Справа №2-6163/09 30.09.2010 30.09.2010 30.09.2010
Провадження №22ц-6601/10
30 вересня 2010 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого Данилової О.О.
суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
при секретарі Бобуйок І.Ф.
за участю позивача ОСОБА_1
та представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2
ОСОБА_4
на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 9 червня 2009 року по цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_5
про визнання угоди недійсною
У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 58/100 часток житлового будинку № 23 по вул. Орджонікідзе у м. Миколаєві.
Позивач посилався на те, що 14 липня 2000 року на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі він, як покупець, уклав договір купівлі продажу вищеназваного нерухомого майна з ОСОБА_5, як продавцем. Сторони виконали всі умови договору, він зареєстрував договір у передбаченому на той час порядку в органах технічної інвентаризації та тривалий час користується житлом. Посилаючись на перешкоди в реалізації права власності через відсутність належного правовстановлюючого документу, ОСОБА_1 просив визнати право власності на нерухоме майно відповідно до частини 2 статті 47 ЦК УРСР.
До участі у справі як третіх осіб залучено співвласників будинку - ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 9 червня 2009 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу 59/100 частини житлового будинку № 23 по вул.Орджонікідзе у м.Миколаєві, укладений 14 липня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1
З апеляційною скаргою на судове рішення звернулись треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які просили рішення скасувати та направити справу на новий розгляд. Апелянти посилались на те, що суд порушив норми процесуального права, розглянув справу у їх відсутності, а тому позбавив права пред'явити позов про переведення прав покупців. Крім того, частка ОСОБА_1, яка зазначена в договорі, не відповідає фактичній частці, а згодом позивач самовільно збудував та оформив добудови.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 липня 2000 року між ОСОБА_5, як продавцем, та ОСОБА_1, яка покупцем, укладено договір купівлі-продажу 58/100 часток житлового будинку №23 по вул.Орджонікідзе у м. Миколаєві. Спірна частка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 1968 року, зареєстрованого в МБТІ 30 квітня 1968 року (а.с.5). Договір зареєстровано на Миколаївській Універсальній товарно-сировинній біржі за № 1252 від 14 липня 2000 року.
Позивач зареєстрував договір в органах технічної інвентаризації 28 липня 2000 року, про що свідчить реєстраційний напис на зворотній стороні договору ( а.с.5 зворот).
Сторони повністю виконали умови договору: продавець передав покупцеві продане майно, а покупець продавцю - обумовлену угодою вартість майна. З 2000 року об'єктом продажу користується ОСОБА_1
Відповідно до правил частини 2 статті 47 ЦК УРСР, який діяв на час укладення угоди, суд вправі визнати дійсною угоду, яку укладено з порушенням вимог щодо обов'язкової нотаріальної форми, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення.
Встановивши в судовому засіданні всі умови, передбачені вищеназваною нормою та відсутність перешкод для укладення угоди, суд обґрунтовано визнав договір купівлі-продажу від 14 липня 2000 року дійсним за частиною 2 статті 47 ЦК УРСР.
При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про порушення їх прав цим рішенням.
Виходячи з характеру спірних правовідносин, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є їх учасниками, а укладення спірного договору не породжує для них будь-яких прав та обов'язків.
Посилання апелянтів на порушення їх права привілеєвої купівлі частки в спільному майні не має правового значення, бо визнання дійсним договору купівлі-продажу за частиною 2 статті 47 ЦК УРСР не позбавляє права інших співвласників захищати свої права за статтею 114 ЦК УРСР.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що на час укладання договору співвласником будинку ( 42/100 частини ) був ОСОБА_6 ( а.с.6), а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали свідоцтва на право на спадщину за законом 3 грудня 2001 року.
Виходить за межі спірних правовідносин і посилання третіх осіб на невідповідність частки житлового будинку, зазначеній в договорі, дійсним розмірам частки ОСОБА_1
Об'єктом купівлі-продажу стала та частка у спільній власності, яка належала продавцеві ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 1968 року, зареєстрованого в МБТІ 30 квітня 1968 року (а.с.5).
Визнання угоди дійсною не перешкоджає іншим співвласникам заявляти вимоги про зміну часток у спільній власності, а також вирішувати спори щодо самочинного будівництва.
Таким чином, колегія суддів не встановила порушень пав ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як співвласників житлового будинку при визнанні дійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1
Порушення норм процесуального права, яких допустився суд при підготовки справи та судового розгляду, не призвели до невірного вирішення спору, а тому не можуть бути достатньою підставою для скасування судового рішення.
Право на участь у судовому розгляді реалізовано участю третіх осіб в апеляційному провадженні.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: