язки та сприяв у здійсненні цих прав, зокрема, судом було роз»яснино, що певні обставини повинні доводитися певними доказами, в зв»язку з чим по справі було призначено на підставі ухвали суду від 05 жовтня 2015 року аторознавчу експертизу, ( а.с., 116), на вирішення якої були поставлені запитання, які б дали змогу встановити, чи є ОСОБА_4 автором розписки від 01.12.2014 року, чи не писався текст розписки під психологічним примусом, або впливом будь - яких збиваючих факторів?
Проведення даної експертизи було доручено експертам Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області.
Проте, справа повернулася без проведення експертизи, так як в даній установі відсутні експерти відповідної кваліфікації, ( а.с., 120).
Далі, слухання справи відкладалися в зв»язку з неявкою відповідачки ОСОБА_4 в судові засідання, заявленням клопотань про надання знову ж таки часу для підготовки письмового клопотання про проведення експертизи в іншій експертній установі.
Повторно експертиза не була призначена та було винесено рішення у даній справі з огляду на ту обставину, що суд розцінив поведінку відповідачки ОСОБА_4 як просте затягування процесу, яке виражалося в наступному:
-первинному не визнанні написанні розписки від 01.12.2014 року;
-визнання написання розписки, але без передачі грошей;
-визнання написання розписки з отриманням грошей, але в сумі, яка не відповідає сумі, зазначеній в розписці;
-чисельними неявками в судові засідання відповідачки ОСОБА_4 та їх представників, що тягло за собою відкладення справи.
Відповідно, факт психологічного примусу позивача ОСОБА_14 на відповідачку ОСОБА_4 в порядку цивільного процесу також не підтвердився.
Суд, керуючись положеннями статті 212 ЦК України, остаточно приходить до висновку щодо задоволення уточненого позову.
Так, згідно ст.. 212 ЦПК України:
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Судові витрати.
Суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, приходить до висновку щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_4юА. на користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 коштів в сумі 1272,50 грн. кожному.
Факт сплати позивачами судового збору підтверджується квитанціями № 10907945 - 1 від 21 квітня 2015 року та № 10907906 - 1 від 21 квітня 2015 року відповідно, та оригінал яких міститься в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.90 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», ст..ст. 526, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, ст..ст. 3, 11, 15, 215, 218 ЦПК України, суд, -
Уточнений позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про стягнення коштів за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_10, паспорт серії СМ 719989, виданий 21 червня 2005 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії СК 396102, виданий 13 листопада 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти в сумі 117000 (сто сімнадцять тисяч) грн.. боргу за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_10, паспорт серії СМ 719989, виданий 21 червня 2005 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка село Кадомка Кагарлицького району Київської області, паспорт серії СМ 377414, виданий 03 квітня 2002 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, кошти в сумі 117000 (сто сімнадцять тисяч) грн.. боргу за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_10, паспорт серії СМ 719989, виданий 21 червня 2005 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії СК 396102, виданий 13 листопада 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти в сумі 1272 (одна тисяча двісті сімдесят дві) грн.. 50 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_10, паспорт серії СМ 719989, виданий 21 червня 2005 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка село Кадомка Кагарлицького району Київської області, паспорт серії СМ 377414, виданий 03 квітня 2002 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, кошти в сумі 1272 (одна тисяча двісті сімдесят дві) грн.. 50 коп. судового збору.
Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: О.В. Закаблук